logo
Нацек / 1-30

6. Розрахунок рівня зайнятості та рівня безробіття.

Збалансоване (рівноважне) економічне зростання економіки безпосередньо пов’язане із зайнятістю і безробіттям. Зайнятість – участь населення в трудовій діяльності, яка забезпечує задоволення особистих, колективних і суспільних потреб, тобто розширене

відтворення робочої сили. Зайнятістю прийнято вважати суспільно корисну діяльність громадян, яка приносить їм, зазвичай, заробіток. В економічній теорії використовують два види показників, які можуть характеризувати об’єктивний стан економічної нестабільності на ринку праці. Це – рівень зайнятості і середня тривалість незайнятості. Рівень зайнятості, тобто залучення до трудового процесу, залежить від співвідношення між кількістю працездатного населення і робочих місць, а також від можливостей надати ці робочі місця бажаючим, згідно здобутих ними професії, спеціалізації, досвіду роботи, знань та умінь. Тривалість незайнятості показує середній час перерви в роботі. Розрізняють декілька видів зайнятості. Основні: повна, неповна, раціональна, ефективна, подвійна, випадкова та зайнятість, що не відповідає кваліфікації. Повна зайнятість – це ситуація, за якої є достатня кількість робочих місць для задоволення запитів на роботу всього працездатного населення країни. Практично, це – відсутність довготривалого безробіття, можливість надавати всім бажаючим робочі місця, які відповідають їх професійній орієнтації, освіті, досвіду. Таке розуміння повної зайнятості характерне для ринкової економіки. З позиції планової економіки повна зайнятість сприймається як “загальна”, “поголовна” зайнятість працездатного населення. Зворотним явищем повної зайнятості є незайнятість – наявність працездатного населення, яке з різних причин не працює. Незайнятість може носити тимчасовий або стійкий (сталий, постійний) характер. Неповна (часткова) зайнятість – наявність в країні, регіоні осіб, які мають можливість і бажання працювати, але в силу незалежних від них причин (виробничих, організаційних і т.д.) не можуть бути зайняті на повну норму. Часткова зайнятість передбачає можливість влаштування на роботу на неповний робочий день, на сезонний період. Вона може бути явною або прихованою. Безробіття – соціально-економічна ситуація, при якій частина активного, працездатного населення не може знайти роботу, яку ці люди здатні виконувати. Воно обумовлене перевищенням кількості людей, які бажають знайти роботу, над фактично існуючою кількістю робочих місць, що відповідають профілю і кваліфікації претендентів на них. Стан безробіття характеризують його рівень і тривалість. Рівень (норма) безробіття – показник, який відображає співвідношення між кількістю безробітних і загальною кількістю робочої сили. До робочої сили відносять всіх людей, які можуть і хочуть працювати, тобто працюючих і безробітних, але таких, що активно шукають роботу. (Робоча сила = число зайнятих + число безробітних). Рівень безробіття – це відсоток безробітної частини робочої сили. Рівень (норма) безробіття = кількість безробітних / робоча сила × 100%. Тривалість безробіття – час, протягом якого працездатна, що бажає людина працювати, залишається безробітною. Якщо загальний час безробіття поділити на кількість зайнятих, можна одержати показник середньої тривалості безробіття у розрахунку на одного працюючого за рік.

Природний рівень безробіття розраховується як процентне відношення числа безробітних, які визначені структурними і фрикційними чинниками до загальної чисельності робочої сили: Природний рівень безробіття = природне безробіття / робоча сила × 100%. В західній літературі термін “природний рівень безробіття” в сучасних умовах звичайно не використовується. Замість нього вживають термін “мінімальний сталий рівень безробіття”. Відмову пов'язують з тим, що нічого природного в стані, описаному цим рівнем, немає. Мінімальний сталий рівень безробіття – це рівень, який може підтримуватись довготривалий час, не впливаючи на зростання інфляції.