7.2 Федеральна резервна система сша

Федеральна резервна система (ФРС) була створена у 1913 році відповідно до прийнятого Конгресом Федерального резервного акта, який затвердив статус ФРС, як центрального банку, та вніс суттєві зміни в грошову систему країни.

1) Він затвердив банкнотну емісію по централізованому принципу.

2) Змінив систему забезпечення банкнот, зробивши основним забезпеченням комерційні вексе­ля замість державних цінних паперів.

ФРС складається з трьох рівнів і включає в себе Раду керуючих, 12 федеральних резервних банків (ФРБ) із 49-ма філіями, біля 3000 банків-членів ФРС. Також до складу ФРС відно­сять Федеральну корпорацію страхування депозитів (ФКСД), Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку (ФКОВР) та федеральні консультативні ради (ФКР).

Центром організації та вищим адміністративним органом управління ФРС є Рада керуючих у Вашингтоні. Головною функцією Ради є формування грошово-кредитної політики. Крім того, Рада регулює і контролює діяльність банківських установ та операцій ФРБ. Рада складається з 7 членів, які призначаються президентом і затверджуються Сенатом. Повний термін роботи члена Ради - 14 років. Вони обираються з різних федеральних резервних округів і не можуть бути повторно призначеними після повного терміну роботи. Голова і віце-голова Ради призначаються Президентом США на 4 роки з числа членів. Вони можуть бути призначені повторно, якщо термін їх роботи як членів Ради не закінчився. Такі повторні призначення також повинні бути затверджені Сенатом.

Основні функції ФРС здійснюються через мережу 12-ти Федеральних резервних банків. Кож­ний резервний банк має свою власну Раду, що складається з 9 директорів, які не є службовцями даного банку. За законом 3 директори класу А (представляють банки-члени ФРС), 3 директори класу В (представляють громадськість та обираються в кожному районі банками-членами ФРС), 3 директори класу С, які представляють громадськість і яких призначає Рада керуючих.

Функції ФРС подібні до функцій, які виконують центральні банки інших країн.

1) Банкір уряду. Федеральні резервні банки забезпечують Міністерство фінансів поточними рахунками та обслуговують їх, здійснюючи платежі (практично миттєво у разі електронних платежів чи незабаром після оплати чеками). Міністерство фінансів може зберігати податкові надходження на депозитах у комерційних банках, поки ці рахунки є необхідними для здійснення платежів, після чого вони переводяться у ФРБ.

2) Фінансовий агент держави. Резервні банки продають, переводять та викуповують державні цінні папери, виплачують за ними відсотки і багатьма іншими способами допомагають Міністерству фінансів та іншим федеральним органам у їх діяльності, що пов'язана з цінними паперами. Щороку федеральний бюджетний дефіцит повинен фінансуватися продажем державних цінних паперів. Також нові державні цінні папери повинні продаватися для погашення поточних платежів державного боргу.

3) Емісія грошей. ФРБ становлять основну частину структури, за допомогою якої більшість готівки вводиться в обіг або вилучається з нього. Коли з'являється необхідність у більшій масі готівки, комерційні банки скорочують свої рахунки в резервних банках в обмін на додаткову кількість готівки. Аналогічно, коли зростає потік готівки в комерційні банки, вони повертають надлишок її в резервні банки, що кредитують їхні рахунки. Кредитуючи державні рахунки, резервні банки придбавають нові паперові банкноти та монети у Міністерства фінансів для заміни зіпсованих банкнот і монет.

Практично всі номінали векселів в обігу сьогодні є банкнотами ФРС. Ці банкноти є зобов'язаннями 12 резервних банків і 100-відсотково забезпечені державними цінними паперами, золотими сертифікатами або іншими спеціальними активами.

4) Обробка чеків. ФРС керує в масштабах країни кліринговим механізмом для чеків, переказних векселів та ін. Комерційні банки пересилають чеки та векселі в резервні банки, а ті, у свою чергу, спрямовують їх у відповідні місця для інкасо. Розрахунки завершуються внесенням записів на рахунки, які комерційні банки зберігають у резервних банках.

5) Послуги щодо здійснення електронних платежів. ФРС забезпечує два види електронних платежів: телеграфні перекази і послуги автоматизованої розрахункової палати. Перший із них традиційно використовується при здійсненні нерегулярних і значних платежів. Другий - для часто повторюваних платежів (зарплати службовцям фірм, страхових виплат, зарплати державним військовим та цивільним чиновникам і соціальних виплат та ін.).

6) Контроль та нагляд за банківською діяльністю. ФРС контролює та перевіряє діяльність банків штатів - членів ФРС, холдингових компаній, закордонних філій американських банків і американських філій закордонних банків щодо дотримання діючих законів.

7) Федеральні резервні банки є "банками банків". ФРБ надають комерційним (депозитним, ощадним, інвестиційним…) банкам такі ж послуги, як і ці банки - громадянам. ФРБ приймають депозити від банків і ощадних установ та надають їм позики під заставу як кредитори останньої інстанції. Тим самим ФРС може не лише краще здійснювати монетарну політику, але й допомагати захищати надійність фінансової системи.

У межах даної функції ФРС здійснює вплив на економіку, насамперед через величину резервів, які комерційні банки (особливо депозитні) зобов'язані мати відповідно до своїх вкладів. Якщо ФРС вирішує змінити величину резервів, це впливає на пропозицію грошей, наявність кредитів, відсоткові ставки і через них - на масштаби видатків. Вплив політики ФРС, насамперед, стає відчутним на ринках депозитів, але він швидко поширюється на всю фінансову структуру та економіку країни, а часто - і на економіку всього світу.

8) Монетарна політика. ФРС використовує кілька інструментів впливу на зростання про­позиції грошей, інших фінансових змінних і на рівень економічної активності. Основними з них є:

– операції на відкритому ринку є одними з ефективних та важливих інструментів політики ФРС. Кожна купівля або продаж цінних паперів на відкритому ринку мають безпосередній вплив на величину резервів у банківській системі, а через них і на економіку в цілому. Купівлі збільшують резерви, оскільки ФРС платить за цінні папери, кредитуючи резервні рахунки банків. І навпаки, продажі зменшують резерви, оскільки ФРС вилучає частину резервів банків.

Операції бувають двох видів: наступальні та захисні. Наступальні мають на меті збільшення або зменшення величини резервів для полегшення чи ускладнення отримання кредиту, а захисні слугують для нейтралізації впливів на резерви з боку інших факторів.

– дисконтна ставка. Це ставка, що її сплачують комерційні банки за свої позики в резервних банках. Рішення про зміну дисконтної ставки приймає Рада директорів кожного окремого резервного банку, але воно підлягає затвердженню Радою керуючих. Така координація веде до приблизно одночасної зміни дисконтної ставки в усіх резервних банках.

– резервні вимоги. Цей інструмент пов’язаний з підвищенням або зниженням норми відсотка резервів, які комерційні банки зобов'язані зберігати в резервних банках. Змінювати резервні вимоги має право Рада керуючих ФРС. Зниження встановленої величини резервів, наприклад, збільшує надлишок резервів і стимулює економічну активність, тоді як підвищення її має зворотний вплив.

– додаткові вимоги. Додаткові вимоги встановлюються Радою керуючих і стосуються певного відсотка платежів готівкою, якого повинні дотримуватися покупці при отриманні позик для купівлі певних видів цінних паперів. Хоча додаткові вимоги можуть активно використовуватись як знаряддя монетарної політики на практиці, Рада керуючих змінює їх зрідка.

– операції з іноземною валютою. З метою поліпшення міжнародної ліквідності і нейтралізації тимчасово небажаного припливу іноземного капіталу ФРС також час від часу здійснює купівлю і продаж іноземної валюти. Баланс у міжнародних розрахунках досягається або на ринку, або шляхом "обміну" з іноземними центральними банками, які кредитують рахунки ФРС у своїх записах в обмін на аналогічні доларові кредити в записах ФРС.