Поняття та характеристики інфраструктури
Слово “інфраструктура” французького походження (від лат. infra – під, structure – будівля, розміщення). Термін “інфраструктура” має кілька варіантів свого галузевого походження: будівельна справа, військова справа або транспорт. Відомо, що з 19 століття ним користувалися у залізничному транспорті для позначення сукупності наземних споруд з тривалим строком служби. До них відносилися залізничні полотна, тунелі, мости, вокзали. Техніка, така як локомотиви чи вагони, не відносилися до “інфраструктури”. Часом народження інфраструктури як загального поняття прийнято вважати висадку союзних атлантичних збройних сил у Нормандії у червні 1944. Це була надзвичайно складна операція. Згідно наступних коментарів та звітів, “інфраструктура” (англ. “infrastructure”) була чудовою. Під цим терміном малася на увазі успішна взаємодія техніки (човнів, танків, літаків, радарних установок) та їх інформаційна координація для забезпечення наступу. У 60-ті роки докорінно змінилася уява про інфраструктуру – від спеціального терміну в залізничному транспорті і в армії – до загального поняття в економічній теорії та економічній політиці.
При вивченні даного питання необхідно більш детально ознайомитися з різними визначеннями інфраструктури та історією розвитку даного поняття у навчальному посібнику “Инфраструктура товарного рынка” (Федько В.П., Федько Н.Г. 1)
У 1966 році професор університету м. Кіль (Німеччина) Р. Йохімсен видав книгу “Теорія інфраструктури”, яке було першим найбільшим узагальненим дослідженням природи і суті інфраструктури. Він розглянув різні підходи до визначення інфраструктури і сформулював термін “інфраструктура”, що використовується і досі: “інфраструктура – сукупність матеріальних, інституційних і персональних установ і видів діяльності, які надаються в розпорядження суб’єктів економічної діяльності і сприяють вирівнюванню винагороди за однаковий вклад виробничих факторів за умови їх раціонального використання”. Таким чином, інфраструктура створює умови (надає послуги) для повної взаємодії суб’єктів господарювання і досягнення максимально можливого рівня ефективності економіки.
Це відрізняється від розуміння інфраструктури у вітчизняній економічній літературі до середини 1990-х років. Раніше у економічній літературі (і інколи досі) інфраструктура спрощено розуміється як сукупність видів діяльності з обслуговування суспільного виробництва.
Згідно Р. Йохімсена, основною ознакою інфраструктури є вплив на зниження трансакційних витрат в економіці. Інфраструктура економіки дозволяє створювати та підтримувати умови, за яких в ході економічних процесів забезпечується збалансування винагороди за факторами виробництва, не дивлячись на різницю в території і галузевих умовах, викликаних різницею трансакційних витрат, перервністю економічних процесів, зовнішніми ефектами. Завдяки інфраструктурі зменшується, а в ідеальному випадку – зникає, нерівність на ринках факторів виробництва, яка веде до нерівної винагороди, а відповідно - до неефективності в розміщенні ресурсів. Таким чином інфраструктура розглядається як “мастило” ринкової економіки і її розвитку. Тільки завдяки інфраструктурі стає можливим гармонійно та ефективно здійснювати економічні процеси.
Як було зазначено у визначенні, інфраструктура включає три різні сфери (види):
Матеріальна інфраструктура.
Інституційна інфраструктура.
Персональна інфраструктура.
Матеріальна інфраструктура є активами, що включають наступне:
Сукупність усіх споруд, обладнання і засобів підприємств і організацій таких систем, як енергетика, транспорт, телекомунікації.
Споруди для збереження природних ресурсів у широкому розумінні (плотини, дамби, системи осушення і зрошення), заходи попередження ерозії ґрунтів, забруднення повітря і води.
Будівлі і організації державного управління, освіти і науки, а також охорони здоров’я і соціального забезпечення.
Інституційна інфраструктура – це сукупність прийнятих норм і способів поведінки (в т.ч. законодавство). Інституційна інфраструктура являє собою правопорядок, регулювання відносин власності, прийняття на роботу, успадкування, права та свободи тощо, а також контроль дотримання таких норм. Вказані норми і способи поведінки створюють рівні умови діяльності для різних суб’єктів економічної діяльності.
Персональна інфраструктура – “соціальний” або “людський” капітал, а саме – розумова, духовна, підприємницька і інша діяльність людей у суспільстві.
Варто розуміти, що можливе виділення інших складових інфраструктури. Так, інші автори (Федько В.П і Федько Н.Г.) виділяють наступні складові блоки інфраструктури:
виробнича;
соціально-побутова;
інституційна;
персональна;
екологічна інфраструктура.
Існують і інші підходи до визначення інфраструктури та її складових.
Як визначити, який саме вид діяльності відноситься до інфраструктури? Очевидно, що той чи інший сектор можна віднести до інфраструктури відповідно до певних критеріїв або його характеристик. Р. Йохімсен виділяє технічні і економічні характеристики інфраструктури. До основних технічних характеристик інфраструктури відносяться наступні:
роботи (види діяльності) підготовчого характеру, які створюють передумови для подальшої діяльності і мають широкі можливості поєднання з іншими видами діяльності;
неподільність, тривалий строк служби ключових активів (трубопроводи, залізничні колії, дороги);
обмежені можливості вільної торгівлі активами (мережі електропередач, дороги);
виключення із споживання технічно ускладнене (вуличне освітлення і прибирання територій загального користування тощо);
Серед економічних характеристик можна виділити наступні:
зниження трансакційних витрат в економіці (наприклад, судова система);
тенденція до монополізації пропозиції;
обмежена конкуренція і суперництво;
обов’язок держави надавати послугу (благо);
необхідність централізованої координації управління і виробництва;
необхідність тісної кооперації держаного та приватного секторів.
Не існує інфраструктури як єдиного незмінного в часі поняття. З часом це поняття значно розширилося. Створення та функціонування інфраструктури включає в себе важливі аспекти планування, фінансування, підготовки, експлуатації та регулювання. Для цього потрібні знання з різних галузей економічної науки, перш за все з таких як мікроекономіка, державні фінанси, планування і організація виробництва і т.п.