Страхування майна юридичних і фізичних осіб, кредитних і фінансових ризиків.

При майновому страхуванні страхується ризик втрати (загибелі), недостачі або пошкодження певного майна.

Головний принцип майнового страхування — принцип відшкодування збитку Його суть полягає в тому, що після настання збитку страхувальник має бути поставлений в те ж фінансове положення, в якому він був перед збитком.

Основні види майнового страхування:

1) страхування особистого автомобільного транспорту;

2) страхування житлових приміщень (квартири або кімнати в міській забудові) і сукупності їх конструктивних елементів (перекриттів, перегородок, що несуть і захищають), а також обробки підлоги, стенів, стелі;

3) страхування будов (дачі, котеджі, лазні і так далі) і сукупності їх конструктивних елементів (дах, стіни) з їх зовнішньою і внутрішньою обробкою;

4) страхування домашнього і іншого майна;

5) страхування майна від пошкодження або загибелі унаслідок аварій парових казанів, газосховищ, машин і т.д.;

6) страхування майна від збитку в результаті аварій систем водопостачання;

7) страхування майна в холодильних камерах;

8) страхування домашніх тварин.

Майно громадян прийнято ділити на категорії: по мірі його важливості для задоволення родинних потреб:

• пріоритетне майно (особливій важливості і першій необхідності, загибель якого зачіпає особисті і суспільні інтереси);

• інше майно, загибель якого зачіпає в основному особисті інтереси громадян.

Будови і квартири можуть бути застраховані по наступних варіантах страхової відповідальності страховика:

• страхування по першому варіанту охоплює всі ризики, перераховані вище;

• по другому — на випадок знищення або пошкодження застрахованого об'єкту вогнем;

• по третьому — на випадок знищення або пошкодження квартири водою в результаті нещасного випадку або стихійного лиха;

• по четвертому — на випадок викрадання конструктивних елементів квартири, пошкодження або знищення їх в результаті протиправних дій інших осіб.

Будови страхуються без розділення на конструктивні елементи і елементи обробки, але можуть бути застраховані і по частинах.

Страхова сума встановлюється в пайовому відношенні від вартості будови в цілому, відповідному поділі страхувальника в загальній власності.

Страхуванню не підлягає майно, що знаходиться в аварійному стані або в аварійних приміщеннях, а також що не належить страхувальникові.

Страхові суми встановлюються в межах страхової (дійсною) вартості кожного об'єкту страхування, розрахованої на момент укладення договору. Вартість житлового приміщення і (або) будови розраховується виходячи з витрат на будівництво і придбання.

Майнове страхування юридичних осіб ділиться по видах господарюючих суб'єктів (промислових і сільськогосподарських підприємств). Страхуванню підлягають:

• будівлі, споруди, транспортні засоби, машини, інвентар, товарно-матеріальні цінності і інше майно;

• майно, прийняте організаціями на комісію, зберігання, для переробки, ремонту, перевезення і т.п.;

• сільськогосподарські тварини, хутрові звіри, кролики, свійська птиця і сім'ї бджіл;

• урожай сільськогосподарських культур.

Використовують наступні оцінки вартості майна:

• балансова вартість, але не вище за відновну вартість на день його загибелі (для оцінки основних фондів);

• фактична собівартість за середніми ринковими, відпускними цінами і цінами власного виробництва (для оцінки оборотних фондів);

• за фактично виробленими витратами матеріальних і трудових ресурсів до моменту страхового випадку (для оцінки незавершеного будівництва).

Страхове відшкодування виплачується за все загибле або пошкоджене майно, у тому числі і що поступило до страхувальника в період дії договору, незалежно від місцезнаходження під час загибелі або пошкодження.

Страхувальникові відшкодовують витрати, пов'язані з рятуванням майна, по запобіганню і зменшенню збитку в разі стихійного лиха або аварії (переміщення майна в безпечне місце, відкачування води і тому подібне), а також по упорядковуванню застрахованого імуще-ства після стихійного лиха (прибирання, сортування, просушування і так далі).

Фінансово–кредитні ризики можна охарактеризувати як сукупність імовірних небажаних подій при здійснені фінансово – кредитних операцій, суть яких полягає в тому, що партнер підприємства чи банку не може виконати взятих на себе грошових забов’язань, а підприємство чи банк не може добитись їх виконання засобами, передбаченими договором.

Фінансові і кредитні ризики розмежовують за суб’єктом, у котрого вони виникають. Так фінансові ризики виникають у суб’єктів господарювання, переважно у підприємств виробничої сфери. Кредитні ризики виникають у комерційних банків при здійснені ними активних операцій ( у неповерненню позичальником отриманого кредиту і несплати відсотків за нього, тощо).

Фінансово–кредитні ризики мають тільки добровільну форму страхування.

До фінансових ризиків слід віднести наступні:

• Ризики неплатежу при продажі товарів в кредит та лізингових операціях;

• Неотримання прибутку при інвестиційних операціях;

• Втрати або зменшення прибутку внаслідок не передбачуваних ( фор мажорних) обставин.

Слід відмітити, що законом України „Про страхування” ст. 7 передбачено кілька видів страхування фінансових ризиків, а також страхування судових витрат, так як страхування зменшує витрати підприємства на судові процеси за рахунок прибутку.

Класифікація кредитних ризиків в країнах ЄС передбачає ризики загальної неплатоспроможності і ризики непогашення окремих видів кредитів – експортного, споживчого, іпотечного та сільськогосподарського.

Базовим документом, що регулює правовідносини у сфері страхування, є Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР (у редакції від 4 жовтня 2001 року № 2745-III; далі – Закон про страхування).

У статті 6 Закону про страхування наведено перелік видів добровільного страхування, серед яких названо страхування фінансових ризиків. У зв'язку з цим страхова компанія на підставі ліцензії та правил страхування фінансових ризиків (які встановлюються страховиком і визначають загальні умови та порядок здійснення добровільного страхування) має право здійснювати такий вид страхування.

Суть цього виду страхування полягає у зменшенні або усуненні кредитного ризику. Він поширюється тільки на споживчий кредит, тобто на придбання товарів довгострокового користування.

Надаючи споживчий кредит, продавець практично позбавлений можливості контролювати платоспроможність покупця. За великої кількості продажів у кредит деякі з них не будуть оплачені. Це типово страховий ризик, оскільки тут діють випадковість та математичний закон великих чисел. Коли ж ідеться про страхування банківських кредитів, то не знайдеться такого страховика, який би взяв на себе відшкодування збитків за неповернення кредиту або невчасне його повернення, бо ніяка інша установа не знає ступеня надійності позичальника краще, ніж сам банк. До того ж винагородою банкіру за ризик, який він на себе бере, є банківський прибуток. Якби всі ризики банку, пов'язані з кредитуванням, передати страховикам, не було б потреби платити банкірам.

Викладене не означає, що в банківській діяльності немає страхових ризиків. У процесі кредитування застосовують такі способи страхового захисту:

А. Страхування ризику непогашеного кредиту

Об'єктом страхування є відповідальність усіх або окремих позичальників перед банком за вчасне і повне погашення кредиту та сплату відсотка за використання його у визначений кредитним договором строк.

Страховиком є страхова компанія, яка має ліцензію на здійснення такого виду діяльності.

Страхувальником є банк.

Страхувальник визначає сам: застрахувати відповідальність усіх позичальників, котрим були надані кредити, чи відповідальність кожного зокрема. Перший варіант привабливий тим, що за цих умов забезпечується автоматизм відповідальності страховика, що є суттєвим гарантом повернення кредитних засобів, і встановлюється пільгова тарифна ставка. Але в умовах нестабільної економічної ситуації доцільніше страхувати кредити з відсотками кожного позичальника зокрема. Страхувальник має право застрахувати тільки суму основного боргу або суму виданого кредиту з відсотками. За умови страхування кредиту та відсотків за нього страховик з часу настання страхового випадку виплачує страхувальнику відшкодування в розмірі від 50 до 90% непогашених боржником платежів та відсотків за них.

Страхова сума встановлюється пропорційно визначеному в договорі страхування відсотку відповідальності страховика щодо всієї суми заборгованості (включно з платою за користування кредитом), яку належить повернути за умовами кредитного договору.

Б. Страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту

Страхувальником з даного виду страхування є підприємства, установи та організації.

Страховик — страхова компанія.

Об'єкт страхування — відповідальність позичальника перед банком, що надає кредит, за вчасне і повне погашення кредиту, включаючи плату за користування ним.

Правила та умови страхування аналогічні правилам та умовам страхування ризику непогашених кредитів. Страхувальник подає заяву в двох примірниках, копію кредитного договору, довідку про погашення кредиту. Страховик визначає страхові платежі, які мають бути сплачені страхувальником одноразово. Днем сплати вважається день списання коштів з рахунка страхувальника. Відповідальність страховика виникає при неповерненні боржником банку-кредитору суми впродовж трьох днів після настання строку платежу, обумовленого договором. Відповідальність страховика коливається теж у межах 50—90%. Страхова сума встановлюється пропорційно частці відповідальності страховика, обумовленої в договорі, до суми заборгованості. Страхування кредитних ризиків у розвинених країнах світу передбачає як обов'язкову умову так зване супутнє страхування. Зміст його полягає в тому, що позичальник кредиту або покупець товару в кредит на строк надання кредиту страхує життя, працездатність, дожиття до закінчення строку договору. Даний вид страхування застосовується і при заставі майна. Це означає, що на строк дії кредиту страхується позичальник. При укладанні страхових договорів з обох видів страхування відповідальності враховують платоспроможність позичальника. Під кредитоспроможністю розуміють наявність у суб'єкта господарювання передумов, необхідних для отримання кредиту, та здатності повернути наданий кредит у строк. Висновок про кредитоспроможність роблять на основі аналізу: ретельності його розрахунків за раніше отримані кредити, поточного фінансового стану, здатності мобілізувати за необхідності грошові засоби з різних джерел, тобто рівня ліквідності. Банк, приймаючи рішення про надання кредиту, визначає ступінь ризику, який він готовий взяти на себе, та розмір кредиту, який може надати.

В. Страхування фінансових ризиків

Страхування депозитів полягає у створенні системи захисту грошових вкладів, що знаходяться на депозитних рахунках у комерційних банках, на випадок банкрутства цих банків. Система депозитного страхування (СДС) породжена дворівневою банківською системою і функціонує практично в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою. Цікаво, що потреба в її створенні виникла в умовах глибокого кризового стану економіки. Запровадження СДС настільки важливе для вирішення цілої низки економічних та соціальних проблем, що в США цю подію в економічному житті країни XX століття оцінюють як другу за своєю значимістю після створення Федеральної Резервної Системи (ФРС).

Не дивно, що потреба створення СДС виникла і в Україні в період глибокої економічної кризи.

Система страхування депозитів покликана вирішити два головних завдання:

1) захистити насамперед дрібних вкладників від фінансових втрат;

2) запобігти масовому вилученню вкладів, коли банк перебуває у тяжкому фінансовому становищі.

Окрім цього, СДС виконує цілу низку допоміжних завдань:

а) розмежовує відповідальність комерційних банків за рівень ризикованості операцій, які вони виконують, та відповідальність потенційного клієнта за вибір надійного банку;

б) СДС може надати допомогу банкам, що опинилися в тяжкому фінансовому становищі, а саме:

• провести злиття банку, що перебуває в тяжкому фінансовому становищі, з іншим, сильнішим, банком;

• поручитися за цей банк, перерахувавши на його рахунки певну грошову суму;

• забезпечити механізми та процедури проведення банківських банкрутств.

Страхування фінансових ризиків для України — справа нова, але те, що формування її розпочалося, — явище, безумовно, позитивне. Значення цього явища для економіки важко переоцінити. Країна, котра не може подолати кризу неплатежів, не має механізму захисту тимчасово вільних грошових засобів населення, які воно довіряє банкам. За чинним в Україні законодавством у разі банкрутства банку в першу чергу покриваються борги перед бюджетом, в другу — перед юридичними особами і в останню — перед фізичними особами. Тим, хто в черзі останній, як правило, цих засобів не вистачає. З метою захисту інтересів фізичних осіб — депозиторів комерційних банків, котрі найменше обізнані з тонкощами банківської справи, було започатковано обов'язкове страхування депозитів фізичних осіб в Україні, яке регламентувалось постановою НБУ від 28 травня 1996 р. № 125 "Про тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб".

Організаційною структурою, покликаною здійснювати цей вид страхування в Україні, є Міжбанківський фонд обов'язкового страхування вкладів фізичних осіб.

Головною ознакою, притаманною кожному виду кредитного страхування, є безпосередній чи посередній спосіб організації страхового захисту кредитних відносин. Згідно з цією істотною ознакою загальну систему видів кредитного страхування можна подати такою схемою (рис. 1.2):

Рис. 1.2 Класифікація страхування кредитів

Історичний прообраз страхування кредитів убачається в комісійній операції, за умовами здійснення якої укладалася додаткова угода, названа делькредере. Комісіонер за відповідну додаткову винагороду, яка вважалася платою за взяття ризику комісійної операції, гарантував комітентові, що вексель на проданий у кредит товар буде викуплено у визначений термін. Отже, угода делькредере набувала характеру вексельної поруки, згідно з якою в разі неповернення боргу третьою стороною комісіонер зобов'язаний був виплатити відшкодування комітентові у повному обсязі заборгованості. Це означає, що широковідома комісійна операція являла собою початкову форму страхування кредитів з усіма необхідними атрибутами страхової операції: ризиком неповернення кредиту, визначеним обсягом відповідальності, страховою премією у формі додаткової винагороди та реальним відшкодуванням збитків.

Рис. 1.3. Делькредерне страхування

Відмінністю комісійної операції від класичної страхової є те, що окремий комісіонер не був у змозі вирівняти ризики неповернення кредитів серед доволі великої сукупності кредиторів, а тому не міг забезпечити стабільності своїй діяльності протягом тривалого періоду. Таке завдання стає під силу лише професійним страховим закладам, які на умовах "делькредере" можуть гарантувати кредиторам страхове відшкодування заподіяних їм збитків.

Таке страхування може здійснюватися у двох варіантах. У першому кредитор (страхувальник) страхує загалом усю заборгованість до повернення всіма його боржниками. У другому варіанті кредитор страхує заборгованість кожного позичальника зокрема. Щоправда, істотним недоліком другого варіанта є можливість селекції ризиків, тобто передачі на страхування лише "поганих" ризиків, а тому страховики звертаються до нього дуже неохоче.

У разі делькредерної форми організації страхових відносин кредитори (банки, інвестори та інші) відіграють роль страхувальників і застрахованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами - страховиком і страхувальником. Ці відносини можна подати схематично (рис. 1.3).

Делькредерне страхування складається з двох груп страхових відносин: страхування товарних кредитів і страхування фінансових (грошових) кредитів. У першій групі страховий захист забезпечується як внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпортному) товарообігу, який здійснюється на кредитній основі. Другу групу делькредерного страхування становлять операції зі страхування фінансових кредитів, тобто переважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під інвестиційні потреби, яка видана у грошовій формі.

Майновий інтерес кредитора може бути захищений посередньо - шляхом страхового захисту платоспроможності його боржника. За цієї форми страхових відносин страхувальником є позичальник. Він, безпосередньо страхуючи свою платоспроможність, посередньо захищає інтереси свого вірителя - кредитора. Водночас страховик, страхуючи платоспроможність позичальника, дає тим самим гарантію кредиторові повернути йому борг. Отже, із правового боку ця страхова операція є, по суті, наданням страховиком страхового гарантійного зобов'язання, яке для кредитора слугує заставою на випадок неповернення йому боргу. З огляду на це у страховій теорії та практиці страхові відносини такого характеру іменуються заставними, або гарантійними.

Економічнім -зміст страхової гарантії зводиться до того, що страховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе - замість боржника - роль гаранта оплати його повної заборгованості у визначених термінах на користь застрахованого (бенефіціанта) цієї гарантії. При гарантійному (заставному) страхуванні у відносини вступають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони:

кредитор - суб'єкт, на користь якого має бути виконане зобов'язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії;

позичальник - суб'єкт, зобов'язаний повернути борг, він же страхувальник;

гарант - страховий заклад, який гарантує виконання зобов'язань, він же страховик.

Ці взаємовідносини сторін унаочнює рис. 1.4.

Рис. 1.4. Взаємовідносини сторін при гарантійному страхуванні

Як показує міжнародна господарська практика, в умовах заставного (гарантійного) страхування предметами страхового захисту (страхових гарантій) можуть бути різні вартості, передані на кредитних засадах одними суб'єктами іншим. Такими вартостями, зокрема, крім банківських позик, можуть бути суми належного до сплати мита або ж інших прикордонних податків та зборів, суми належних компенсацій за невчасне виконання будівельно-монтажних робіт, невиконання поставок товарів та інших контрактів, суми отриманих авансів, які підлягають поверненню. Це так звані класичні зобов'язання, під які надаються страхові гарантії.

У групі заставного (гарантійного) страхування практикується також особливий напрямок страхового захисту - страхування фінансових гарантій. Техніка надання страхових гарантій стає дедалі різноманітнішою. Саме тому кредити, видані під різні фінансові гарантії, об'єднуються у дві групи:

а) кредити, повернення яких гарантується залученням давно відомих фінансових інструментів. Ідеться про іпотечні та банківські кредити, які видаються під заставу іпотеки або іншого майна, що належить позичальникам. Іпотека та інше майно стають предметами страхування, а позичальник відповідно - страхувальником і застрахованим в одній особі;

б) кредити, повернення яких гарантується борговими зобов'язаннями фінансового характеру: облігаціями, акціями, комерційними паперами, сертифікатами фінансових активів підприємств. З огляду на різноманітність видів гарантій їх поділяють на гарантії, що стосуються відносин між приватними суб'єктами, та гарантії, що стосуються відносин, у яких одна зі сторін є суб'єктом загальнонародного, державного значення. Емітенти боргових зобов'язань самі й ініціюють таке страхування, щоб підняти довіру до себе.

Процедура надання страхових гарантій передбачає виконання тих самих дій, що й при укладанні типових договорів страхування:

1) визначення предмета страхової гарантії та його основних характеристик;

2) оцінювання ризику на підставі поданої та додатково отриманої інформації;

3) визначення умов угоди про надання страхової гарантії;

4) розрахунок страхового тарифу та визначення порядку сплати страхової премії.

При гарантійному страхуванні, як і при делькредерному, застосовують два способи надання страхового захисту:

• одноразовий - застосування щодо окремої кредитної операції, яка потребує страхової гарантії;

• багаторазовий, оборотний - щодо загальної кількості операцій, які можуть бути здійснені одним боржником протягом часу дії угоди про гарантійне страхування.