1.1 Зміст недержавного пенсійного забезпечення та мотиви його запровадження підприємствами

Основу системи недержавного пенсійного забезпечення становлять недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні. В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, тільки в разі бажання майбутнього пенсіонера, додатково до заощаджень у загальнообовязковій системі перераховувати внески до обраного недержавного пенсійного фонду. Система недержавних пенсійних фондів дасть можливість залучати і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їхніх працівників. Розмір пенсії у такій системі залежатиме від розміру страхових внесків, терміну, протягом якого ці внески накопичувались, та розміру отриманого на них інвестиційного доходу. Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення” встановлено жорсткі вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів. Окреслено і вимоги до банків-зберігачів, визначено їхні функції та межі відповідальності за цільове використання добровільних пенсійних заощаджень.

Пенсійні фонди можуть здійснювати такі види пенсійних виплат:

- пенсія на визначений строк;

- одноразова пенсійна виплата.

Підставами для здійснення пенсійних виплат є досягнення учасником фонду пенсійного віку, визначеного у договорі страхування [3, ст.60] визнання учасника фонду інвалідом; медично підтверджений критичний стан здоровя (онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду; виїзд учасника фонду на постійне місце проживання за межі України; смерть учасника фонду.

На сьогодні відомі три схеми недержавного пенсійного страхування, які вже працюють в Україні. Це послуги недержавних пенсійних фондів, пенсійна програма банку “Аркада” і корпоративний пенсійний фонд “Київенерго”. Суть їх однакова: кожна людина може забезпечити свою старість, не розраховуючи на державу, а уклавши угоду з недержавним пенсійним фондом.

Згідно з укладеною угодою, вкладник перераховує на свій пенсійний рахунок певну частину заробітної плати, а вийшовши на пенсію, окрім обовязкової державної, отримує і додаткову допомогу (довічно або певний період, залежно від укладеного договору). У випадку смерті власника сума вкладу переходить у спадок.

Зі свого боку пенсійний фонд розміщує “пенсійні” гроші у прибуткові проекти і, таким чином, дає змогу убезпечити кошти від інфляції та стабільно нараховувати відсотки за вкладами. До речі, пенсійні фонди у світі посідають перші місця у рейтингу привабливості серед інших інвестиційних структур.

Кожна зі згадуваних програм має свої позитиви й негативи.Пенсійний фонд “Київенерго” є корпоративним. Це означає, що в програмі задіяні кошти саме цього підприємства, тобто прибутки “Київенерго” (статутом компанії визначено, що на пенсійне забезпечення може бути нараховано до 5% прибутку).

Узяти участь у цій програмі можуть тільки працівники підприємства, до того ж тільки ті, які пропрацювали на ньому не менше пяти років. Отже, безперечним плюсом програми для споживачів є те, що гроші відраховуються до пенсійного фонду не із зарплати, а з прибутку підприємства. Відтак, нічого не втрачаючи, вони отримують додаткову пенсію.

Недоліком тут є те, що програма “замикається” тільки на “Київенерго”. До того ж підприємство саме визначає рівень додаткової пенсії. Підприємству не вдалося остаточно вирішити проблему убезпечення пенсійних коштів від інфляції.

Послуги щодо забезпечення альтернативною пенсією всіх бажаючих надають недержавні пенсійні фонди і пенсійна система банку “Аркада”.

Перерахувати кошти на особистий пенсійний рахунок може як підприємство, так і сам громадянин. Схема роботи недержавного пенсійного фонду в загальних рисах така: фонд залучає кошти й інвестує їх, з отримуваних прибутків нараховуються відсотки і виплачуються пенсії. Особливістю вітчизняних пенсійних фондів є те, що через недостатність інвестиційно привабливих підприємств пенсійні гроші доводиться розміщувати в банку. Тобто малі недержавні пенсійні фонди на цьому етапі є посередниками між клієнтом і одним із банків. Недоліком цих фондів є те, що їхню діяльність не оформлено законодавчо.

Єдина пенсійна програма, що в даний момент оформлена законодавчо, -- це програма банку “Аркада”. Її впровадження регламентовано Законом України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд”.

Переваги очевидні: в Законі визначені досить жорсткі умови для фінансових установ, задіяних у програмі, аби унеможливити чи звести до мінімуму ризик утрати пенсійних заощаджень, їх діяльність повністю контролюється державою. Кошти, які надходять на рахунок, переводяться в “одиницю інвестування” (ОдІн). Індексація вкладів за допомогою ОдІн захищає їх від інфляції, оскільки курс ОдІн переглядається щотижня і відображає реальну купівельну спроможність національної валюти. Всі гроші вкладників спрямовуються винятково на кредитування будівництва житла, яке споруджується ХК “Київміськбуд”, під заставу цього житла.

Згідно чинного законодавства, недержавний пенсійний фонд (НПФ) - це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, і здійсненням пенсійних виплат учасникам зазначеного фонду.

Світова практика розрізняє два типи НПФ: закриті та відкриті, що різняться між собою ступенем можливості переходу учасників та індивідуального вибору. Переходи учасників між закритими фондами обмежуються, як правило випадком, коли працівник змінює роботу ат переходить до пенсійного фонду нової компанії. У відкритих фондах учасники можуть мають право вільного переходу до інших фондів. Як правило, подібний перехід супроводжується певними фінансовими втратами на виплату компенсаційних платежів фонду.

В Україні передбачена можливість створення як закритих так і відкритих НПФ. Закриті пенсійні фонди поділяються на професійні та корпоративні, що різняться між собою не лише засновницькими механізмами але і особливостями роботи з учасниками.

Професійний пенсійний фонд - це НПФ, засновником (засновниками) якого можуть бути обєднання юридичних осіб-роботодавців, обєднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (обєднання професійних спілок), або фізичні особи, повязані за родом їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, повязані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду.

Корпоративний пенсійний фонд - це НПФ, засновником якого є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців та до якого можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду.

Як видно із визначень, професійний фонд, на відміну від корпоративного, може бути створений як юридичними особами (обєднаннями юридичних осіб) так і фізичними особами (обєднаннями фізичних осіб). Якщо для участі у корпоративному фонді фізичній особі необхідно перебувати у трудових відносинах із засновником або роботодавцем-платником, то достатньою умовою участі у професійному фонді є належність до певної професії. Відкритий недержавний пенсійний фонд не ставить своїм учасникам жодних обмежень щодо місця та характеру їх роботи.

Система управління діяльністю НПЗ представляє собою систему взаємовідносин між субєктами, які поділяються на прямих, які безпосередньо перебувають у договірних відносинах із НПЗ (Радою НПЗ) та непрямих учасників, які перебувають у договірних відносинах з одним із прямих учасників. До прямих учасників відносяться: вкладники НПЗ (засновники та роботодавці-платники); учасники (які можуть бути вкладниками на свою користь); фізичні особи-вкладники; компанія з управління активами НПЗ; адміністратор; зберігач. Непрямими учасниками системи управління діяльністю НПЗ є торговці цінними паперами, агенти, рекламні компанії, страхові організації, ріелторські компанії.

Специфічна риса НПЗ як економічної категорії полягає в тому, що в системі економічних взаємовідносин субєктів недержавного пенсійного забезпечення відбувається процес перетворення чистини заробітної плати та інших прибутків фізичних осіб та валових витрат роботодавця на інвестиційний ресурс.

На перший погляд, система управління НПЗ є подібною до інших систем управління субєктами господарювання, наприклад, підприємствами. Автор вважає такий погляд помилковим. Система управління НПЗ має ряд суттєвих відмінностей, що дозволяють зробити висновок про її новизну для економіки України.

Перша відмінність полягає в тому, що НПЗ, являючись юридичною особою, здійснює свою господарську діяльність через третіх осіб. НПЗ особисто не укладає контрактів із вкладниками та учасниками, не займається розміщенням пенсійних активів, не здійснює облік пенсійних коштів. НПЗ згідно чинного законодавства не має особистого майна, а юридичною адресою місцезнаходження НПЗ є адреса розміщення Ради фонду. Рада фонду є єдиним органом управління НПЗ , вона здійснює контроль за поточною діяльністю пенсійного фонду і вирішує основні питання його роботи. Реалізуючі функції з управління Рада укладає від імені пенсійного фонду договори з адміністратором, компанією з управління активами або іншою особою, яка має право здійснювати управління активами НПЗ, зберігачем, аудитором пенсійного фонду; затверджує інвестиційну декларацію та зміни до неї; затверджує інформацію про фінансовий стан пенсійного фонду, яка підлягає оприлюдненню; здійснює контроль за цільовим використанням активів; розглядає спірні питання, що виникають між НПЗ та його учасниками та (або) вкладниками тощо [3;83;87].

Друга відмінність системи управління НПЗ повязана із вимогами запобігання зловживанням в управлінні пенсійними коштами і полягає в тому, що функції обліку, збереження і управління пенсійними активами є розподілені. Адміністратором НПЗ може бути:

а) юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів (професійний адміністратор);

б) юридична особа - одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування такого фонду;

в) компанія з управління активами (за умови отримання відповідної ліцензії).

На адміністратора НПЗ покладаються наступні функції: ведення персоніфікованого обліку учасників; укладання пенсійних контрактів від імені пенсійного фонду; забезпечення здійснення пенсійних виплат учасникам фонду. Професійне адміністрування НПЗ за законодавством може поєднуватися лише з діяльністю щодо управління активами. Крім цього управління активами НПЗ може здійснюватися окремо від адміністрування компанією з управління активами, або банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду.

Функції збереження пенсійних активів покладено на третього учасника системи недержавного пенсійного забезпечення - зберігача - банк, який має ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів - депозитарної діяльності зберігача цінних паперів. Крім розподілу функцій управління система захисту пенсійних активів передбачає, що зберігач не може бути повязаною особою пенсійного фонду, з Радою якого укладено договір, адміністратора, осіб, що здійснюють управління активами, засновників і аудитора такого фонду та їх повязаних осіб. Банк, що є засновником корпоративного фонду, не може надавати йому послуги зберігача [3;100].

Управління активами НПЗ може здійснюватися:

а) компанією з управління активами;

б) банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду;

в) професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами [3;100].

З метою запобігання зловживанням у сфері управління активами, управляючий активами НПЗ не може бути засновником або повязаною особою засновників зберігача пенсійного фонду, засновників корпоративного або професійного пенсійного фонду, якщо з Радою такого фонду укладено договір про управління активами. Виключення становить випадок створення власного корпоративного пенсійного фонду компанією з управління активами або банківською установою.

Важливою складовою системи управління діяльністю НПЗ є система захисту пенсійних накопичень, основу якої становлять принципи:

а) майнової відповідальності;

б) забезпечення високих економічних нормативів достатності власних коштів субєктами-учасниками системи управління;

в) розподілу функцій управління, збереження та обліку активів і встановлення обмежень щодо поєднання видів діяльності в системі управління.

Зовнішню систему контролю за діяльністю всіх учасників системи недержавного пенсійного забезпечення утворюють ДКЦПФР, НБУ і Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (Держфінпослуг), які в межах своєї компетенції мають право організувати перевірку діяльності НПЗ, адміністратора, КУА, зберігача, самостійно або із залученням аудитора. Всі операції з пенсійними активами НПЗ здійснюються через зберігача, який контролює діяльність КУА. У разі зменшення протягом року чистої вартості одиниці пенсійних внесків пенсійного фонду більше ніж на двадцять відсотків зберігач повинен повідомити про це Раду фонду, ДКЦПФР та Держфінпослуг.

Крім зберігача, контроль за інвестуванням пенсійних коштів здійснюють адміністратор та Рада фонду. КУА зобовязана подавати щоквартально звіти адміністратору та Раді фонду щодо чистої вартості активів фонду. У випадку тривалої невідповідності чистої вартості активів особи, що управляє активами фонду, встановленим нормативам Рада фонду має право ініціювати розірвання договору управління та змінити керуючого.

Аналіз основних засад системи управління НПЗ дозволяє зробити висновок, що система контролю за діяльністю НПЗ передбачає не лише контроль за діяльністю учасників з боку держави, взаємний контроль самих учасників (адміністратора, зберігача, управляючого активами), але і контроль з боку учасників НПЗ (фізичних осіб-вигодонабувачів).

Недержавне пенсійне забезпечення в багатьох країнах є одним із найбільш важливих моментів у загальному пакеті соціальних гарантій, закріплених у колективних договорах і генеральних (галузевих) угодах, що здійснюються між найманими працівниками (яких представляють профспілки), роботодавцями та урядом. Але навіть за відсутності таких угод на державному рівні у більшості відомих корпорацій і фінансових установ недержавні пенсії містять систему пільг і компенсацій, які надаються персоналу поряд із заробітною платою, медичним страхуванням, житловими програмами, дорослим і дитячим відпочинком тощо.

Для багатьох компаній характерним є застосування єдиного для всіх підприємств стандартного соціального пакета, в якому суттєве значення мають і корпоративні пенсії. Майбутні пенсії, які формуються підприємствами і їх працівниками у вигляді пенсійних накопичень, фактично є формою заощадження заробітної плати співробітників, яка регулярно виплачується як винагорода по закінченні або припиненні трудової діяльності.

У ситуації, що склалася в пенсійній системі, поступово зростає усвідомлення того, що суттєвий внесок у вирішення проблеми пенсійного забезпечення може зробити не держава з її дефіцитним бюджетом і населенням, яке старіє, а роботодавці, що очолюють реально працюючі підприємства. Важливо тільки вміти зацікавити їх у здійсненні корпоративних (галузевих, регіональних) пенсійних програм як для свого персоналу, так і для населення України в цілому.

При цьому для роботодавців важлива не тільки наявність податкових пільг, але і можливість часткового "самоінвестування" програм розвитку і модернізації виробництва за рахунок пенсійних коштів, а також легітимність застосування ними критеріїв призначення і розрахунків розмірів корпоративних пенсій як механізму управління персоналом, підвищення стабільності кадрів і трудової дисципліни.

Завдяки ефективному використанню пенсійних активів у роботодавців зявляється можливість не тільки зберегти і збільшити пенсійні накопичення персоналу, але і сформувати внутрішні довгострокові інвестиційні ресурси, не застосовуючи при цьому не завжди корисні зовнішні запозичення. Це означає, що сформуються і фінансово-економічні передумови підвищення пенсійних доходів громадян, розуміння чого відображено в пенсійних системах США, Великобританії, Нідерландів та інших країн з розвинутою економікою. Пенсійні активи систем недержавного пенсійного забезпечення цих країн співвідносяться з обсягами ВВП і часом, перевищують його, а недержавні пенсійні фонди є найбільш значущими внутрішніми інвесторами.

Прискорений розвиток корпоративних пенсійних фондів у різних країнах за останні декілька десятиріч пояснюється рядом чинників. Насамперед, визначимо чинники, які стимулюють участь у фондах персоналу окремих компаній, підприємств. Основним таким чинником є часткове (а іноді і повне) фінансування пенсій роботодавцями. З даної причини пенсія для учасника фонду значно дешевша порівняно з повним фінансуванням її власними зусиллями шляхом індивідуального накопичення пенсії. Звідси наявність пенсійного фонду - важливий момент при виборі місця роботи. Відсутність його розглядається як серйозний негативний чинник. Щодо підприємців, то створення і участь у фінансуванні пенсійних фондів дозволяє зменшити плинність кадрів з усіма наслідками, які з цього випливають, зокрема зменшити витрати на підготовку персоналу, а також залучити на свої підприємства висококваліфікованих спеціалістів.

Роботодавець - засновник НПФ має змогу часткового самофінансування власного бізнесу як за рахунок пенсійних внесків, які відраховуються на користь своїх працівників, так і за рахунок внесків самих працівників, які відраховуються з фонду оплати праці, а також за рахунок економії на соціальних відрахуваннях з фонду оплати праці.

Роботодавець має змогу відносного збільшення внутрішніх джерел формування обігових коштів за рахунок економії на податках у результаті віднесення пенсійних внесків, які відраховуються на користь своїх працівників, на валові витрати. З економічної точки зору зекономлені витрати за інших рівних умов тотожні збільшенню доходів (у даному випадку - джерел формування обігових коштів підприємства). Завдяки участі в НПФ роботодавець має змогу одержувати відносну економію за рахунок податків на прибуток і соціальних відрахувань до фонду оплати праці.

Роботодавець має змогу залучення більш дешевих інвестиційних ресурсів на більш стабільних (довгострокових) умовах шляхом випуску (емісії) корпоративних цінних паперів (акцій, облігацій), обумовлену впливом таких чинників:

збільшення припливу пенсійних резервів на ринок інвестиційного капіталу, який повязаний з пошуком обєктів інвестування як умова поширення доступу до такого капіталу з боку роботодавця;

поліпшення співвідношення «попит - пропозиція» на фінансовому ринку на користь позичальника фінансових ресурсів (емітентів цінних паперів, одержувачів кредитів) внаслідок надмірного припливу на фінансовий ринок пенсійних накопичень як умова зменшення цін на інвестиційні ресурси;

зменшення інвестиційних ризиків кредитора у результаті поширення пропозицій з боку позичальників фінансових ресурсів більш надійних фінансових інструментів як умова зменшення доходності інвестиційних капіталів;

довгостроковий характер пенсійних ресурсів, який може випливати із природи накопичувальної системи пенсійного забезпечення як умова надання довгострокових позик за стабільних умов з боку кредитора.

Роботодавець має змогу більш легкого й дешевого доступу до довгострокових кредитних ресурсів, які надаються банками за рахунок залучених на довготермінових умовах пенсійних активів, у результаті впливу таких чинників:

- приплив на ринок кредитних ресурсів (у банківську систему) відносно більш дешевих інвестиційних ресурсів у формі пенсійних накопичень, які залучаються банківськими установами як довгострокові пасиви шляхом:

– розміщення банківських облігацій серед НПФ;

– розміщення заощаджених сертифікатів серед НПФ;

– відкриття термінових банківських депозитів НПФ;

– розміщення іпотечних облігацій серед НПФ;

– продажу заставних і житлових сертифікатів НПФ;

- довгостроковий характер пенсійних накопичень дозволить комерційним банкам без ризику предявлення з боку кредитора - НПФ вимог щодо дострокового повернення пенсійних коштів, надавати середньо- і довгострокові кредити субєктам підприємницької діяльності;

- вартість кредитних ресурсів, які надаються як середньо- і довгострокові кредити субєктам підприємницької діяльності, буде відносно нижчою внаслідок більш низьких цін на такі позики, які встановлюються на пенсійні кошти пенсійними фондами (компаніями з управління активами);

- розвиток ринку іпотеки дозволить поширити можливості роботодавців щодо отримання довгострокових кредитів за позикою обєктів нерухомості та земельних ділянок з боку банківських установ за рахунок «перекредитування» таких позик шляхом:

– випуску і продажу банками застав;

– випуску і продажу банками житлових сертифікатів;

– розміщення комерційними банками або спеціалізованими іпотечними банківськими установами (іпотечними, земельними) іпотечних облігацій, забезпечених заставами або житловими сертифікатами.

Застосування недержавного пенсійного забезпечення на підприємстві можливе як засіб обмеження зростання заробітної плати. У звязку з цим слід відзначити, що ефективність фінансових витрат на соціальне забезпечення, у тому числі і пенсії, безперечно вище ефективності витрат на підвищення заробітної плати. Це обумовлено насамперед тим, що працівник за власним бажанням не буде витрачати певну частину доходу на «соціальний пакет», тобто в даному випадку збільшення його достатку буде мати виключно кількісний характер. У разі упровадження соціальних пільг відбудеться якісне поліпшення рівня життя працівника, підвищиться його соціальний статус, що неодмінно відобразиться на підвищенні мотивації і, як наслідок, продуктивності праці.

Таким чином, можна стверджувати про витрати на пенсійне забезпечення працівників корпорації як про вкладення коштів з метою одержання певних дивідендів.

Необхідно розуміти, що успішний розвиток корпоративних пенсійних програм неможливий без грамотного підходу керівника підприємства. В основі такого підходу має бути, насамперед, чітке усвідомлення цілей пенсійної програми підприємства, якими можуть бути як забезпечення соціального захисту певної категорії працівників, так і вигідне вкладення коштів в «інвестиції у персоналу».

У даному контексті можна розглядати витрати на пенсійне забезпечення працівників корпорації (підприємства) як вкладення коштів з метою одержання певних дивідендів. У ролі таких дивідендів може бути підвищення престижу корпорації; посилення мотивації праці персоналу, формування інвестиційних ресурсів для розвитку.

Крім того, корпорація (підприємство) може набути переваги в умовах конкурентної боротьби за кадри на ринку праці, що забезпечить одержання додаткових доходів у майбутньому.

Впровадження системи НПЗ на підприємстві є доцільним у декількох випадках та мотивується наступними чинниками. Якщо у керівництва компанії є бажання:

· мати гнучкий і ефективний механізм управління персоналом, не обтяжений податками і соціальними відрахуваннями;

· створити джерело додаткової недержавної пенсії;

· підвищити соціальну привабливість підприємства, його імідж і авторитет керівництва;

· закріпити кращі кадри шляхом створення привабливіших ніж у конкурентів матеріальних і соціальних умов для висококваліфікованих фахівців;

· підвищити мотивацію персоналу, застосовуючи диференційований підхід до рівня пенсійних відрахувань на їх користь, беручи до уваги вік, стаж роботи на підприємстві, інші показники, що характеризують цінність працівника для підприємства;

· поліпшити мікроклімат у колективі, підвищити лояльність персоналу по відношенню до працедавця, то участь у НПФ, а сааме створення НПЗ допоможе вирішити всі вищеперелічені завдання.

Більш того, участь у НПФ дає можливість отримати додаткові інвестиційні ресурси:

· залучити до 5% сумарних активів недержавного пенсійного фонду в розвиток підприємства (шляхом придбання недержавним пенсійним фондом цінних паперів підприємства, за умови, що такі цінні папери пройшли лістинг та котуються на біржі або в торгово-інформаційній системі та відповідають вимогам законодавства до таких цінних паперів);

· забезпечити доступ працедавців до фінансових ресурсів, накопичених в інших НПФ

На додаток до всіх зазначених вище вигод та можливостей, Ви будете користуватися ще і податковими пільгами, оскільки роботодавець:

· відносить на витрати підприємства суму сплачених на користь працівників пенсійних внесків, якщо сума таких внесків не перевищує 15% заробітної плати кожного працівника за рік і граничної суми податкової соціальної пільги (що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, помноженого на коефіцієнт 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень - 1 320 грн. у 2015 році);

· не включає пенсійні внески до бази нарахувань обовязкових соціальних платежів на фонд оплати праці.

Перераховані на користь співробітника кошти не оподатковуються податком з доходів фізичних осіб в межах суми місячного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, помноженого на 1,4 - опосередкована пільга.