1.3 Регулювання банківської діяльності та ринку цінних паперів

Головним завданням державної політики у сфері банківської діяльності є підтримання здоров`я і міцності всієї банківської системи, а не запобігання банківських банкрутств. При цьому держава має всіляко попереджати банкрутства окремих банків, оскільки запобігання краху окремо взятого банку чи виникнення в ньому критичної ситуації є кращим засобом збереження здоров`я всієї банківської системи. Проте у випадку неможливості уникнення банкрутства окремих банків держава повинна продемонструвати свою здатність і вміння управляти рівнем банкрутств.

Головними цілями державної політики в банківській сфері є:

а) уникнення надмірної концентрації економічної влади і підтримання

конкуренції на банківських ринках;

б) підтримання політики достатньої концентрації банків з метою посилення їхньої конкурентоспроможності на міжнародних ринках банківських послуг;

в) пом`якшення наслідків можливих потрясінь банківської системи у випадку банкрутства великого банку, оскільки це може викликати серйозні наслідки для банківської системи, і, як результат, втрату довіри суспільства до банківської системи в цілому;

г) забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитній політиці;

д) забезпечення дотримання законів і встановлених правил, що

передбачає високий рівень ведення банківської справи і професіоналізму;

е) задоволення потреби суспільства в одержанні зручних банківських послуг;

є) забезпечення спроможності банків задовольняти потреби і законні претензії своїх клієнтів.

Національний банк України здійснює регулювання банківської діяльності і постійний контроль за дотриманням банками банківського законодавства й економічних нормативів. До компетенції Національного банку входить проведення вступного контролю (визначення вимог до реєстрації та одержання ліцензій), проведення попереднього контролю (встановлення вимог до банківської справи, заборона чи обмеження банківської діяльності, застосування санкцій адміністративного або фінансового характеру, встановлення вимог до відрахувань у резерви страхування активних операцій), проведення поточного контролю (визначення методів перевірки банків, шляхів їхнього використання, розробка заходів оздоровлення фінансового стану банків та коштів їхнього застосування).

При цьому Національний банк України дотримується міжнародних стандартів банківського регулювання і нагляду з метою підвищення конкурентоспроможності українських банків на міжнародному і внутрішньому ринках.

З метою захисту інтересів вкладників та акціонерів, а також забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національний банк України встановлює для них обов`язкові економічні нормативи і визначає методику їхнього розрахунку.

Комерційні банки також повинні в обов`язковому порядку постійно й реалістично визначати свої сумнівні активи і формувати адекватні резерви під можливі збитки. У випадку порушення банками чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України, технології виконання банківських операцій, неподання звітності або її невірогідності, незабезпечення умов для проведення службою банківського нагляду Національного банку інспекцій

та перевірок, порушення обов`язкових банківських нормативів, установлення стану неплатоспроможності Національний банк України має право застосувати до банку, який допустив порушення, такі заходи:

1. Надіслати вимогу на проведення фінансового оздоровлення банку, у тому числі на зміну структури активів.

2. Заборонити здійснення окремих банківських операцій на термін до одного року і викликати ліцензію на здійснення окремих або всіх банківських операцій.

3. Заборонити відкриття нових філій на термін до одного року.

4. Накласти штраф на керівників банків.

5. Списувати в беззастережному порядку з банку прибуток, одержаний внаслідок неправомірних дій, і штрафи в розмірі, що не перевищує суму цього прибутку, а також за порушення обов`язкових економічних нормативів.

6. Усувати керівництво (правління і головного бухгалтера) від управління банком і призначати тимчасову адміністрацію.

7. Обмежувати або припиняти виплату дивідендів доти, поки ситуація в банку не буде оздоровлена.

8. Приймати рішення про вилучення з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших кредитних установ і про їхню реорганізацію або ліквідацію.

Головним принципом регулювання обігу цінних паперів є зіставлення всього попиту і пропонування цінних паперів незалежно від місця існування такого попиту та пропонування.

Правове регулювання ринку цінних паперів поділяється на державне регулювання і саморегулювання.

Головним завданням державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб`єктів фондового ринку встановленням необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.

Головним принципом роботи фондової біржі є забезпечення ліквідності ринку, що реалізується укладанням масових угод, встановленням невеликої різниці між цінами покупця і продавця, а також між цінами послідовно укладених угод.

Для цього біржа обмежує кожен крок емітента, покупця і продавця жорсткими правилами.

Основні законодавчі акти, що регулюють український ринок цінних паперів, названо в табл.4.

В Україні існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками - це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Важелями непрямого втручання держави у фондовий ринок є:

а) податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак на потребу у фінансових ресурсах;

б) регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка;

в) зовнішньоекономічна політика - регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій тощо;

г) вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами;

Таблиця 4

Основні законодавчі акти, що регулюють фондовий ринок в Україні

Саморегулювання фондового ринку здійснюється організаціями-об`єднаннями суб`єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.

Основні ознаки організацій, що саморегулюють ринок:

а) добровільність об`єднання;

б) наявність різноманітних видів діяльності;

в) захист інтересів членів організації;

г) встановлення для своїх членів “правил гри" на ринку;

д) виконання ряду регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі.

Головним принципом роботи фондової біржі є забезпечення ліквідності ринку, що реалізується укладанням масових угод, встановленням невеликої різниці між цінами покупця і продавця, а також між цінами послідовно укладених угод. Найбільшими саморегулюючими організаціями фондового ринку в Україні є: Українська асоціація торговців цінними паперами; Українська асоціація довірчих товариств, інвестиційних фондів та компаній; Українська асоціація інвестиційного бізнесу; Українська фондова спілка.

Великий досвід операцій з цінними паперами, що нагромаджений протягом століть, втілився у традиції ведення цього бізнесу, які відображають історію розвитку фондового ринку та особливості національної політики і менталітету нації.

Операції Репо - це операція з цінними паперами, яка складається з двох частин і при якій укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (Національним банком України та комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов`язанням зворотного продажу - купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумовленою ціною.

Використання Національним банком України державних цінних паперів, що знаходяться в його портфелі для операцій Репо, здійснюється через “пряме Репо” - купівлю у комерційному банку державних цінних паперів та “зворотнє Репо” - обов`язковий продаж державних цінних паперів.

В ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів банківська система потребує підвищення ліквідності комерційних банків, Національний банк України здійснює операції “прямого Репо” і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов`язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк.

У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, Національний банк України може продати комерційним банкам через механізм “зворотного Репо” державні цінні папери, які знаходяться у його портфелі, на відповідний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Місце проведення операції Репо - позабіржовий ринок. Учасниками операції Репо при цьому можуть бути Національний банк України та комерційні банки, які мають ліцензію на здійснення операцій з державними цінними паперами. Інші обмеження на участь в операціях Репо не встановлюються.

В залежності від терміну дії операції Репо на позабіржовому ринку використовуються такі види операцій:

нічне Репо (термін дії один день, процентна ставка є фіксованою на весь термін проведення операції);

відкрите Репо (термін операції в угоді не визначається, кожна із сторін угоди може вимагати виконання операції Репо в будь-який час, але з обов`язковим повідомленням про завершення цієї угоди. Процентна ставка не є фіксованою і перераховується кожного разу);

строкове Репо (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції Репо).

У разі досягнення згоди про проведення операції Репо між її учасниками укладається договір, основними умовами якого мають бути: термін договору; сума договору; фіксація ціни державних цінних паперів “прямого Репо” та “зворотного Репо”; конкретний перелік цінних паперів, які беруть участь в операції Репо; зобов`язання продати державні цінні папери із зворотним викупом має кореспондуватись із зобов`язанням викупити ці державні цінні папери із зворотним продажем; порядок встановлення маржі або процентного доходу.

Після підписання договору на здійснення операції Репо банк-продавець на дату купівлі та на дату зворотної купівлі надає депо-повідомлення до депозитарію Національного банку України про зміну права власності на державні цінні папери.

З метою забезпечення зобов`язань про зворотний викуп державних цінних паперів Національний банк України - покупець в першій частині операції Репо - отримує гарантійний внесок, виходячи із ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об`єктом операції Репо.

Гарантійний внесок є захистом від потенційних збитків у разі різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією Репо, типу державних цінних паперів, які є предметом угоди та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

У разі різкого зниження цін на цінні папери, за якими укладена угода Репо, продавець цінних паперів (позичальник) має додатково перерахувати кошти або оформити заставу для більшої гарантії виконання зобов`язань. Граничне значення зниження цін на державні цінні папери визначається в договорі про операцію Репо.

У випадку затримки сплати ціни купівлі в операції Репо зміни не вносяться, в тому числі зміни купівлі та зворотної купівлі, навіть якщо цінні

папери не були перераховані продавцем через затримку платежу. В цьому випадку покупець повинен сплатити в доповнення до ціни купівлі відсотки за прострочку, причому без нагадування або судового примусу. Сума відсотків встановлюється в момент підписання угоди.

У випадку затримки покупцем перерахування цінних паперів, що є предметом операції Репо, а також несплати ціни зворотної купівлі в строк через нездатність покупця повернути такі цінні папери, ціна зворотної купівлі не змінюється, а в день фактичного повернення відповідних цінних паперів початковий продавець зобов`язаний сплатити тільки встановлену на початку операції ціну зворотної купівлі. У випадку затримки перерахування покупцем цінних паперів, що є предметом операції Репо, при сплаті ціни зворотної купівлі, покупець повинен в додаток до повернення цінних паперів сплатити відсотки за просрочку платежу.

У разі, якщо одна із сторін договору операції Репо не здійснює зворотну купівлю державних цінних паперів у визначений договором термін через відсутність коштів, вона втрачає право володіння цими цінними паперами, і гарантійний внесок, який мав місце за угодою, при цьому не повертається.