3.5. Аналіз використання міжбанківського кредиту у формуванні ресурсів банку

У сучасних умовах економічного розвитку країни, коли залучення строкових депозитів ускладнюється внаслідок дефіциту власних оборотних коштів підприємств та високих темпів інфляції, зростає значення міжбанківських кредитів під час формування ресурсної бази банків. Основною перевагою цього виду ресурсів є висока мобільність цих коштів, головним недоліком — їх відносно висока вартість. Все це обумовлює необхідність розроблення методики аналізу цих операцій, яка дала б змогу ефективніше управляти пасив­ними та активними операціями з міжбанківського кредитування.

Розрізняють міжбанківські активні та пасивні кредитні операції: ринок міжбанківських депозитів та ринок міжбанківських кредитів.

Міжбанківський кредит — це оперативне за способом залучення коштів, але дороге джерело ресурсів банку.

Міжбанківські кредити використовуються: для оперативного регулювання ліквідності балансу банку; для надання кредитів вигідним позичальникам.

Міжбанківський кредит має такі форми:

• міжбанківські позики на основі кредитного договору і на основі генеральної угоди та співробітництва на ринку міжбанківського кредиту;

• залишки коштів на кореспондентських рахунках, заброньовані на певний термін під узгоджений банківський процент (оформляється кредитною угодою);

• платіжний кредит у формі овердрафта за кореспондентським рахунком (оформляється договором про встановлення кореспондентських відносин, або спеціальним договором про овердрафт);

• централізовані кредити, що надходять для підтримання певних галузей народного господарства через комерційні банки. Вони найменш вигідні для комерційного банку, оскільки маржа за ними регулюється НБУ;

• переоблік та перезастава цінних паперів в НБУ;

• централізовані кредити, що розподіляються на аукціонній основі.

Міжбанківські позики аналізуються за їх видами, строками погашення, а також за типами кредитних установ, від яких вони були отримані.

Аналізуючи ступінь залежності комерційного банку від МБК, треба розрахувати відносні показники — коефіцієнти рефінансування. Необхідно мати на увазі, що відносно високий ступінь залежності комерційних банків від позик, отриманих у інших банків, знижує їх прибутковість, оскільки депозити клієнтів дешевші банківських кредитів.

Характеристика використання МБК починається з аналізу зміни питомої ваги МБК у загальних зобов’язаннях банку за певний період та в загальному обсязі балансу. Для цього використовуються такі коефіцієнти:

1. Частка МБК від загального обсягу зобов’язань банку:

.

Оптимальне значення цього коефіцієнта має бути 0,25—0,40.

Цей коефіцієнт характеризує ступінь мінімізації ризику стійкості ресурсної бази або її витратності. Значення коефіцієнта 0,25 забезпечує мінімізацію витрат, значення коефіцієнта 0,40 — мінімізацію ризику стійкості.

2. Частка МБК, отриманих у валюті балансу, тобто в усіх джерелах:

Оптимальне значення даного коефіцієнта має бути 0,2—0,35_.

Додатково може розраховуватись коефіцієнт відношення МБК до статутного фонду:

Значення цього коефіцієнта не повинно бути вище 6 разів, або 600 %.

Висока питома вага МБК, отриманих у банківських ресурсах, свідчить про те, що в банку існують великі резерви підвищення рівня дохідності банківських операцій. Крім того, зростаюча залежність від великих міжбанківських кредитів не може бути охарактеризована позитивно, оскільки диверсифікація ресурсів, що залучаються, зміцнює ліквідність банку, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації. Рекомендований рівень частки МБК у ресурсній базі банку — 20—25 %. Аналіз показників залежності діяльності банку від міжбанківських позик здійснюється у динаміці. За їх допомогою можливо визначити резерви підвищення дохідності комерційного банку.

Чим вищі вказані показники, тим більша залежність діяльності банків від міжбанківських позик. Якщо в структурі зобов’язань банку на частину міжбанківського кредиту припадає 50 % і більше, то їх структура вважається ризикованою.

Проте в сучасних умовах, коли залучення строкових депозитів підприємств ускладнено внаслідок високих темпів зростання інфляції, багато банків вимушені збільшувати частку цього виду ресурсів до 50 % і більше.

Аналіз міжбанківських кредитів передбачає порівняння обсягів пасивних операцій із залучення міжбанківських кредитів та активних операцій щодо їх розміщення. Для цього використовується такий коефіцієнт:

Під час аналітичної інтерпретації цього коефіцієнта необхідно враховувати, що перевищення обсягу кредитів наданих над кредитами отриманими вважається позитивним явищем і розцінюється як ефективне розміщення ресурсів.

Рівень надання та отримання міжбанківських кредитів нині не регулюється з боку НБУ. Проте коефіцієнти отриманих та наданих кредитів можуть орієнтовно використовуватись банками для оцінки рівня та масштабів міжбанківського кредитування. До них відносять:

Коефіцієнт отримання МБК (К_{отр МБК}):

де МБК_отр — загальна сума отриманих банком міжбанківських позик, включаючи депозити;

ЦК — загальна сума залучених централізованих коштів;

К — капітал банку.

Орієнтовне значення цього коефіцієнта — 300 %.

Коефіцієнт надання міжбанківських позик (К_над):

де МБК_надані — загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських позик.

Орієнтовне значення цього коефіцієнта — 200 %.

Для оцінки обґрунтованості залучення міжбанківських кредитів важливо зіставити вартість залучених коштів на міжбанківському ринку з вартістю розміщених (наданих) міжбанківських кредитів. Якщо кошти мобілізуються за вищою ціною, ніж витрачаються, то таке залучення коштів неефективне. Але якщо ресурси реалізуються за вищою ціною та прискореними термінами, то це забезпечуватиме банку певний прибуток.

Слід зазначити, що оцінка співвідношення отриманих та наданих міжбанківських кредитів за обсягами та термінами не зовсім коректна, оскільки залучені міжбанківські ресурси можуть використовуватись для кредитування клієнтів, проведення операцій з цінними паперами, валютою тощо. Джерелом надання міжбанківських кредитів можуть бути депозитні та інші операції, а не тільки міжбанківський кредит.

Ефективність залучення міжбанківських кредитів залежить і від форми отриманих міжбанківських кредитних ресурсів, вартості ресурсів і термінів. Аналіз охоплює також визначення вартості окремих видів залучених централізованих кредитів, включаючи кредити з рефінансування та ломбардні кредити НБУ, кредити, що розподіляються на аукціонній основі.

Контроль повернення міжбанківських кредитів здійснюється за допомогою показника, що характеризує частку прострочених міжбанківських кредитів у загальній їх сумі (Ч_{простр.МБК}). В окремих випадках цей коефіцієнт повинен включати також і пролонговані МБК. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

.

Ефективність використання міжбанківських кредитів можна оцінити за коефіцієнтом дохідності наданих кредитів (Д_МБК) за певний період часу, і розраховується за формулою:

Значення цього показника необхідно зіставити із загальною дохідністю активних операцій:

.

Таке зіставлення буде коректним, якщо сума наданих міжбанківських кредитів буде меншою за суму залучених міжбанківських кредитів. Якщо дохідність міжбанківських кредитів перевищує загальну дохідність активних операцій банку, це вважається позитивним явищем.

Найважливішою проблемою зниження кредитного ризику на міжбанківському ринку є проблема вибору надійного банку-партнера. Сьогодні банки доволі неоднозначно підходять до оцін­ки кредитного ризику на міжбанківському ринку.

Лімітом кредитування називається загальна сума коштів, яку банк може надати своєму банку-партнеру у вигляді кредиту без забезпечення.

Ефективність лімітування міжбанківського кредиту насамперед залежить від обраної методики аналізу фінансового стану бан­ку-позичальника. Проблема дистанційного фінансового аналізу банків полягає в обмеженості фінансової інформації, яка обумовлена комерційною таємницею, та у відсутності єдиних підходів до методики проведення такого аналізу.

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на базі узагальненої оцінки окремих показників стабільно працюючих іноземних банків, які також використовують у своєму співробітництві з банками лімітну політику. За основу розрахунку беруть величину, яка дорівнює 10 % від власного капіталу банку. Багато українських банків також застосовують такий підхід до розрахун­ку обмежень стосовно банку-партнера. Але основною проблемою є визначення реальної величини капіталу банку, так званої «точки відліку». На наш погляд, правильним є коригування суми працюючого капіталу на коефіцієнт надійності банку, який враховує комплексну оцінку відповідних коефіцієнтів. Заслуговує уваги методика оцінки надійності банку, розроблена групою експертів під керівництвом В. Кромонова.

Застосування запропонованої методики аналізу дасть змогу контролювати й оцінювати доцільність та ефективність формування ресурсної бази банку, визначати ступінь його залежності від міжбанківських кредитів, зменшити ризик цих операцій та підвищити ефективність роботи банку.

Для оцінки доцільності залучення міжбанківських кредитів насамперед необхідно зіставити вартість залучених міжбанківських ресурсів і вартість коштів на поточних та інших рахунках, депозитних вкладах, коштів у розрахунках, вартість операцій з цінними паперами.