1.2 Інституційні основи організації недержавного пенсійного забезпечення працівників підприємств

Перехід до ринкових відносин обумовив необхідність трансформації соціально-трудових відносин, утворення нових форм власності, розвитку конкуренції. Одним із наслідків становлення економіки ринкового типу є високий рівень диференціації доходів громадян, що потребує докорінної перебудови всієї системи соціального захисту громадян України, у тому числі системи пенсійного забезпечення.

При цьому виникла необхідність включення до системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування інституту додаткового пенсійного забезпечення як перспективної форми соціального захисту громадян похилого віку. Формування такого інституту було передбачено ще в Указі Президента України від 18 жовтня 1997 року "Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки" як одного з елементів майбутньої трирівневої пенсійної системи, яка буде забезпечувати соціальний захист непрацездатних громадян за допомогою обовязкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення.

У світовій практиці недержавне пенсійне забезпечення здійснюють недержавні пенсійні фонди і страхові організації. У новій структурі відносин між державою, роботодавцем і працівником система недержавного пенсійного забезпечення має виконувати як мінімум такі завдання.

По-перше, підвищення соціальної захищеності громадян завдяки створенню та функціонуванню ефективних соціально-фінансових інститутів, які дозволять акумулювати кошти громадян, підприємств, нарощувати їх шляхом інвестування і направляти на додаткові виплати до державних пенсій.

По-друге, цільове використання коштів в інтересах громадян, включаючи право на успадкування накопичених коштів на пенсійних рахунках.

По-третє, вирішення проблеми пільгових пенсій працівникам певних професійних категорій шляхом їх переведення до сфери недержавного пенсійного забезпечення і створення професійних пенсійних систем як важливої ланки соціального та економічного партнерства держави, роботодавця і працівника.

По-четверте, акумуляція в інститутах недержавного пенсійного забезпечення значних фінансових ресурсів, створення ефективних організаційно-правових форм взаємодії різних державних і недержавних інститутів із метою максимального використання інвестиційних ресурсів недержавного пенсійного забезпечення, яке буде сприяти покращенню інвестиційного клімату в Україні.

В Україні система недержавного пенсійного забезпечення є однією з форм пенсійного забезпечення, яка складається із сукупності правових і організаційних норм та інститутів, вплив і діяльність яких спрямована на реалізацію завдань щодо організації та забезпечення населення недержавними пенсіями. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

· пенсійними фондами шляхом укладання пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів і вкладниками таких фондів;

· страховими компаніями шляхом укладання договору страхування довічної пенсії, страхування ризику інвалідності або смерті учасника фонду;

· банківськими установами шляхом укладання договору про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування внесків Фондом гарантування внесків фізичних осіб.

Згідно з чинним законодавством субєктами недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) є:

· недержавні пенсійні фонди (відкриті, корпоративні, професійні), страхові компанії, банківські установи;

§ вкладники й учасники: вкладники (роботодавці) та учасники (працівники) пенсійних фондів; вкладники (фізичні особи) пенсійних депозитних рахунків; фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

· засновники корпоративних і професійних пенсійних фондів: роботодавці або асоціації роботодавців, профспілки;

· органи державного контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

· організації, які надають послуги у сфері НПЗ: адміністратори пенсійних фондів, компанії з управління активами, хранителі пенсійних активів, аудитори.

Як було зазначено вище, недержавне пенсійне забезпечення здійснюється такими фінансовими установами: страховими компаніями, банківськими установами і недержавними пенсійними фондами. Однак, через недовгочасне функціонування інституту недержавного пенсійного забезпечення, існує певне непорозуміння користі й переваг участі у даних установах для забезпечення функції матеріального забезпечення громадян пенсійного віку.

У систему НПФ входять:

вкладники (учасники);

НПФ;

керуючі компанії (або компанії з управління активами пенсійних фондів - КУАПФ).

НПФ здійснюють розміщення пенсійних резервів через КУАПФ з метою отримання доходу від їх інвестування за договорами довірчого управління. КУАПФ несуть майніву відповідальність за збереження активів НПФ та забезпечення мінімального рівня рентабельності. Таким чином, НПФ - це структура, яка приймає внески, по суті справи, в траст (довірче управління), намагається максимально вигідно розмістити їх і після закінчення певного терміну починає виплачувати громадянам додаткові пенсії;

інспекція НПФ РФ. Контроль за діяльністю НПФ здійснює Інспекція НПФ РФ при Міністерстві праці Уряду РФ, до функцій якої входять реєстрація та ліцензування діяльності НПФ, контроль за забезпеченням зобовязань фондів, узагальнення практики їх діяльності;

міжвідомча комісія з оцінки ризиків інвестицій НПФ;

асоціація фондів;

інші організації, необхідні для забезпечення нормального функціонування цієї системи.

За принципом організації НПФ можна класифікувати на:

- Корпоративні (галузеві). Корпоративні пенсійні фонди створюються за згодою і за участю адміністрації підприємства (галузі) і / або профспілки, їх основне завдання - забезпечення працівників підприємства додатковою пенсією. При цьому адміністрація (профспілка, трудовий колектив) отримує дієвий інструмент кадрової політики. Підприємство відраховує до НПФ певний розмір внесків за працівника. Працівники також мають можливість відраховувати частину свого доходу в пенсійний фонд. Порядок внесення внесків роботодавцями та працівниками може визначатися колективним договором або індивідуальним контрактом. Учасниками таких фондів можуть бути і члени сімей працівників підприємства. Гарантом виплати накопичень у разі неспроможності фонду є підприємство;

- Регіональні (міжрегіональні). Учасниками фонду можуть бути будь-які фізичні особи. Регіональний пенсійний фонд орієнтується на роботу з індивідуальними вкладниками, з населенням. Фонд може також укладати і колективні договори додаткового пенсійного забезпечення (оптимальна кількість працюючих на яких не перевищує 300 чоловік);

- Спеціалізовані, які припускають крім грошових виплат додаткові послуги пенсіонерам: патронажні послуги, пільгове медичне обслуговування, ритуальні послуги та ін.

Основним елементом організації додаткового пенсійного забезпечення є пенсійні схеми, основні характеристики яких описуються в правилах фонду і включаються в договори додаткового пенсійного забезпечення, що укладаються між фондом та учасником. Колективний договір про додаткове пенсійне забезпечення працівників підприємства укладається з юридичною особою, індивідуальні ний - з фізичною особою. Кожен НПФ пропонує, як правило, кілька десятків пенсійних схем.

Аналіз правил фонду і договорів додаткового пенсійного забезпечення дозволяє розділити пенсійні схеми на дві групи:

1) солідарні пенсійні схеми, що використовують принцип перерозподілу коштів між поколіннями у рамках підприємства чи галузі;

2) накопичувальні пенсійні схеми, що використовують принцип повного попереднього фондування пенсійних виплат.

Накопичувальні схеми можна розділити на три підгрупи:

1) ощадні пенсійні схеми з можливістю успадкування пенсійних накопичень у разі смерті учасника до закінчення терміну дії договору;

2) страхові пенсійні схеми з перерозподілом відповідальності між учасниками фонду;

3) змішані пенсійні схеми, що передбачають ощадну схему на етапі накопичення і страхову - на етапі виплат.

Найбільш прийнятною для України поки є накопичувальна схема, тобто з встановленими розмірами виплат. Розмір та види пенсійних виплат визначаються виходячи з розміру пенсійних накопичень на момент оформлення додаткової пенсії. 90% НПФ пропонують схеми з встановленими розмірами внесків, в яких основний ризик достатнього рівня пенсійного забезпечення (інфляція) переноситься з роботодавця на вкладника (учасника). При настанні пенсійного віку (або інших випадків згідно договору) учасник фонду отримує пенсійні виплати відповідно до розміру накопичень на персональному рахунку (пенсійні внески та інвестиційний дохід, за рахунок операцій КУАПФ). Схеми з встановленими розмірами виплат пропонуються набагато рідше, тому що основний ризик таких схем припадає на фонд або роботодавця. За такими схемами в момент укладання договору визначають фіксований розмір майбутньої пенсії. При цьому принципи і порядок визначення розміру пенсійних внесків встановлюються фондом в залежності від встановленого розміру пенсій, тривалості внесення пенсійних внесків, інвестиційної політики, оцінки економічної та демографічної ситуації в країні або регіоні інвестування активів на перспективу і з урахуванням багатьох інших факторів. Для цього проводяться актуарні розрахунки балансу пенсійних внесків і виплат. У будь-якому випадку учаснику фонду при настанні відповідного віку гарантується пенсія в розмірах, передбачених у договорі.

Види пенсійних виплат визначаються учасником самостійно. Основні види виплат:

довічна пенсія. Як правило, не припускає спадкування пенсійної суми у разі смерті учасника фонду. Але можливі варіанти, коли подружжя, що пережило частково успадковує суму пенсійних виплат. Пенсійні виплати до вичерпання накопичень на персональному рахунку учасника - залишок суми у разі смерті учасника також підлягає спадкоємства;

одноразова пенсія. Після закінчення терміну договору виплачується вся сума, накопичена на персональному рахунку;

термінова пенсія. Пенсійні виплати здійснюються протягом обумовленого ряду років; залишок пенсійної суми у разі смерті учасника до закінчення терміну виплат виплачується спадкоємцям одноразово або у вигляді пенсії;

інші види. Наприклад, одноразова виплата частини пенсійних накопичень (як правило, не вище 40%) і подальша виплата за будь-якою з перших схем.

Розглянемо основні аспекти та показники функціонування установи НПЗ в Україні.

1. Гарантована ставка реальної доходності є важливим показником для учасника, тому що від суми накопичень та від їх вдалого інвестування, що залежить від ставки доходності, здатної приносити стабільний і найбільш оптимальний дохід, залежить розмір майбутньої пенсії.

Недержавним пенсійним фондам забороняється гарантувати ставку реальної доходності, однак договір про управління активами пенсійного фонду може містити зобовязання субєкта, який здійснює управління активами НПФ, забезпечувати мінімальну доходність, яка дорівнює офіційному рівню інфляції - ст.51 закону.

Комерційні банки самостійно встановлюють ставки по депозитних внескам, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку та власної депозитної політики. Протягом 2006 р. ставка по депозитному вкладу в національній валюті коливалась у межах 14-17%.

У страховій компанії (СК) ставка інвестиційного доходу не може перевищувати 4%.

2. Рівень обовязкової диверсифікації пенсійних активів - дуже важливий показник ефективності функціонування фінансової установи, тому що він є основним способом зменшення ризиків при інвестуванні пенсійних накопичень. Чим більший рівень диверсифікації, тим менший ступінь ризику при інвестуванні пенсійних накопичень у різні фінансові активи.

Недержавний пенсійний фонд може розміщувати пенсійні активи на банківських рахунках; в сертифікатах банків; державних цінних паперах; облігаціях та акціях українських емітентів; цінних паперах іноземних емітентів; іпотечних цінних паперах; в обєкти нерухомості; банківські метали - ст. 47 закону.

Комерційний банк може здійснювати операції, які повязані з інвестуванням у статутні фонди та акції інших юридичних осіб, закупівлю сертифікатів Національного банку, а також надання кредитів - ст.47 закону.

Страхова компанія розміщує страхові кошти у банківські депозити, нерухоме майно, акції, облігації, державні цінні папери, банківські метали. Кредити у межах викупної суми, можуть бути використані для довгострокового кредитування житлового будівництва - ст.47 закону.

3. Сума компенсації, яку може одержати вкладник у випадку втрати пенсійних накопичень.

Законодавством, яке регулює функціонування недержавних пенсійних фондів і страхових компаній, не обговорюється конкретна сума компенсації у разі втрати пенсійних накопичень, але передбачається створення резервних фондів для покриття збитків, повязаних з втратою пенсійних накопичень або банкрутства цих фінансових установ.

Комерційний банк гарантує компенсацію в розмірі, який встановлюється спільним рішенням Національного Банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Сума компенсації у 2006 р. не перевищувала 25000 грн.

4. Використання пенсійних активів фінансовою установою не за призначенням. Пенсійні активи можуть використовуватися тільки з метою інвестиційної діяльності недержавного пенсійного фонду - ст.48 закону.

Комерційний банк має право надавати кредити з коштів депозитних вкладів - ст.49 закону. Страхова компанія може надавати кредити вкладнику у розмірі викупної суми - ст.31 закону.

5. Витрати учасника на винагороду фінансовій установі за управління пенсійними накопиченнями. Цей показник дуже важливий для учасника, тому що є суттєвим чинником, який впливає на розмір майбутньої пенсії (з точки зору економії накопичених коштів). А саме: розмір майбутньої пенсії визначається як сума накопичень за весь період участі вкладника в системі недержавного пенсійного забезпечення, від якої відраховується сума, сплачена фінансовій установі як винагорода за управління пенсійними активами.

Сума винагороди недержавного пенсійного фонду за управління пенсійними накопиченнями визначається як відсоток чистої вартості активів пенсійного фонду - ст.42 закону. Середньостатистичні світові показники свідчать про те, що компанія з управління активами отримує від 1 до 3%.

Для страхових компаній - не більше 15% інвестиційного доходу, одержаного від розміщення пенсійних резервів - ст. 9 закону.

Для банківських установ існують більш великі можливості забезпечення покриття витрат, які повязані з їх функціонуванням, - за рахунок своїх клієнтів (а не вкладників).

6. Можливість успадкування пенсійних накопичень.

Недержавний пенсійний фонд може здійснювати пенсійні виплати учаснику фонду або його спадкоємцю.

Комерційний банк передбачає право успадкування пенсійних накопичень. У страховій компанії - права й обовязки страхувальника переходять до його спадкоємців - ст.22 закону.

На основі вищезазначених показників можна дійти висновку, що віддати перевагу одній або іншій фінансовій установі дуже складно. Вибір тієї або іншої установи залежить від субєктивного рішення учасника. Багаторічний досвід існування страхових компаній і банківських установ надає їм суттєву перевагу перед достатньо новим інститутом - недержавними пенсійними фондами. Однак на користь даного інституту свідчить позитивний досвід розвитку додаткового пенсійного забезпечення через недержавні пенсійні фонди у розвинених країнах, а також країнах СНД (зокрема, Росії, Казахстані).

Показники ефективності діяльності НПЗ доцільно розділити на показники:

1) ефективності вкладання коштів в НПЗ (коефіцієнти реального та номінального доходу);

2) ефективності інвестування коштів (норма прибутку або рентабельності інвестицій).

Рентабельність пенсійних активів недержавного пенсійного фонду (норма доходності пенсійних активів) можна розрахувати за формулою:

Кр = Па/А,

де Кр - коефіцієнт рентабельності активів (норма прибутку);

Па - прибуток від розміщення пенсійних активів;

А - середня вартість активів за рік, обчислена як середня арифметична вартості активів на початок та на кінець року.

Аналогічно коефіцієнт рентабельності активів НПЗ можна розрахувати за будь-який проміжок часу діяльності недержавного пенсійного фонду. При цьому, на відміну від коефіцієнтів реального та номінального доходу, що характеризують зміну вартості пенсійних активів на індивідуальному пенсійному рахунку учасника, коефіцієнт рентабельності активів конкретного НПФ свідчитиме про загальну ефективність розміщення пенсійних активів. Відповідно, порівняння коефіцієнтів номінального та реального доходу з коефіцієнтом рентабельності активів дозволить виявити, на скільки загальна ефективність інвестування пенсійних активів впливає на збільшення вигоди учасника НПЗ.

Розвиток недержавного пенсійного страхування в основному обумовлений як демографічною ситуацією, яка повязана з прискоренням процесу старіння населення за останні десятиріччя, так і з прагненням до свободи вибору, індивідуальної відповідальності, самостійного, додаткового забезпечення (окрім державної пенсії) у пенсійному віці. До того ж, фінансування роботодавцями приватних пенсійних планів працівників, значною мірою обумовлене їх власними економічними інтересами.

Соціальні програми розглядаються багатьма підприємцями як елемент трудової мотивації, яка сприяє більш ефективному використанню трудових ресурсів. Розвиток соціальної інфраструктури компаніями здійснюється з метою підтримки необхідного рівня забезпеченості трудовими ресурсами, зменшення їх плинності у небезпечних для життєдіяльності районах.

Поширення соціальних функцій приватного сектору зростає за умов, коли держава заохочує бізнес до соціальної відповідальності. Для стимулювання участі приватного сектору у розвитку соціальних програм широко використовуються податкові пільги.

Повноцінний розвиток недержавного пенсійного забезпечення стримується наявністю певних проблем, повязаних із недостатнім рівнем макроекономічної стабільності держави, низьким рівнем ефективності підприємств, капіталізацією фінансового ринку й доходів населення.

Серед економічних причин слід виділити:

- нестабільність темпів зростання виробництва, що є обєктивною базою стабільних доходів підприємств і населення;

- значну регіональну диференціацію за обсягами інвестицій в основний капітал, відсутність позитивних змін у структурі промислового виробництва; зменшення рівня рентабельності промислових підприємств;