Особливості економічної діяльності страховика

Зобов’язання страховика складаються з двох груп:

• зовнішні зобов’язання, тобто зобов'язання перед страхувальни­ками, фінансовими установами, перестраховиками, бюджетом і т. ін.;

• внутрішні зобов’язання — це зобов'язання перед засновниками, представництвами та філіями, співробітниками.

За обсягом перевагу мають зовнішні зобов’язання, які можна поді­лити на страхові та інші. Обсяг зовнішніх зобов’язань є основним по­казником для визначення платоспроможності.

У Західних країнах страхові компанії поряд зі страховою діяльніс­тю здійснюють фінансову та інвестиційну, тому у страховика виника­ють фінансові й інвестиційні зобов'язання, які впливають на його пла­тоспроможність.

Страхові зобов’язання — основна складова зовнішніх зобов’язань. Страхова платоспроможність забезпечується за рахунок двох основних джерел — коштів страхових резервів, які мають бути адекватними взятим зобов'язанням, і власних вільних коштів. З огляду на характер страхової послуги, в основі якої лежить категорія страхового ризику та випадковість його настання, розрахунковий розмір страхових резервів може бути недостатнім для виконання всіх зобов’язань за страховими виплатами. Тому страховик повинен мати вільні від зобов'язань кош­ти, які може використати для виплат у разі, коли страхові резерви бу­дуть використані.

Коли бракуватиме страхових резервів, страховик повинен буде ви­конати страхові зобов’язання за рахунок власних коштів. Західний до­свід показує, що страховика можна вважати платоспроможним у разі, коли власні кошти перевищують зовнішні зобов'язання. До власних коштів страховика належить статутний фонд, а також резерви, які формуються за рахунок прибутку, та резерви, які не пов'язані із зобов’язаннями. Сюди слід також віднести нерозподілений прибуток. Наявність значного обсягу власних коштів має важливе зна­чення із самого початку діяльності. Коли страховик не має збалансо­ваного страхового портфеля, а страхові резерви малі й не можуть дати значного інвестиційного прибутку, страховик за рахунок власних кош­тів може виконати свої зобов'язання. Власні кошти страховика утво­рюють запас (маржу) платоспроможності.

У Європейському Економічному співтоваристві у зв’язку зі специ­фікою проведення кожного виду страхування та різним розподілом ризику запас платоспроможності визначається окремо за ризиковими видами страхування і зі страхування життя. У ризикових видах страхування оцінка платоспроможності полягає в зіставленні фактичної платоспроможності з розрахунковою нормативною.

Директивами ЄС передбачено визначати фактичний запас платоспроможності як різницю між активами (крім нематеріальних) і зобов’язаннями. У разі, якщо фактичний запас платоспроможності пере­вищує розрахунковий нормативний, страхова компанія вважається платоспроможною. Іншими словами, власних коштів, вільних від зо­бов'язань, разом із страховими резервами має бути достатньо для ви­конання зобов’язань за страховими виплатами.

Розрахунковий нормативний запас платоспроможності має дорів­нювати найбільшій із двох сум, одна з яких обчислюється на підставі страхових премій, а друга — на підставі страхових виплат.

З огляду на досвід західні компанії загальну суму надходжень страхових премій поділяють на дві частини — суму надходжень стра­хових премій до 10 млн. екю і понад 10 млн. екю. У разі, якщо страхо­вик має надходження страхових премій понад 10 млн. екю, вважається, що страховик уклав більше угод страхування, у нього ширше розподі­лений ризик, а тому він (страховик) більш надійний. У такому разі зас­тосовується “пільговий” коефіцієнт 0,16. У противному разі — 0,18.

Відношення загальної суми страхових виплат за винятком виплат, що сплачені перестраховиками, до загальної суми страхових виплат, виокремлює частку виплат, які сплачені самим страховиком, причому воно повинно бути не меншим від 50 %. У разі, коли фактично цей ко­ефіцієнт менший за 50%, він береться в розмірі 50 %.

Період розрахунку середньорічної суми виплат установлено 3 ро­ки, при страхуванні кредитів — 7 років. Використання середньорічної суми виплат на відміну від визначення страхової премії за звітний пе­ріод пов'язане з випадковістю настання страхової події і коливань роз­міру збитків.

Директивами ЄС передбачено також наявність гарантійного фонду, тобто вільних від зобов’язань коштів в обсязі 1/3 фактичного запа­су платоспроможності. Цей фонд створюється страховиками для конт­ролю за додержанням фактичного запасу платоспроможності,

Забезпечення платоспроможності страховиків України контролю­ється згідно із Законом України “Про страхування”, яким передбачено:

• наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика;

• створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

• перевищення фактичного запасу платоспроможності над розра­хунковим нормативним запасом платоспроможності.

Принциповим моментом у новому українському законодавстві є введення маржі платоспроможності, тобто перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим, де розрахунковий нор­мативний запас встановлюється на рівні двох коефіцієнтів: 0,25 та 0,30, відповідно взятих від надходжень страхових премій за звітний період та від страхових відшкодувань за той самий період.

Зміст методики визначення платоспроможності страховика полягає в порівнянні обсягу зобов'язань страховика перед страхувальниками з обсягом власних коштів, які можуть бути використані на покриття зо­бов'язань. Порівняння фактичного запасу платоспроможності над нор­мативним запасом відображає частку власних коштів страховика в за­гальних зобов’язаннях.

Платоспроможність залежить також від розміру ресурсів страхо­вика і зобов’язань, які бере на себе страховик. Якщо страховик бере страхові зобов’язання, які не відповідають його фінансовим можливостям, то частина зобов'язань лишається не покритою ресур­сами, за рахунок яких страховик мав би змогу їх виконати. З ураху­ванням забезпечення виконання зобов’язань перед страхувальниками Законом України “Про страхування” передбачено обов’язкове укла­дання договору перестрахування в разі, коли страхова сума за окремим об’єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фо­нду і сформованих страхових резервів.