1.1 Сутність ринку цінних паперів, його функції, структура та субєктний склад
В економічній теорії особливе місце займає питання о виробничих відносинах, як суспільній формі розвитку продуктивних сил. Вони являють собою відносини з приводу привласнення засобів виробництва та продуктів праці (таким чином виступають, як відносини власності, засоби виробництва та продукти праці), вони включають в себе і відносини, які виникають з приводу емісії та купівлі - продажу цінних паперів. Емісія акцій та частково облігацій опосередковує привласнення засобів виробництва, виплати дивідендів та процентів відбивають розподіл додаткової вартості, а купівля - продаж цінних паперів - її перерозподіл.
Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які виявляються через випуск спеціальних документів (цінних паперів, які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися та погашатися). Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту та взаємодіє з нею.
Сутність ринку цінних паперів визначається законами розвитку капіталістичного суспільства, такими як всезагальний закон капіталістичного накопичення, закон тенденції норми прибутку до зниження, закон попиту, пропозиції та інші. Тенденція норми прибутку до зниження сприяє виникненню надлишкового капіталу, інвестування якого в реальний процес не видно з точки зору окремого капіталу, з звязку з його обмеженим обєктом. Власники такого капіталу змушені віддавати його в борг під звичайний процент, цифра якого нижче цифри середньої норми прибутку. Ця суперечність може бути вирішена шляхом заснування акціонерних товариств, які, з однієї сторони, дозволяють зібрати воєдино достатню для прибуткового функціонування суму капіталів, а з іншої сторони - дають їх власникам надію на отримання дивідендів, які будуть більше виплат позичкового процента на аналогічний капітал. Однак при цьому інвестори несуть певний ризик, повязаний, по-перше, з тим, що фінансові результати діяльності акціонерного товариства можуть бути нижче середнього рівня або вони взагалі можуть збанкрутувати, по-друге, з можливістю збільшення позичкового відсотка.
Збільшення надлишкового капіталу по мірі зростання органічної будови капіталу в наслідок науково-технічного прогресу призводить до постійного збільшення фіктивного капіталу, який являє титули власності на дійсний та позичковий капітал.
Основним складовим ринку цінних паперів є саме поняття “цінний папір”. “Цінний папір являє собою документ, який відображає повязані з ним майнові права, може самостійно бути в обігу ринку цінних паперів і бути обєктом купівлі-продажу та інших операцій, є джерелом регуляторного або разового доходу, виступає різновидом грошового капіталу”.
Цінні папери відомі з пізнього середньовіччя. Тоді в наслідок великих географічних відкриттів істотно розширилася міжнародна торгівля, і підприємцям знадобилися великі суми капіталів, щоб використати нові можливості. Витрати по освоєнню нових територій були не в змозі покрити окремі підприємці. В результаті виникли акціонерні товариства - англійські та голландські компанії для торгівлі з Ост-Індією, компанії Гудзонової затоки, які й стали першими емітентами цінних паперів. В ХVІ - ХVІІ ст. в Англії акціонерні товариства створювались також для фінансування видобутку вугілля та інших капіталоємких робіт.
Тільки з початком промислової революції і створенням великих обробних підприємств торгівля акціями стала розповсюдженою. В 1773 році утворюється Лондонська фондова біржа. Перша американська фондова біржа зявилась в 1791 році в місті Філадельфія, і в 1792 році зявилась предтеча відомої Нью-Йоркської фондової біржі. Спочатку біржі вели торгівлю не стільки акціями, скільки облігаціями, які охоче випускали уряди та залізничні компанії, які потребували величезних капіталів для створення інфраструктури великого машинного виробництва. Переможний марш акціонерної власності з кінця минулого століття привів до спеціалізації бірж на торгівлі акціями, а торгівля та робота з облігаціями сконцентрувалася на “вуличному ринку”.
В 60-их роках ХІХ століття ще одна важлива подія. В Німеччині зявилися універсальні інвестиційні банки, які взяли на себе весь комплекс посередницьких операцій з цінними паперами. Розробляючи нетрадиційні джерела капіталу то формуючи майже не цілі галузі промисловості, вони зіграли видатну роль в індустріалізації таких передових країн, як США, Швеція, Німеччина.
Найбільш повно суть ринку цінних паперів можна розкрити аналізуючи функції, яки ним виконуються в економіці. До них відносяться:
мобілізація та концентрація тимчасово вільних грошових нагромаджень та заощаджень шляхом продажу цінних паперів посередниками на первинному та вторинному ринках;
кредитування та фінансування держави і приватного сектора шляхом придбання їхніх цінних паперів на первинному ринку, а також біржових спекулянтів і фінансово-кредитних закладів на вторинному ринку;
концентрація операцій з цінними паперами, встановлення цін на них, що відбивають рівень попиту та пропозиції, а також формування фіктивного капіталу;
забезпечення публічності цінних паперів.
залучає вільні грошові капітали і нагромадження на первинний ринок.
Залучені ринком цінних паперів засоби використовуються для купівлі нових цінних паперів уряду та корпорацій на первинному ринку, тим самим їх покупці як-би надають кредит під заставу облігацій та інших грошових боргових зобовязань або фінансують приватні підприємства та державу, отримуючи в обмін акції або безстрокові облігації. При фінансуванні або кредитуванні приватних компаній відбувається формування прав власності на дійсний та позичковий капітал. Виконуючи цю функцію ринок цінних паперів сприяє концентрації та централізації капіталу.
Мобілізація довгострокових капіталів на ринку акцій і облігацій обмежуються двома головними факторами. По-перше, в окремі періоди зменшується доля зовнішніх заємних коштів в загальному капіталі корпорацій в результаті використання самофінансування для здійснення своєї діяльності. Дія цього фактора підсилюється інфляцією. По-друге, існує конкуренція між емісією цінних паперів та отриманням банківської позики, яка дешевше в обслуговуванні однак, не дивлячись на декотре зменшення ролі ринку акцій як джерела фінансування корпорацій, вони все ж звертаються до їх послуг в двох основних випадках:
а) коли альтернативні можливості залучення грошей вичерпані;
б) для фінансування компаній, які засновані в молодих перспективних галузях виробництва.
Емітенти використовують ринок цінних паперів не тільки в якості посередника при мобілізації грошових коштів. Оскільки однією з передумов отримання ними кредитів та позик є сприятлива ситуація руху цінних паперів (ринкового курсу, дивідендів, загального прибутку на акції та ін), то емітенти прагнуть підтримувати курс цінних паперів на високому рівні різними методами, навіть вдаючись до їх скуповування.
Питання о ролі Ринку цінних паперів є одним з ключових у розумінні взаємозвязку грошових та виробничих факторів у розвитку економіки, так як власність на засоби виробництва є основою способу виробництва. Відносини, які виникають з приводу емісії та розміщення, а також купівлі-продажу цінних паперів, опосередковують рух позичкового капіталу, відбивають процес виробництва та привласнення додаткової вартості. Цінні папери виступають своєрідним товаром, який не маючи вартості (за виключенням праці, яка була витрачена на їх виготовлення, перевезення і т. д), має споживчу вартість, яка є правом на отримання витраченої частини прибутку, яка за сучасних умов складає приблизно половину його маси.
Таким чином, аналіз змін, які виникають у функціонуванні ринку цінних паперів показує, що він зберігає свою сутність в якості важливого елемента економіки, який обслуговує процес мобілізації, концентрації та перерозподілу грошових капіталів. Ринок цінних паперів виступає в якості посередника між грошовими та функціонуючими капіталами і впливає на процес інвестування, який є однією з рушійних сил економічного розвитку.
Розглядаючи сучасну інституціональну структуру ринків цінних паперів, слід виділити 4 категорії учасників операцій: комерційні банки; інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та кредитно-фінансові організації, які обєднанні під назвою “інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди).
У різних країнах співвідношення сил між ними різне. Воно залежить від рівня розвитку та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так, у державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із усіма видами цінних паперів, наприклад у ФРН, Угорщині, інвестиційні банки не відіграють значної ролі.
Розподіл обовязків між основними групами учасників ринку у цілому показано на рис. 1. 1.
Кошти, що мобілізуються пенсійними фондами, страховими компаніями та іншими організаціями, надходять на ринок цінних паперів, де вони використовуються у тому числі й інвестиційними банками чи біржовими фірмами (біржовою фірмою називають брокерську фірму, яка купила місце на біржі) переважно для придбання акцій, облігацій чи інших фондових цінностей.
Залежно від значення, яке має ринок цінних паперів в економіці, його можна поділити на два види: первинний і вторинний.
Первинний ринок - це ринок, на якому розміщуються вперше випущені папери. Тут відбуваються мобілізація грошових коштів акціонерними товариствами та запозичення їх державою. Продаж цінних паперів може бути прямим і опосередкованим.
Прямий продаж - це публічна реалізація цінних паперів населенню або незначній кількості інвесторів.
Опосередкований продаж - це реалізація цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська контора.
Рис. 1. 1. Структура ринку цінних паперів
Вторинний ринок - це ринок, на якому продаються і купуються випущені раніше цінні папери. Тут відбуваються зміна власника цих паперів. З погляду організації вторинний ринок поділяється на централізований і децентралізований.
Формою централізованого ринку цінних паперів є фондова біржа, на якій постійно обертаються цінні папери, але не всі, а лише ті, що допущені до обігу біржовими комітетами.
Децентралізований ринок - це ринок, на якому обертаються як допущені, так і недопущені до обігу на фондових біржах цінні папери. Цей ринок складається із значної кількості брокерсько-дилерських фірм, розкиданих по всій території.
Отже сучасний ринок цінних паперів складається з біржового обігу, а також позабіржового обігу. У свою чергу позабіржовий обіг ділиться на організований та неорганізований. Організований обіг перебуває під контролем саморегульованих органів, членами яких є посередники цих ринків (в основному - це брокери).
Позабіржовий та біржовий ринки певною мірою протистоять один одному, проте водночас взаємно доповнюють один одного, як правило, охоплює лише нові випуски цінних паперів і головним чином розміщення облігацій торговельно-промислових корпорацій. Навпаки, на біржі котуються старі випуски цінних паперів, переважно акції торговельно-промислових корпорацій. Якщо через позабіржовий обіг здійснюються в основному фінансування і відтворювання процесу, то на біржі за допомогою скуповування акцій відбувається контроль над корпораціями та фірмами, йде формування контролю та його перерозподіл між різними фінансовими групами. Біржа здійснює також відповідну частину фінансування, також відповідну через дрібного та середнього вкладника. На позабіржовому ринку посередники є одночасно і брокерами і дилерами. Дилери купують цінні папери за свій рахунок у вигляді запасу, а потім працюють з урахуванням ринкової ситуації. Брокер - це торговий посередник, який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримуючи від них винагороду.
Важлива інформація поступає на робочі місця торгівців цінними паперами через різні інформаційні системи. Найбільш поширена - “Рейтер”. Також угоди складаються за допомогою спеціалізованих компютерних систем. “Найбільш потужною системою такого роду є система автоматичного кодування Національної асоціації дилерів по цінним паперам, яка використовується в США” /1/.
Важливим елементом біржового ринку є фондова біржа. “Фондова біржа - це організація, яка створена для забезпечення вигідних умов вільної купівлі-продажу цінних паперів по ринкових цінах на регулярній та впорядкованій основі”. “Класична біржа - це аукціон, де торгівля проходить за допомогою обліку усними інструкціями між трейдерами (представниками брокерських фірм в торговій зоні біржі) ”/2/. Ключовим поняттям є ліквідність (здатність ринку поглинути визначену кількість цінних паперів при данній зміні ціни на ці папери). Задача біржі - підтримувати ліквідність, щоб торгівля відбувалася без збоїв (збої можуть викликати напік серед інвесторів, що є небезпечним явищем для економіки в цілому). Ліквідність тим вище чим більше учасників купівлі-продажу. Для роботи на фондовій біржі інвестиційний дилер та брокер повинні зареєструватися. Потім вони повинні купити “місце” для своїх трейдерів. “Місце” - цінний актив фірми, який купується або у самої біржі або у інших біржових фірм. Управління, розробка та здійснення політики біржі здійснюється керівним органом кожної біржі - правлінням або радою губернаторів (до складу входять президент, обізнані брокери, які стають губернаторами біржі на визнаний час). Для допомоги головному органу в роботі створюються різні комітети, які займаються більш вузькими сферами діяльності біржі. Кількість комітетів на кожній біржі буває різна. Як правило, біржі являють собою безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного податку.
Особливе місце на фондовій біржі займає операція “лістинг”. Акції нового випуску проходять підписку у інвестиційних дилерів, потім вони реалізуються між ними. Тільки після того, як акції були розпродані дилерами і отримані докази їх задовільного розміщення, акції попадають в список котирування (“лист”) одної чи декількох бірж. Процедура включення акцій в цей список називається лістингом. Лістинг має багато переваг: престиж у інвесторів; кращі умови для кредитування емітента, чиї акції попали в список; полегшення облігаційного фінансування в майбутньому (лістинг робить для компанії більш практичним випуск нових конвертованих облігацій); полегшує злиття та поглинання компаній; полегшує спостереження акціонерами за угодами та котируваннями; підвищує зацікавленість робітників купувати акції своїх підприємств; краща інформативність о компаніях, які є в списку; можливість застави. Аналізуючи все вище перераховане можна зробити висновок, що фондова біржа це найважливіша складова частина ринку цінних паперів.
Після того, як підписано контракт, необхідно, щоб інформація, якою володіють безпосередні виконавці, була перевірена і надійшла до клієнтів, а потім відбулася оплата цінних паперів покупцем і подання їх продавцем. Підтвердженням і розрахунками по контрактам з цінними паперами займаються спеціальні організації - клірингові корпорації. Крім того, ряд установ, що називаються депозитаріями, здійснюють зберігання цінних паперів, облік їх власників. Зараз у багатьох країнах з розвиненою ринковою економікою створені централізовані депозитарії.
- Вступ
- 1. Теоретичні основи функціонування та регулювання ринку цінних паперів
- 1.1 Сутність ринку цінних паперів, його функції, структура та субєктний склад
- 1.2 Характеристика корпоративних цінних паперів
- 1.3 Особливості похідних цінних паперів
- 2. Аналіз ефективності використання цінних паперів у практиці ват „закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд „східно-європейський інвестиційний фонд”
- 2.1 Загальна характеристика ват знвкіф «сєіф» та основних показників його діяльності
- 2.2 Оцінка ефективності управління операціями з цінними паперами на підприємстві