logo search
Валютні операції

6.3. Дія банківських гарантій

Банк не зобов’язаний здійснювати прогарантовану ним роботу замість виконавця. Він не буде, наприклад, будувати нафтопереробний завод, якщо його принципал не в змозі це зробити. Він не вироблятиме хімічних добрив, якщо його клієнт запізнюється з поставкою. Банк платитиме, оскільки його обов’язок як гаранта обмежується платежем, а не здійсненням невиконаної роботи.

Банківська гарантія діє як забезпечення виконання робіт потрійним чином:

  1. Легітимація. Банківська гарантія є свідоцтвом здатності принципала за гарантією виконувати роботу. Оскільки банк бере на себе безвідкличне зобов’язання здійснити платіж, він повинен ретельно перевірити репутацію свого клієнта з технічного та економічного боків, його спроможність виконати ті проекти (роботи, заходи), з якими пов’язані зобов’язання, що забезпечені банківською гарантією.

  2. Мотивація. Принципалу (продавцю) загрожує втрата гарантійної суми, якщо він не виконує договір (не постачає товару, не виконує роботи або не надає зазначених послуг). Це є для нього дійовим стимулом виконати зафіксоване в договорі зобов’язання самостійно, навіть якщо інтерес його до цієї угоди послаблюється.

  3. Компенсація. Якщо принципал за гарантією порушує свої зобов’язання, покупець має право вимагати сплати гарантійної суми. Тим самим він повністю або частково (якщо був наданий аванс на здійснення певних робіт) компенсує фінансові наслідки порушення договору.

Банківська гарантія може виставлятися бенефіціару прямо, без авізування через його банк. Тоді в гарантійній операції беруть участь три сторони.

  1. Принципал — наказодавець за гарантією, який уповноважує свій банк виставити гарантію, він же дає інструкції своєму банку щодо того, яку гарантію необхідно надати (її вигляд, сума, дата закінчення строку дії, специфічні умови тощо).

  2. Гарант, або банк-гарант, — банк, який виставляє гарантію (банк принципала).

  3. Бенефіціар — особа, на користь якої виставлена гарантія.

Взаємовідносини сторін схематично показані на рис. 6.3.

Рис. 6.3. Схема надання прямої банківської гарантії

Ця схема ясно показує, що банк-гарант надає гарантію на користь бенефіціара безпосередньо, без допомоги посередника. Такі гарантії називаються прямими гарантіями. Вони найменш вигідні бенефіціару, оскільки йому важко перевірити оригінальність гарантії без свого банку. Найбільш поширені в міжнародній торгівлі гарантії, які авізуються через банк бенефіціара. У цьому разі до операції підключається четвертий учасник, і гарантія надається бенефіціару місцевим банком за запитом банку експортера, який діє як контргарант. У такій гарантійній операції беруть участь чотири сторони:

Рис. 6.4. Схема надання непрямої банківської гарантії

Якщо банк-гарант і авізуючий банк не є кореспондентами, то у проведенні операції бере участь ще банк-посередник (загальний кореспондент) або кілька банків-посередників. Такі гарантії називаються непрямими.

Система дії непрямих гарантій на практиці нагадує безвідкличний документарний акредитив. Так само в операції задіяні чотири сторони, однак механізм дії гарантії зворотний: імпортер діє як принципал, коли просить свій банк відкрити акредитив у банку експортера, мета якого полягає в авізуванні клієнта-бенефі­ціара, з наданням і без надання свого підтвердження.

Використання непрямих гарантій уповільнює процес реалізації гарантії через присутність четвертої сторони як посередника. Крім цього, зростає також вартість операції, оскільки банк, що є гарантом, бере комісію, яку буде віднесено на рахунок експортера.

Якщо гарантію виставляє не банк принципала, а банк бенефіціара або третій банк, то банк принципала є банком-поручителем.

Слід підкреслити, що днем закінчення контргарантії має бути дата, відмінна від дня закінчення самої гарантії, щоб існувала можливість для поштових відстрочок (обмін інформації між банками). Як правило, термін контргарантії закінчується не пізніше, ніж через 15 днів після самої гарантії. В окремих випадках можливе збільшення вказаного терміну.