Інтеграція України у світовий фінансовий простір

Однією з основних складових фінансової стратегії України є поглиблення її інтеграції в міжнародний фінансовий простір.

Інтеграції України у світовий фінансовий простір є багатоплановою і передбачає вирішення кількох завдань.

По-перше, це трансформація національної фінансової системи, всі складові якої мають реально функціонувати на ринкових засадах. І фінанси підприємств, і податкова та бюджетна системи, і банки та небанківські фінансові інституції мають бути у цілому уніфікованими з міжнародними вимогами. Звісно, певні національні особливості, а вони є в кожній країні, можуть зберігатись. Але ці особливості не повинні суперечити функціонуванню міжнародної фінансової системи і не стримувати інтеграційних процесів. Одним із ключових завдань у цьому напрямі є оптимізація податкової системи як за складом податків та співвідношенням між їх окремими групами і видами, так і за механізмами оподаткування.

По-друге, це гармонізація українського фінансового законодавства з міжнародними критеріями і вимогами. У цьому плані дуже важливим є підготовка України до вступу в ЄС. Так, у «Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки» в частині практичних дій у сфері європейської інтеграції передбачається протягом 2002—2007 рр. приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах. Це ті кроки, які мають надати інтеграційним процесам реального характеру, адже не може Україна реально інтегруватись у світовий фінансовий простір на основі невідповідного фінансового законодавства.

По-третє, важливим напрямом інтеграційних процесів є вихід на світові фінансові ринки, який має забезпечити вільний рух капіталів.

Міжнародний рух капіталів — тривалий історичний процес, що характеризується не лише зміною його характеру, а й наукових поглядів на цей процес. У сучасних умовах найвагомішим чинником активізації міжнародного руху капіталів є процеси транснаціоналізації та глобалізації, що досить помітно також в Україні. [4]

Важливими є як інституційне забезпечення (розвинені банківська система, інституції фондового ринку, страхові компанії, з якими могли б і мали б бажання співпрацювати іноземні партнери), так і відповідний інвестиційний клімат у країні. Вагомим кроком у цьому напрямі було спільне підприємництво, яке дало можливість накопичити необхідний досвід. Водночас проблема повинна розглядатись ширше, а тому саме спільне підприємництво повинно трансформуватись у звичайне явище, як це є в усьому світі. Адже перехідний до ринкових умов період, коли така форма була вкрай важлива, у цілому закінчився.

По-четверте, процес інтеграції у світовий фінансовий простір передбачав вирішення хоча і технічного, але базового завдання — забезпечення міжнародних грошових потоків через систему міжнародних розрахунків. Адже яким би гармонізованим не було законодавство, як би не було розвинене інституційне забезпечення, без відпрацьованого механізму міжнародних розрахунків, його надійності і відповідних гарантій міжнародне економічне та фінансове співробітництво неможливе.

По-п’яте, вкрай необхідним є організаційне забезпечення, яке полягає у відповідній взаємодії з міжнародними фінансовими інституціями, що є головними ідеологами функціонування міжнародної фінансової системи. Членство в цих інституціях і співпраця з ними — це важливий чинник визнання тієї чи іншої країни міжнародною фінансовою спільнотою. Тільки за таких умов можлива повноцінна фінансова інтеграція.