1. Сутність ринку, сучасний стан і шляхи відтворення продовольчого ринку України

Ринок являє собою арену, на якій вирішуються два основні завдання:

1. виконання чисто маркетингових функцій, тобто просування продукту від сільськогосподарського виробника до кінцевого споживача;

2. обмін виробників і покупців ціновими сигналами про вигідність продажу товару і витрати на його придбання.

Ринок - це важливий елемент господарського механізму, який забезпечує економічну життєдіяльність суспільства. Це сукупність специфічних соціально-економічних процесів, які виникають у сфері обміну, через яких реалізується вартість товарів і узгоджуються інтереси їх виробників і споживачів.

Ринок - універсальний інструмент економічного саморегулювання, за допомогою якого встановлюється динамічна відповідність попиту і пропозиції. Ринок - це те поле, на якому розгортається драматичне суперництво товаровиробників, яке приймає форму конкурентної боротьби. Врешті-решт, ринок - це своєрідний насос, через який здійснюється "засмоктування" і "переливання" капіталів, які сприяють розширенню і розвитку виробництва.

В умовах планово-централізованої системи як слово, так і поняття "ринок" перебували під ідеологічною забороною, а якщо про них і згадувалося, то з різко негативною оцінкою. Незважаючи на це, хотілося цього ідеологам, чи ні, а ринок, і тим більш аграрний ринок, хоч і в потворному вигляді, існував. Залежно від рівня економічного розвитку країни існують по­няття: ринок продавця і ринок покупця.

Ринок продавця - це коли попит перевищує пропозицію. У цьому випадку господарем становища почуває себе продавець. Він диктує умови покупки, рівень цін, визначає якість і асортимент товарів, які пропонують на продаж. Покупець при цьому виявляється в залежному від продавця положенні і змушений погоджуватися з усім, що йому пропонують. Таке принижене становище покупця було характерним для нашої країни, де ринок продавця посилювався тотальним дефіцитом на всю продукцію промислового і сільськогосподарського виробництва.

Інший стан справ у розвинутих країнах. Там на товарному ринку панує покупець.

Ринок покупця характерний тим, що при великому достатку товарів продавець змушений шукати схильності покупця, ретельно враховувати його запити, постійно удосконалювати вироблену продукцію, розширювати і обновлювати її асортимент, підвищувати якість обслуговування.

Саме ринок покупця - нормальне явище для сучасної економіки. Такий ринок стимулює продавця виробляти більше товарів, піклуватися про їх конкурентоспроможність, прагнути до все більшого насичення ними ринку.

В умовах України це не зовсім просто, оскільки велика кількість певних товарів на численних прилавках, нещодавно абсолютно порожніх, ще не означає формування єдиного ринку споживача, який зв'язує всі регіони. Справа в тому, що від тотальної економічної системи, яка опиралася на заперечення будь-яких ринкових відносин у країні, реально виникли і функціонували не один, а цілих п'ять ринків. Передусім, це офіційно визнаний білий ринок, при якому працюючі реалізовують свої зароблені гроші шляхом купівлі товарів через державну чи кооперативну торговельну мережу. Його протилежність - "чорний" ринок, створений підпільною, тіньовою економікою, де реалізовувалися нелегальні і "нетрудові" доходи. "Рожевий" ринок - це спецрозподільники, що дозволяли парт- і держноменклатурі реалізовувати свої привілеї у вигляді придбання високоякісних товарів і послуг за низькими цінами. Його близнюк - "сірий" ринок, тобто торгівля дефіцитними благами за низькими державними цінами за принципом послуга за послугу. Найбільше незалежним був "зелений" ринок, колгоспно-кооперативний, тоді ще не захоплений злочинними угрупованнями. Це був найчесніший ринок, на якому продавець і покупець могли спокійно торгуватися.

З початком економічних перетворень в Україні ні п'ять ринків не тільки не припинили свого існування, а й переплелися один з одним, що при відсутності реальних власників у виробничих структурах стримує створення єдиного ринку спо­живача, який зв'язує всі регіони країни.

Планово-централізована система забезпечувала реалізацію сільськогосподарської продукції насамперед зерна, молока, м'яса, цукрових буряків, соняшника та іншої, через систему дер­жавних закупок. Дією ринкових факторів останніми роками стало зменшення обсягів продажі сільськогосподарської продукції для державних потреб і збільшення її реалізації за альтернативними, переважно ринковими каналами. На аграрному ринку з'явилися нові посередницькі структури, які здійснюють закупки продукції сільськогосподарських підприємств. Використовуючи свої монопольні привілеї, вони, як і держава, не виконують перед виробниками договірних зобов'язань, пов'язаних з авансуванням законтрактованої продукції і розрахунками за куплену ними продукцію. Крім цього, в ряді випадків, вони порушують терміни її закупок, занижують закупівельні ціпи, допускають часткову чи повну відмову від закупок від уже законтрактованої продукції або пропонують альтернативні форми розрахунків за неї. В результаті в сільськогосподарських виробників накопичується заборгованість з оплати праці своїм працівникам і в бюджетну сферу, спостерігаються затримки погашення платежів за банківські кредити, за отримані матеріали і т.д., що ускладнює ситуацію в усьому фінансово-кредитному механізмі господарювання АПК і пов'язаних з ним інших сфер економіки, створює соціальну напруженість у суспільстві.

Сільські товаровиробники відчувають труднощі збуту продукції. В економічних умовах, що склались в Україні, навіть при зменшенні обсягів сільськогосподарського виробництва товаровиробники відчувають немалі труднощі з реалізацією своєї продукції за вільними цінами. В результаті в окремих регіонах країни створюється штучний дефіцит продуктів харчування при одночасному зниженні рівня споживання на душу населення. Серед причин такої ситуації найбільше виділяються:

• обмеження попиту;

• монополізм переробної промисловості і торгівлі;

• низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію;

• нерозвиненість ринкової інфраструктури і всієї сфери торговельно-посередницьких послуг.

Український споживач чекає приходу вітчизняного підприємця, здатного створити і наситити аграрний ринок. Однак існуюча реальність дає поки що мало надій на його швидку появу. Реформи не сприяють створенню конкурентного середовища, а лібералізація цін і зовнішньої торгівлі розв'язали руки тільки монополіям. Жорстка кредитно-фінансова політика, задушливі податки віднімають 80-90% прибутків фермерів. Ставки кредитів комерційних банків були доведені до абсурду і не завжди виділені державою кошти на підтримку сільськогосподарського виробника доходили до підприємств. Підприємництво в сільському господарстві не в змозі витримати таких жорстких умов, а суспільство чекає від галузі насичення ринку продуктами вітчизняного виробництва, цілком конкурентоспроможного з закордонними аналогами.

На поліпшення ситуації, що склалась на українському ринку, може позитивно позначатися прийняття на урядовому рівні невідкладних заходів по правовому, економічному та адміністративному впливу на порушників режиму поставок і реалізації товару, незалежно від їх відомства і форм власності.

Позитивним моментом формування ринку сільськогосподарської продукції і! Україні є те, що відбуваються активні процеси створення ринкової інфраструктури, включаючи розширення діючих і створення нових оптових продовольчих ринків і баз, ярмарок, агропромислових фірм і комбінатів.

Система оптових продовольчих ринків вирішує завдання:

• цілорічного безперебійного забезпечення населення високоякісними продуктами харчування;

• забезпечення стійкого виходу сільськогосподарських товаровиробників на конкурентоспроможний немононолізований ринок;

• зустрічної продажі продукції виробничо-технічного призначення;

• спрощення і прискорення процесу руху товарів до кінцевого споживача, взаєморозрахунків і платежів.

Створюється і розвивається інформаційно-маркетингова служба забезпечення ринку, в тому числі і з питань кон'юнктури попиту і пропозицій, цін, становища на світовому ринку.

Одним з першочергових завдань виходу сільського господарства України з кризового стану є усунення диспаритету цін, який склався па промислову і сільськогосподарську продукцію. Цю проблему слід вирішувати за допомогою заходів державного регулювання системи ціноутворення. Але це не повинно означати адміністративного втручання держави у формування ринкових цін. Головний аспект цього механізму - регулювання ринкових тин і прибутків сільськогосподарських товаровиробників у тих випадках, коли ринкові ціни знижуються до рівня, при якому стає неможливо продовжувати нормальну господарську діяльність. Дія ціпового регулювання полягає її підтримці певної рівноваги па продовольчому ринку. Порівнюючи ринкові ціни з тими, що регулюються, держава впливає не тільки па прибутки сільськогосподарських підприємств, а й па Джерела їх утворення.

Крім цього, необхідно створити умови ефективного функціонування ринку, серед яких найважливішим є наявність дійового механізму його кредитного забезпечення.

Таким чином, для відновлення українського аграрного ринку необхідні умови:

1. єдина державна політика фінансової підтримки АПК;

2. єдина державна політика цін на сільськогосподарську і промислову продукцію;

3. регіональні програми розвитку АПК;

4. формування республіканського продовольчого фонду і за­пасів для регулювання продовольчого рийку;

5. правова підтримка розвитку і функціонування аграрних бірж.