1.3 Види кредитів комерційних банків і умови їх видачі підприємствам

В даний час найпоширенішим видом кредиту є банківський. При такому кредитуванні підприємство виступає тільки в ролі позичальника. Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

1. Цільова спрямованість.

2. Термін кредиту.

3. Вид процентної ставки.

4. Валюта кредиту.

5. Види обслуговування.

Залежно від мети кредит може надаватися на:

- фінансування оборотного капіталу;

- фінансування основного капіталу;

- викуп приватизованого підприємства.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів до бюджету і позабюджетних фондів.

Не можуть одержати кредити підприємства:

- проти яких збуджено справа про банкрутство (окрім кредитування підприємств фінансової санації);

- під увязнені ними контракти, які не передбачають захист позичальника від можливих втрат, повязаних із затримками в постачаннях товарів;

- коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середній терміновий, довгостроковий кредити.

Залежно від процентної ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою процентною ставкою.

Позики з фіксованою процентною ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позики підприємство може одержати і за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. Через економічну нестабільність підприємствам, як правило, надаються позики з плаваючою процентною ставкою. Ставки по таких позиках залежать від рівня процентної ставки на міжбанківські кредити і офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства переважно намагаються одержати в банках позики з фіксованою процентною ставкою

Підприємства можуть одержувати в банках кредити, як в національній, так і в іноземній валюті. Для отримання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинне мати відповідний дозвіл Національного банку України.

Кредитування в іноземній валюті має особливість, яка полягає в тому, що прогнозовані надходження в національній валюті, яких достатньо для купівлі іноземної валюти сьогодні, не можуть вважатися надійним джерелом погашення кредиту, бо можливі різкі зміни валютного курсу. Тому прогноз грошових потоків підприємства здійснюється в іноземній валюті.

Видача підприємству позики в іноземній валюті, як і в національній, здійснюється банком тільки за відсутності простроченої заборгованості за раніше виданими позиками, незалежно від того, в якій валюті їх було надано.

Кредит в іноземній валюті може бути використаний підприємством на фінансування капітальних вкладень, придбання-устаткування, сировини, матеріалів. Зокрема, підприємство може передбачити часткове використання виданого кредиту на такі цілі:

- оплата комісійних за виконання банком платежів або інших операцій з валютою, які здійснюються відповідно кредитному договору підприємства з іноземною фірмою;

- оплата витрат, на відрядження, працівників підприємства за межу у межах встановлених нормативів, коли необхідність відряджень підтверджується контрактом;

- уплата мита, страхових і митних внесків, які встановлені державою - експортером і віднесені за умовами контракту на імпортера; оплата транспортних витрат у межах діючих тарифів або документально підтверджених витрат на транспортування експортної продукції.

Часом банки відмовляють підприємству у видачі кредитів в іноземній валюті. Так, банк може відмовити підприємству в позиці для спекулятивних операцій, оскільки такі операції мають надвисокий ступінь ризику.

Підприємства можуть одержати різноманітні види кредитів і послуги кредитного характеру.

Терміновий кредит - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем в кінці терміну.

Кредитна лінія - це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлену суму.

Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити і на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає можливість сплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені в кредитній угоді, що полягає між підприємством і банком. Протягом терміну дії кредитної лінії підприємство може коли-небудь одержати позику без додаткових переговорів з банком і інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству в позиці в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршення фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам із стійким фінансовим положенням і доброю репутацією. На прохання підприємства ліміт кредитування можна переглядати.

Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну і постійно відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають через періодичну браки оборотних коштів, повязаних з сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі. Така лінія може бути відкрита, наприклад, цукровому заводу для формування запасів цукрового буряка або овочевій базі для створення запасів овочів на зиму. Кредити овочевій базі і цукровому заводу погашаються за рахунок виручки від реалізації продукції. Погашення боргу і відсотків здійснюється одноразовим платежем. У разі відкриття сезонної кредитної лінії банк у обовязковому порядку вимагає від підприємства забезпечення.

Відновлювальна кредитна лінія може бути відкрита підприємству, тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обємі.

Відновлювальна кредитна лінія надається на термін, який не перевищує один рік. Особливість відновлювальної кредитної лінії полягає в тому, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму, але в межах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди. У звязку з цим підприємство повинне примусити банку основні фонди або надати якусь іншу гарантію.

В даний час комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як правило, сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробних галузей народного господарства.

Овердрафт - короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його засобів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.

Для підприємства в комерційному банку може відкриватися спеціальний позичковий рахунок - контокорент (итал. сonto. corrente - поточний рахунок) - єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображаються, з одного боку, погашення кредиту банка і інші платежі з доручення підприємства, з іншого - засоби, які поступають на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит і інші надходження). Контокорент - це поєднання позикового рахунку з поточним, і він може мати дебетове і кредитове сальдо.

Підприємство може підтримувати комерційні відносини багато партнерів, і в нього постійно виникають грошові зобовязання і вимоги. Банк бере на себе здійснення розрахунків за поточними вимогами і зобовязаннями підприємства і з цією метою відкриває йому контокорентний рахунок. Грошові зобовязання, які має підприємство, можуть в певний час перевищувати його фінансові можливості. У звязку з цим виникає потреба в отриманні контокорентного кредиту.

Якщо підприємство використовує контокорентний кредит без згоди з банком або виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредиту називають терміном «овердрафт».

По дебетовому сальдо контокорентного рахунку банк за використані їм засоби платить підприємству відсотки, як правило, у розмірі ставки на внески до запитання. По кредитовому сальдо - навпроти, підприємство платить банку відсотки в розмірі, передбаченому кредитною угодою. Відкриваючи контокорентний рахунок підприємству, банк визначає ліміт кредиту, який може бути протягом року переглянутий за згодою сторін. Ліміт кредитування може бути збільшений, якщо підприємство переконає банк в доцільності такого рішення (плановане збільшення обємів виробництва і тому подібне)

Ліміт кредиту за контокорентним рахунком залежить від розміру необхідного кредиту, можливості підприємства погашати його, щоденного обєму реалізації продукції, міри довіри банку до свого клієнта.

Коли підприємство робить перевитрати за контокорентним рахунком, то банк може:

- переглянути ліміт кредиту (за наявності обєктивних причин);

- стягнути штраф;

- відмовити у контокорентному кредиті.

Використання контокорентного кредиту повязане з великими витратами для підприємства. Відсотки за користування позикою за контокорентним рахунком є найвищими в банківській практиці.

Контокорентний кредит може використовуватися для:

- фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів;

- подолання тимчасових фінансових труднощів.

Характерні особливості контокорентного кредиту:

- встановлення ліміту кредитування;

- можливість відміни кредитної угоди коли-небудь.

З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги для підприємства-позичальника:

- відсотки за кредит налічуються лише за фактичні дні користування;

- кредитними засобами підприємство може скористатися коли-небудь без укладення додаткової кредитної угоди.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) - це короткостроковий кредит, який банківську установу надає предявнику векселів, враховуючи (скупа) їх до настання терміну виконання зобовязань за ними і плативши предявнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

Переваги такого кредиту для підприємства:

- гарантія того, що кредити, які надає підприємство своїм контрагентам, можуть бути рефінансовані в банку за вигідною процентною ставкою;

- в звязку з наявністю солідарної відповідальності за векселем, банки не вимагають додаткових гарантій від підприємств;

- такий кредит покращує умови ліквідності субєкта господарювання. Надання облікового кредиту здійснюється на підставі поданої підприємством заяви на дисконтування векселів. Банк ретельно перевіряє репутацію підприємства-векселедавця, а також підприємства-предявника векселя. Коли їх фінансовий стан є позитивним, банк дисконтує векселі. При цьому він залишає за собою право повернути ті векселі, які викликають підозру.

Розмір і термін дії вексельного кредиту залежить від терміну предявленого векселя. Термін, на який видається вексель, не може перевищувати 90 днів.

Погашення вексельного кредиту здійснюється в день оплати векселя платником (трасантом). Коли трасант неплатоспроможний, відповідальність за зобовязаннями несе предявник векселі і інші особи, що мають солідарну відповідальність за цим векселем.

Всі операції з обліку векселів здійснюються банком на підставі договору, поміщеного з підприємством-власником векселя.

Для укладення договору про облік векселів підприємство подає в банк такі документи:

- заява;

- оригінали векселів, що пропонуються до дисконтування;

- два ксерокопії кожного векселя (лицьова і зворотна сторона);

- реєстр векселів;

- копії засновницьких документів фірми-власника векселя;

- баланс і звіт про фінансові результати за останній звітний період;

- довідка про операції за основним поточним рахунком предявника векселя;

- документ, що підтверджує товарний характер векселя.

При позитивному рішенні банк і власник векселя укладає договір. Предметом договору є порядок і умови придбання банком прав за векселем через його оплату до настання терміну платежу.

Зміст договору:

1.Предмет договору.

2.Права і обовязки сторін.

3.Порядок розрахунків (вказівка термінів переліку банком предявнику облікової вартості векселів).

4.Відповідальність сторін (наголошуються штрафні санкції у разі невиконання банком і предявником умов договору).

5.Особливі умови (наголошується порядок зміни умов договору, рішення суперечок між банком і предявником векселя).

6.Термін дії договору.

7.Юридичні адреси і реквізити сторін.

Дисконтуючи вексель в банку, власник векселя робить іменний індосамент на користь банку, указуючи реквізити індосанта. Передавальний напис підписує керівник і головний бухгалтер, юридичні особи-індосанта і підтверджують його друком.

До кредитних гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать:

- акцептний кредит;

- авальний кредит.

Акцептний кредит - це позика, яка передбачає акцептацію банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає в розпорядження банку вексель до терміну його оплати.

Особливість акцептного кредиту полягає в тому, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію сплатити вексель в певний термін. При цьому банк стає першим боржником і з економічного погляду виконує умовне зобовязання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли підприємство не виконує свої зобовязання.

Акцептний кредит має короткостроковий характер і використовується для фінансування оборотних коштів підприємства і переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Цей кредит дешевше для підприємств як порівняти з дисконтним, оскільки вони платять банку лише комісійні за акцепт векселя.

На відміну від дисконтування векселів акцептний кредит надається векселедавцю (платнику за векселем) - звідси і його інша назва - векселедаваемого - і виступає як гарантійна послуга. У світовій банківській практиці ця операція здійснюється за класичною схемою: кредитна угода оформляється з використанням перевідного векселя, де одержувач засобів указує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду здійснити платіж. Підприємство виставляє вексель на банк, тобто банк стає трасатом. Банк акцептує вексель при умові, що до настання терміну платежу за векселем підприємство внесе в банк суму, необхідну для його погашення. Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептуючий банком вексель як платіжний засіб для придбання товарів, оплати своїх зобовязань перед іншими кредиторами, розрахунків з іншим банком.

Дисконтування векселя може бути здійснено в банку, який його акцептував. В цьому випадку банк стає не тільки гарантом, але і безпосередньо кредитором підприємства. Оскільки умовою акцептуючого кредиту є грошове покриття суми векселя позичальником до настання терміну погашення векселя, банки ставлять високі вимоги до надійності підприємств. Якщо підприємство не виконало свої зобовязання перед банком-гарантом, банк згідно з вексельним правом виставляє зворотну вимогу до векселедавця з наступним примусовим стягненням боргу з підприємства-позичальника. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію.

У звязку з ненадійним фінансовим станом більшості підприємств в Україні акцептний кредит не придбав широке застосування.

Може існувати інша схема надання кредиту. Наприклад, в Росії поширена практика, відповідно якій підприємство укладає угоду з банком. Згідно з угодою підприємство одержує прості векселі, виписані банком на нього. Ця схема відрізняється від класичної. Банк фактично є боржником, а не трасатом, як в класичному варіанті, і за відмови клієнта перерахувати необхідну суму повинен право не регресної вимоги, а вимоги згідно з укладеною угодою. Ця схема є простішою для субктів господарювання.

Авальній кредит - це позика, коли банк бере на себе відповідальність за обязательствами підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємства - получателя платежу, як і за акцептного кредиту, одержує від банку-гаранта умовне платіжне зобовязання. Якщо власник векселя вносить протест у звязку з несплатою векселя, банк-аваль погашає всю суму векселя за платника.

По кредиту, аваля, банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.

Принципова різниця між авальним і акцептним кредитами полягає в характері відповідальності банку. За надання кредиту, аваля, без огляду на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарная (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути обернена на нього тільки за невиконання її підприємством. По акцептному кредиту банк несе солідарну відповідальність і вимогу, на вибір кредитора, може бути обернений як на підприємство, так і на банк.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, еластичнішою формою вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати підприємствам спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики, забезпечену прийнятими векселями. Позики оформляються без вказівки терміну або до настання терміну погашення векселів, що приймаються в заставу.

Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їх повною вартістю, а за 60 - 90% їх номіналу залежно від кредитоспроможності підприємства, що примушує векселі, і надійності самих векселів.

Погашення позики під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого банк повертає йому векселі на суму погашеного боргу. Якщо від самого підприємства гроша не поступають, то на погашення позики обертаються суми, які поступають в оплату векселів.

До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговими операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.

У основу факторингової операції покладений принцип придбання банком рахунок-фактура підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вимагати платежів з покупця продукції.

Згідно з конвенцією про факторингові операції 1988 роки операція вважається факторинговою тоді, коли вона задовольняє принаймні два з чотирьох умов.

1.Наявність кредитування у формі оплати позикових зобовязань.

2.Облік дебіторської заборгованості підприємства - постачальника.

3.Інкасування дебіторської заборгованості підприємства - постачальника

4.Страхування підприємства-постачальника від кредитного ризику.

Підприємству відкривається факторинговий рахунок, де здійснюється облік всіх операцій з факторингу. Факторингом більше користуються малі і середні підприємства, оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.

Класифікація факторингових операцій дана табл. 1.1

Таблиця 1.1 - Класифікація факторингових операцій

Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, його контрагент і банк знаходиться в тій же країні.

Зовнішній факторинг передбачає, що одна із сторін факторингової угоди знаходиться за кордоном.

Конвенційний (відкритий) факторинг - це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупець про те, що права на отримання оплати перездані банку або факторинговій компанії.

Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку їм прав на отримання оплати банку або факторингової компанії.

Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторингової компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником засобів.

Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

Повне факторингове обслуговування включає, окрім суто факторингових послуг, і надання ряду інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобовязаннями і тому подібне. Частковий факторинг - це оплата банком (факторинговою компанією) лише рахунок-фактур постачальника.

Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку (факторингової компанії).

Факторинг без попередньої оплати - це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія) зобовязується сплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.

Факторингові послуги банк не надає:

- по платіжним зобовязанням бюджетних організацій;

- по платіжним зобовязанням збиткових і неплатоспроможних підприємств;

- по платіжним зобовязанням господарських організацій, оголошених некредитоспроможними;

- по компенсаційним або бартерним угодам;

- по договорам, умови яких застерігають право покупця повернути товар протягом певного часу, а також за договорами, які вимагають від продавця здійснення після продажного обслуговування;

- підприємствами, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких є незначною.

Практично суть факторингу зводиться до такого. Банк купує у підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачальнику 70-90% суми коштів за відвантажену продукцію у момент представлення всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок засобів (30-10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит і комісійної винагороди.

Перед укладенням факторингової угоди банк вивчає підприємства-постачальника з погляду відповідності таким вимогам.

1.Продукція повинна бути високої якості і мати попит на ринку.

2.Постачальник повинен мати стійкі темпи зростання виробництва і дотримувати чітко встановлені умови продажу продукції.

3.Підприємство повинне бути фінансово стійким і мати добру репутацію.

Для здійснення факторингових операцій постачальник подає в банк такі документи:

1)заява;

2)баланс на останню звітну дату;

3)копії розрахункових документів, виданих на покупця;

4)інші документи на вимогу банку.

Укладаючи факторингову угоду, підприємство повідомляє банку (факторинговій фірмі) такі дані:

- найменування, адреса кожного платника і умови торгівлі з ним;

- суму боргових вимог, що переуступають;

- суму боргу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками-фактурами, смуток недоїмок);

- дані про умови платежів для кожного платника або щодо різних видів рахунків;

- іншу інформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, зокрема листування з платником, інформацію про здійснені заходи щодо стягнення належних сум.

Платня за факторингове обслуговування залежить від виду факторингу, фінансового стану підприємства-позичальника, масштабів і структури його виробничої діяльності і надійності покупців. Визначаючи платню за факторинг, враховують відсоток за кредит і середній термін обороту засобів банку в розрахунках з покупцем.

Факторингові послуги банку (факторингової компанії) мають для підприємств такі переваги.

1) велика гарантія стягнення (інкасування) дебіторської заборгованості покупця;

2) надання продавцю короткострокового кредиту;

3) зменшення кредитних ризиків продавця;

4) продавець має можливість оперативно поліпшити своє фінансове положення, оскільки оплата за продукцію (роботи, послуги) здійснюється банком (факторинговою компанією) протягом 2-3 днів з моменту укладення факторингової угоди.

Недоліком факторингу для підприємства є вища вартість цієї послуги порівняно із звичайним кредитом.

У Україні факторингове обслуговування підприємств не набуло поширення у звязку з низьким рівнем платіжної дисципліни в народному господарстві.

Умови і порядок отримання банківського кредиту.

Підприємства одержують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.

Принцип терміновості означає, що кредит повинен бути погашений в певний термін. Дотримання цього принципу відкриває кожному окремому підприємству можливості для отримання нових банківських кредитів, а також дає можливість уникнути сплати банку підвищених відсотків за невчасне погашення суми позики. Якщо підприємство порушує терміни погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.

Принцип повернення як найтісніше повязаний з принципом терміновості. Кредит повинен бути погашений в строк, визначений кредитною угодою. Розрізняють: термінові, пролонговані і прострочені кредити.

Термінові кредити підприємства повертають своєчасно в певний термін.

Пролонговані кредити зявляються в підприємства за тимчасового браку коштів з причин, що не залежать від результатів його діяльності, і за згоди банку відстрочити термін погашення.

Прострочені кредити виникають тоді, коли в підприємства немає засобів для їх погашення. Наявність таких кредитів свідчить про скрутний фінансовий стан підприємства. Джерелом сплати відсотків за простроченими кредитами є прибуток підприємства після сплати податків.

Кредит надається підприємству на строго певну мету. Залежно від цілей розрізняють:

1. Кредит для фінансування оборотного капіталу;

2. Кредит для фінансування основного капіталу;

3. Кредит для фінансування торгових посередницьких операцій.

Принцип забезпечення кредиту означає наявність в підприємства юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:

*залогове зобовязання;

*договір-гарантія;

*договір-поручительство.

Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із законом України «Про заставу». Примушувати можна майнові права і майно, яке може бути відчужено залогодержателем і на яке може бути обернене стягнення.

Застава майна може здійснюватися передачею товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредитору. Застава цінних паперів може здійснюватися передачею їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, яке знаходиться в загальній власності підприємств, передається в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмету застави відбувається за узгодженням із заставодержателем.

Ризик випадкової втрати предмету застави несе, як правило, власник закладеного майна. Законом або договором передбачається перебування закладеного майна у володінні заставодержателя, застави утримувача або третьої особи.

Державне підприємство, за яким закріплено право державного володіння, самостійно здійснює заставу майна за винятком суцільного майнового комплексу підприємства і його структурних підрозділів, будинків і споруд, застава яких походить з дозволу і на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.

У договорі застави повинно бути позначено найменування, місцезнаходження сторін, суть забезпеченого заставі вимоги, розмір і термін виконання зобовязання, опис, оцінка і місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір застави полягає у письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або переробці, договір застави нотаріально підтверджується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договори застави нерухомого майна за, місцезнаходженням нерухомого майна; договори застави транспортних засобів - за місцем реєстрації цих засобів; договори застави товарів в обороті - за місцем знаходження підприємства.

Звернення стягнення на закладене майно підприємства може відбутися з рішення суду, арбітражного суду, третейського суду, а також в безперечному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів.

Для укладення договору застави підприємства - заставодержателя повинно передати банку (заставодержателю) такі документи:

а) договір страхування і страхове свідоцтво;

б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладення договору, а також доказу, що органи приватизації і трудовий колектив були повідомлений про цей факт;

в) витяги з книги запису застав;

г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію і нотаріально засвідчені зразки підписів своїх службових осіб.

Принцип платності означає, що підприємство повинне внести в банк певну платню за користування кредитом.

Відсотки, які платить підприємство за користування короткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво або реконструкцію, підприємства платять за рахунок прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства.

Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і звернення, що зменшує суму оподатковуваної податком прибули.

Процентні ставки за кредит встановлюються комерційними банками на договірних основах з підприємствами-позичальниками їх рівень залежить від загальної економічної конюнктуры і чинників, які формують попит і пропозицію на ринку позикових засобів, а також регулюючих дій держави на цьому ринку. У Україні на рівень відсотків по кредиту комерційних банків значно впливають процентні ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

Комерційні банки застосовують різні процентні ставки залежно від вигляду і обєкту кредиту, терміну кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасного повернення боргу.

Виникнення кредитних відносин між підприємствами і банками можливо за таких умов.

1.Учасники кредитної угоди повинні бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.

2.Підприємство (позичальник) або повинен бути власником майна, або володіти правом на користування і розпорядження їм.

3.Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного терміну.

4.Кредитор повинен бути так само зацікавлений у видачі кредиту, як підприємство - в його отриманні, тобто повинні співпадати економічні інтереси субєктів господарювання.

Банк-кредитор в процесі оцінки діяльності підприємства - позичальника ставить такі вимоги:

* підприємство повинно бути кредитоспроможним;

* підприємство повинно забезпечувати зростання обємів виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг);

* відношення суми зобовязань, включаючи суму кредиту, що планується одержати, до суми власного капіталу повинен складати не більше 70:30;

* інвестиційний проект підприємства-позичальника повинен бути таким, що фінансово окупається і не передбачати виробництво з високим екологічним ризиком;