3.2. Роль кредитного моніторингу у підвищенні ефективності здійснення кредитних операцій

Кредитний портфель банку служить головним джерелом його доходів і одночасно головним джерелом ризику при розміщенні активів. Від структури і якості кредитного портфеля в значній мірі залежить стійкість банку, його репутація, фінансові результати. Таким чином, банки ведуть чіткий контроль за якістю позичок у портфелі, проводять незалежну експертизу, виявляють випадки відхилення від прийнятих стандартів і мети кредитної політики банку, аналізують склад портфеля з метою виявлення надмірної концентрації кредитів у певних галузях чи у окремих позичальників, проблемних позичок тощо.

Особлива увага в процесі кредитування приділяється своєчасності сплаті позичальником чергових внесків у погашення позички і відсотків по ній. Оскільки по кожній позичці існує ризик непогашення боргу через непередбачені обставини, банк прагне видавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинний упускати можливостей розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання кредитів, пов'язаних з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять більш високий доход. З огляду на назад пропорційну залежність між рівнями ризику і прибутковості позичкових операцій, банк повинний будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечувався баланс між обережністю і ризикованістю. Надмірна обережність позбавляє банк багатьох прибуткових можливостей, а надмірна ризикованість створює погрозу втрати не тільки доходу від відсотків, але і позичених коштів.

Метою кредитного моніторингу є контроль за якістю кредитного портфеля, проведення незалежної експертизи, своєчасне виявлення відхилень від прийнятих стандартів і цілей кредитної політики банку. Кредитний моніторинг є одним із важливих елементів удосконалення механізму здійснення кредитних операцій.

Контроль за ходом погашення позички і виплатою відсотків по ній служить важливим етапом усього процесу кредитування. Він полягає в періодичному аналізі кредитного досьє позичальника, перегляді кредитного портфеля банку, оцінці стану позичок і проведенні аудиторських перевірок.

Моніторинг позички складається в повторному аналізі фінансових звітів, відвідування підприємства позичальника, перевірці документації, забезпечення і т.д. При контрольній перевірці знову розглядається питання про відповідність даної позички цілям і установкам кредитної політики банку, аналізується кредитоспроможність і фінансовий стан клієнта, рентабельність операції і т.д.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати по різним причинам, найбільш розповсюдженими з який є: помилки і недогляди самого банку, допущені при розгляді кредитної заявки, розробці умов кредитного договору і наступному контролі; неефективна робота клієнта, що одержав позичку; фактори, що не знаходяться під контролем банку.

Серед причин непогашення позичок, що залежать від самого банку, слід зазначити:

• пільгове кредитування інсайдерів  здатне призвести до серйозних проблем завдяки послабленню уваги питанням забезпечення кредиту. Це кредитування пов'язаних осіб банку на пільгових умовах або у особливо великих розмірах;

• агресивна кредитна політика банку та намагання одержати якомога більший дохід від кредитних операцій. Зазвичай портфель кредитів є найважливішим джерелом доходів банку. Проте не можна допускати, щоб прагнення максимально збільшити доходи переважало вимогу додержуватися загальновизнаних принципів кредитування, оскільки це може призвести до надання надмірно ризикових кредитів або до надання їх на незадовільних умовах;

• недотримання основних принципів (умов) кредитування. З різних причин керівництво банку може надавати кредити, що супроводжуються невиправданим ризиком або незадовільними умовами, розуміючи при цьому, що воно порушує принципи кредитування;

• недостатня інформація про позичальника. Банк повинен мати вичерпну фінансову документацію та відповідні статистичні дані за усі звітні періоди. У кредитних справах повинна міститись також інша важлива інформація про кредити (мета позики, плани та джерела погашення, дані погашення кредиту, перевірка виконання кредитної угоди, зовнішня інформація про позику тощо);

• недоліки при погашенні позик. Неспроможність банку погасити позику може спричинитися у випадках, коли не чітко визначено порядок погашення. Поширеною є ситуація, коли банк підписує угоду з позичальником про порядок погашення позики, але виявляється неспроможним стягувати виплати основної суми позики, зокрема при наявності у кредитній угоді або документах, які її супроводжують, суто формальних умов, що не надають банку можливостей для впливу на позичальника або іншу сторону з метою повернення позики;

• недооцінка управління кредитними ресурсами. Банк повинен уникати легковажного ставлення до власної кредитної діяльності (недостатній нагляд за старими позичальниками, за позичальниками, добре відомими банку, покладання на усну інформацію, одержану від позичальника, замість фінансових даних; оптимістичне ставлення до оцінки недоліків кредитної функції, якщо подібні банк у минулому вже переживав і спромігся здолати їх);

• недостатній контроль та супроводження кредитів. Багато позик, які на початку виглядають як цілком нормальні, згодом стають проблемними і навіть призводять до збитків внаслідок недостатнього нагляду;

• непрофесіоналізм працівників кредитного та інших підрозділів банку, що беруть участь у видачі та супроводженні кредиту. Відповідні працівники повинні вміти аналізувати фінансову документацію та одержувати іншу кредитну інформацію, оцінювати її, охороняючи у такий спосіб інтереси банку під час надання кредиту та контролю за виконанням кредитної угоди;

• не виважений підхід до ризиків. Рішення про видачу кредиту повинно спиратися на розсудливий та тверезий підхід до кредитування та відбору ризиків, на які банк готовий іти;

• видача кредитів у занадто великих обсягах. З точки зору ймовірності збитків надавати занадто великий кредит позичальнику, фінансовий стан якого хороший, так само небезпечно, як і надавати занадто ризиковий кредит. Кредити, сума яких перевищує можливості позичальника і тому ставить під сумнів погашення, вважаються ненадійними;

• конкуренція між банківськими установами може призвести до того, що деякі банки послаблять свої критерії кредитування та почнуть надавати небезпечні з стосовно ризику кредити.

Найкращим засобом вирішення проблем є розробка разом з позичальником плану заходів для відновлення стабільності підприємства й усунення недоліків у його роботі (може бути прийнято рішення про доцільність надання відстрочки погашення заборгованості і встановлений новий термін погашення кредиту). У разі невиконання позичальником своїх обов'язків, передбачених кредитною угодою щодо своєчасного повернення кредиту, його цільового використання, а також стосовно надання звітності і необхідної інформації, банк має право (згідно з договором):

• підвищити процентні ставки та застосувати штрафні санкції;

• попередити про припинення подальшого кредитування, якщо у погоджені строки не будуть виконані пропозиції банку;

• припинити подальшу видачу кредиту, передбачену кредитною угодою;

• розірвати кредитну угоду і достроково стягнути кредит.

Якщо ці міри не дадуть необхідних результатів, банк повинний забезпечити свої інтереси, зажадавши платежу по позичці, продажу забезпечення, пред'явлення претензій до гаранта і т.п. Сама крайня міра – постановка питання про оголошення позичальника банкрутом, але це найменш бажаний шлях як для банку, так і для клієнта.

У роботі зі стягнення проблемних позичок банк повинний діяти швидко, без зволікання, тому що якщо позичальник затримає розрахунки за своїми обов'язками перед іншими організаціями і підприємствами (постачальники, податкова служба, страхова організація) раніш, ніж виникне вимога банку, останньому прийдеться перебувати в довгій черзі кредиторів, що вимагають відшкодування боргу.

Підсумовуючи вищевикладене щодо необхідності проведення моніторингу як забезпечення зменшення ризику і удосконалення кредитних операцій можна особливо виділити такі основні моменти:

• при здійсненні контролю за реалізацією кредитного проекту слід враховувати, що оцінка кредитоспроможності позичальника дає визначення ступеня ризиків тільки на дату оцінки, а в подальшому ступінь ризику може змінюватись;

• до супроводження кредиту необхідно крім кредитних працівників підключати інші структурні підрозділи банку, експертів та аудиторів фірм, це дає можливість підвищити якість проведення таких заходів;

• вжиті заходи повинні відповідати принципам своєчасності та економічної доцільності.

Тому банку необхідно ретельно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи великих кредитні проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від напрямку кредитної політики. Банківські працівники, що займаються позичковими операціями, зобов'язані направляти свої зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих і особливо великих кредитів, а також проблемних позичок, що вимагають підвищеної уваги.