Cутність та розвиток державного регулювання банківської інфраструктури в Україні

Проблема регулювання банківської діяльності завжди посідала чільне місце в економічній науці. Одна з рис цієї діяльності – динамічність її розвитку, особливо наприкінці 20 та на початку 21 ст., що зумовлено глобалізаційними тенденціями, розвитком інформаційних технологій та прискоренням економічних процесів у всьому світі.

Стабільне законодавство, яке регулює діяльність банківської системи та банківської інфраструктури в Україні, - основа її успішного функціонування, а відтак формування відповідного законодавства – це об’єктивна та актуальна проблема. У сучасних умовах вагомість законодавчого і нормативно – правового забезпечення визначається тим, що держава через застосування правових, бюджетних, монетарних та інших механізмів регулює якісні та кількісні сторони процесу розвитку банківської системи. Здійснюючи регулювання і нагляд у сфері банківських відносин, а зокрема в розвитку банківської інфраструктури, держава повинна не лише визначати правила реалізації цих відносин, а й прогнозувати їхній розвиток і вплив на соціально - економічний стан України, контролювати цей процес.

Враховуючи останнє, необхідно приймати законодавчі та нормативні акти, які сприятимуть розвитку банківської системи, підвищуватимуть її надійність і самостійність, захищатимуть банківські установи від надмірного втручання в їхню поточну діяльність адміністративних і контролюючих органів, а також розв’язатимуть різні проблеми в питаннях фінансово – кредитної взаємодії між різноманітними економічними суб’єктами, що й зумовлює наукову і практичну актуальність цієї проблеми. [22, С. 91 - 97]

Проблемами державного регулювання банківської системи присвячено ґрунтовних фахових видань, орієнтованих на застосування монетарних інструментів. Теоретичну основу складали праці К. Вікселя, К. Ерроу, Дж. Кейнса, М. Туган – Барановського, А. Маршала, Дж. Міля, Ф. Мишкіна, І. Фішера, М. Фрідмена. Дослідження питань регулювання банківської системи відображені у працях А. Бриштельова, Д. Гвішиані, С. Дробишевського, Г. Журавльової, Є. Жукова, Л. Красавіної, О. Лаврушина, А. Лобанова, Б. Львіна, А. Молчанова, О. Разумовського, В. Тарасова, В. Усоскина та інших. [18, С. 40 - 42]

Під державним регулюванням розуміють об’єктивний процес, підставою якого є окреслення меж, що здійснюється за допомогою спеціальних методів та відповідних їм інструментів, які перебувають у розпорядженні державних органів влади та застосовується з метою досягнення бажаного економічного і соціального ефекту. З іншого точки зору, державне регулювання – це регулювання, що здійснюється відповідними державними інститутами, до яких належать: Верховна Рада, Уряд, НБУ та інші органи державної влади.

На сьогодні існують різноманітні погляди на проблему регулювання банківської сфери: одні вчені є прихильниками визначального впливу держави у регулюванні банківської системи через ринкові механізми.

Щодо поняття «державне регулювання банківської діяльності», то воно має різні дефініції. Зокрема, О. С. Любунь та О. П. Орлюк дають потрібні визначення, розглядаючи державне регулювання банківської діяльності як одну із форм державного управління, що становить собою систему заходів, за допомогою яких держава через ЦБУ забезпечує стабільне та безпечне функціонування банків, а також попереджує дестабілізуючі процеси у банківському секторі.

В. І. Міщенко, А. П. Яценюк, В. В. Коваленко, О. Г. Корнєва стверджують, що під державним регулюванням банківської діяльності розуміється «відповідна правова база, тобто закони, що регламентують діяльність банків, а також ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, що регламентують функціонування банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив».

Закон України «Про Національний банк України» у статті 1 зводить державне регулювання банківської діяльності до функції НБУ, яка полягає у «створенні норм, що регулюють діяльність банків та визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду і відповідальність за порушення банківського законодавства». Беззаперечно, що й у цьому визначенні також акцентується увага на нормотворчій та контрольній функціях державного регулятора.

Повніше сутність державного регулювання банківської діяльності розкривається через такі функції як:

• Організаційна (визначення правил за якими здійснюється діяльність);

• Захисна (запобігання ризиків у банківській діяльності);

• Стабілізуюча (домінуюча роль банків у сучасній економіці).

З огляду на вищевикладені поняття державного регулювання загалом та державного регулювання банківської діяльності зокрема, правомірно стверджувати, що державне регулювання банківської інфраструктури – це застосування державою системи заходів, методів та інструментів впливу на сукупність взаємопов’язаних інститутів, які формують необхідні умови для здійснення і розвитку банківської діяльності та безпосередньо забезпечують ефективне функціонування банківського сектора, для досягнення стабільного розвитку банківської системи та економічного зросту держави в цілому.

Державне регулювання розвитку вітчизняної банківської інфраструктури, з нашої точки зору, варто розглядати в розрізі трьох основних аспектів.

Перший аспект полягає у прийнятті та реалізації державних програм у межах розвитку окремих інфраструктурних елементів, а саме: банківського законодавства, інформаційного і рейтингового простору, матеріально – технічної бази, наукового і комунікаційного забезпечення, системи підвищення рівня довіри населення та суб’єктів підприємницької діяльності до банківської системи.

Другий аспект полягає у участі держави в розвитку інфраструктурного забезпечення банківської діяльності. Він полягає у створенні необхідних економічних умов та фінансових можливостей банків самим інвестувати кошти в розвиток своєї інфраструктури.

Можливість банківської системи інвестувати грошові кошти в розвиток інфраструктури сьогодні обмежена не тільки небажанням або нерозумінням її важливого значення для ефективної банківської діяльності, але й відсутністю цих грошових коштів у достатній кількості.

Третій аспект державного регулювання розвитку банківської інфраструктури, на наш погляд, потрібно реалізувати на основі вдосконалення діючих та прийняття нових законодавчих документів.

Початковою базою, на якій доцільно вдосконалювати банківське законодавство, повинна стати Концепція розвитку банківської сфери України, яка, на жаль, ще не розроблена. Неузгодженість позицій з цього питання офіційних урядових структур, з одного боку, та фінансово – кредитної сфери країни, з іншого, перешкоджає виробленню обґрунтованої концепції економічної реформи, а відповідно вдосконаленню банківського законодавства. [22, С. 91 - 97]

Висновок: розвиток державного регулювання та нагляду банківської системи є одним з найактуальніших і гостро дискусійних питань, які тепер доводиться вирішувати Україні. Розуміючи всю глибину і складність проблем, які постали перед країною, необхідно визнати, що вирішити їх належним чином без глибокого теоретичного вивчення практично неможливо. Проте, проводячи економічну політику регулювання економіки, уряд молодої суверенної держави за відсутності достатнього досвіду такої роботи повинен бути особливо уважним, обережним та виваженим. Дослідження регулювання банківської діяльності лежить у площині макроекономіки, економічної політики Центрального банку, а також фінансового менеджменту кожного комерційного банку.