Система банківського нагляду та її забезпечення НБУ (на матеріалах ПАТ "ВТБ Банк")

дипломная работа

1.2 Основні принципи та вимоги Базельського комітету з банківського нагляду

банківський нагляд безвиїзний ліцензування

Комітет з банківського нагляду створено у 1974 році при Банку міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements, BIS). Територіально Банк міжнародних розрахунків розташований в місті Базель, Швейцарія. Саме від назви міста комітет і отримав назву - Базельський комітет [24, c. 2].

До комітету з банківського нагляду спочатку входили представники 10 країн - Сполучених Штатів Америки, Канади, Японії, Обєднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Федеративної Республіки Німеччини, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії та Швейцарії. Згодом до них приєдналися Люксембург, Швеція та Іспанія. Всі ці країни були і залишаються промислово розвинутими, а тому раніше від інших відчули на собі вплив світової глобалізації. Одним із перших проявів тенденції до глобалізації стало створення міжнародних банківських груп та спроби цих груп досягти так званого «регулятивного арбітражу», тобто скористатися відмінностями в практиці регулювання банківської діяльності в різних країнах світу задля зменшення необхідного рівня капіталу. Справді за умови вільного пересування капіталу між країнами абсолютно природним є бажання інвестора вкладати свої кошти в ту країну, де за умови однакової відносної дохідності до його інвестицій висувають якомога менше вимог. Отже, одним із найголовніших завдань Базельського комітету стала гармонізація світової практики регулювання банківського бізнесу, яка б знівелювала відмінності між національними практиками, відтак усунувши основну причину регулятивного арбітражу.

Першим вагомим кроком на шляху до міжнародної гармонізації банківського регулювання стало прийняте у 1988 році Міжнародне наближення розрахунку капіталу та стандартів капіталу, відоме також як Угода про капітал, або просто Базельська угода. Пізніше цей документ отримав ще одну назву - Базель Й.

Базель Й у редакції 1988 року містив три основні постулати:

1) капітал банку складається з основного та додаткового;

2) банки повинні утримувати капітал для покриття кредитного ризику. Кредитний ризик оцінювався за допомогою вагових коефіцієнтів ризику;

3) в будь-який момент часу співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням коефіцієнта кредитного ризику, не повинно бути меншим 8%.

Прийняттям Угоди про капітал стало переломним етапом для розвитку банківського нагляду в світі. З її появою органи банківського регулювання отримали перший стандарт міжнародного рівня, на який можна було рівнятися. Слід зазначити, що угода про капітал з самого початку була націлена на так звані «міжнародні активні банки» і була обовязковою лише для країн - членів Базельського комітету, однак відносна простота й доступність її методик і підходів спричинилися до того, що до 2004 року Базель Й тією чи іншою мірою було запроваджено у майже 130 країнах світу, в тому числі в Україні, причому щодо всіх банків - обєктів нагляду незалежно від їх «міжнародної активності».

Однак будь-який нормативний документ, яким би прогресивним він не був на момент його створення, рано чи пізно застаріває. Угода про капітал не стала винятком, і згодом до неї починають виходити так звані поправки. За період з 1988 по 2004 рік прийнято кілька поправок, здебільшого редакційно-технічних, які не змінювали три основні постулати Базеля Й. На цьому фоні помітно виділяється так звана Шоста поправка, або Поправка до Угоди про капітал на врахування ринкових ризиків, прийнята у 1996 році.

Ця поправка змінила два перші постулати угоди: до регулятивного капіталу банку додано капітал третього рівня - короткостроковий субординований борг, а сам капітал став потрібним для покриття не лише кредитного, а й ринкових ризиків, до яких було віднесено процентний ризик, ризик пайових цінних паперів, валютний ризик та ризик товарних контрактів. Капітал третього рівня виділявся лише в разі, якщо банк оцінював ринкові ризики. Якщо ж банк з тих чи інших причин утримувався від оцінки ринкових ризиків, йому не дозволялося визнавати капітал третього рівня та використовувати його для компенсації кредитного ризику. Третій постулат Угоди - 8% мінімальної адекватності - залишився незмінним.

В Україні не дозволяється визнавати капітал третього рівня, оскільки ринковий ризик не враховується при розрахунку регулятивного капіталу.

Таким чином, наприкінці 1990-х років Угодою про капітал встановлювалися такі «правила гри» для банківського регулювання:

1) джерелом перекриття банківських ризиків та збитків є капітал банку. Він складається з двох обовязкових компонент: основного капіталу (капіталу першого рівня) та додаткового (капіталу другого рівня), а також - у деяких випадках - із капіталу третього рівня. Для кожної компоненти та для їх суми регулятивного капіталу існують певні обмеження, покликані забезпечити максимальну якість, а отже, - перманентність банківського капіталу. Методика розрахунку капіталу була відносно простою, універсальною інструкцією, побудованою за принципом «крок за кроком»;

2) банки повинні були тримати капітал для покриття двох основних категорій ризиків:

- кредитного ризику, який розраховувався як сума добутків балансових активів, та кредитних еквівалентів позабалансових інструментів на відповідні вагові коефіцієнти ризику;

- ринкового ризику, який складається з чотирьох складових:

-- процентного ризику в так званій «торговельній книзі» (розраховувався як сума загального та спеціального ризиків);

— ризику пайових цінних паперів у «торговельній книзі» (також розраховувався як сума загального та спеціального ризиків);

— валютного ризику (розраховується спочатку окремо для кожної валюти, а потім як комбінація всіх позицій з урахуванням ефекту портфеля);

-- ризику товарних контрактів.

Сума всіх перелічених вище ризиків давала так званий «еквівалент зважених за ризиком активів»;

3) в будь-який момент часу співвідношення між регулятивним капіталом банку та еквівалентом його зважених на ризик активів - адекватність капіталу - не повинно бути меншим, ніж 8%. На практиці банки мають підтримувати адекватність капіталу на рівні, вищому за мінімально необхідний, аби ефективно протистояти різноманітним шоковим потрясінням [24, c. 3].

В листопаді 2005 року Базельський комітет оприлюднив виправлену та доповнену версію угоди. Базель ЙЙ не замінює попередні редакції Угоди про капітал, а лише доповнює їх. Базель ЙЙ є черговою поправкою до Угоди.

Перше, що привертає увагу в Базелі ЙЙ, - це поділ документа на три так звані «компоненти»:

- мінімальні вимоги до капіталу;

- контроль з боку нагляду;

- ринкова дисципліна.

Принципове значення має те, що три компоненти-опори є взаємодоповнюючими і жодну з них не можна розглядати чи використовувати окремо від інших.

Основні принципи ефективного банківського нагляду є базовими стандартами для здійснення виваженої та ефективної політики нагляду та вважаються універсальними. Базельський Комітет з питань банківського нагляду розробив Основні Принципи та Методологічні розяснення до Основних Принципів, маючи на меті забезпечити підсилення глобальної фінансової системи. Недоліки та слабкі місця у банківській системі будь-якої країни, незалежно від того, чи є вона країною, що розвивається, чи економічно розвиненою країною, можуть створити загрозу фінансовій стабільності не тільки всередині такої країни, а й на міжнародному фінансовому ринку. Базельський Комітет з питань банківського нагляду вважає, що застосування Основних Принципів ефективного банківського нагляду усіма країнами буде значним кроком на шляху до покращення фінансової стабільності у кожній окремій країні та в усьому світі, а також забезпечить надійний фундамент для подальшого розвитку ефективних систем нагляду.

Основні принципи ефективного банківського нагляду, що розроблені Базельським комітетом з питань банківського нагляду, включають в себе 25 принципів, необхідних для того, щоб система нагляду була ефективною:

Принцип 1. Цілі, незалежність, повноваження, прозорість та співробітництво: Ефективна система банківського нагляду повинна мати чітко визначені обов`язки і цілі для кожного органу, задіяного у нагляді за діяльністю банків. Кожен такій орган повинен мати операційну незалежність, прозорі процеси, надійне управління і адекватні ресурси та бути зобовязаним звітуватися за виконання своїх обовязків. Також необхідною є відповідна законодавча база для здійснення банківського нагляду, включаючи положення щодо надання дозволу на діяльність банківських установ і здійснення постійного нагляду за ними; повноваження вирішувати питання дотримання законів, а також проблеми безпеки і надійності та правового захисту працівників нагляду. Мають бути запроваджені засоби обміну інформацією між органами нагляду та захисту конфіденційності такої інформації.

Основний принцип 1 розділено на шість складових частин : обовязки і цілі; незалежність, підзвітність і прозорість; законодавча база; правові повноваження; правовий захист; співробітництво [5].

Принцип 2. Дозволені види діяльності: Дозволені види діяльності установ, які підлягають ліцензуванню і нагляду як банки, мають бути чітко визначені, а вживання слова «банк» у назвах має контролюватися якомога ширше.

Принцип 3. Критерії ліцензування: Орган, що здійснює ліцензування, повинен мати повноваження встановлювати критерії і відхиляти заяви від установ, які не відповідають встановленим стандартам. Процес ліцензування, як мінімум, має складатися з оцінки структури власності і управління банку та його розширеної групи, включаючи придатність і відповідність директорів і вищого керівництва, оцінки стратегічного і операційного плану банку, внутрішнього контролю і управління ризиками, а також прогнозованого фінансового стану, у тому числі капітальної бази. У разі, якщо пропонованим власником або материнською організацією є іноземний банк, необхідно отримати попередню згоду від органу нагляду країни походження банку.

Принцип 4. Передача часток істотної участі: Орган нагляду має повноваження розглядати і відхиляти будь-які пропозиції щодо передачі іншим сторонам часток істотної участі або контрольних пакетів акцій в існуючих банках, які знаходяться в прямому або опосередкованому володінні.

Принцип 5. Основні придбання: Орган нагляду повинен мати повноваження перевіряти за встановленими критеріями основні придбання чи вкладення банку, у тому числі організацію транскордонних операцій, підтверджуючи, що корпоративні утворення чи структури не наражають банки на небажані ризики або не перешкоджають ефективному нагляду.

Принцип 6. Достатність капіталу: Органи нагляду повинні встановлювати для банків розумні і відповідні мінімальні вимоги щодо достатності капіталу, що відображають ризики, на які наражається банк, і визначати складові капіталу, зважаючи на його здатність покривати збитки. Принаймні для банків, які здійснюють міжнародну діяльність, ці вимоги не повинні бути нижчими, ніж встановлені Базельською угодою про капітал.

Принцип 7. Процес управління ризиками: Органи нагляду повинні пересвідчитися в наявності у банків та банківських груп процедур для всебічного управління ризиками (включаючи відповідний контроль з боку Ради банку та вищого керівництва) для визначення, оцінки, моніторингу і контролю або зменшення усіх суттєвих ризиків, а також для оцінки їх загальної достатності капіталу по відношенню до їх профілю ризиків. Ці процеси повинні бути відповідними розміру і складності установи.

Принцип 8. Кредитний ризик: Органи нагляду повинні пересвідчитися, що у банках існує процес управління кредитним ризиком, який враховує профіль ризиків установи, а також є пруденційні принципи і процедури для визначення, оцінки, моніторингу і контролю кредитного ризику (включаючи ризик контрагента). Це має включати процедури надання кредитів і здійснення інвестицій, оцінку якості таких кредитів і інвестицій та поточне управління кредитним і інвестиційним портфелями.

Принцип 9. Проблемні активи і резерви для відшкодування можливих втрат: Органи нагляду мають бути переконані у тому, що банки встановлюють і дотримуються адекватних принципів і процесів управління проблемними активами та оцінки достатності резервів для відшкодування можливих втрат.

Принцип 10. Обмеження на великі сумарні обсяги наданих кредитів (максимальний розмір ризику): Органи нагляду повинні пересвідчитися у тому, що банки мають політику та процедури, які дають можливість керівництву визначати й керувати концентраціями у портфелі, і органи нагляду мають встановлювати пруденційні ліміти для обмеження максимального розміру ризику щодо окремих осіб або груп повязаних осіб.

Принцип 11. Кредитування споріднених осіб: З метою запобігання зловживанням при кредитуванні споріднених осіб (як у балансі, так і поза балансом) та вирішення питання конфлікту інтересів органи нагляду повинні встановити вимоги, щоб банки кредитували споріднені компанії і фізичних осіб з дотриманням принципу «на відстані витягнутої руки»; щоб здійснювався ефективний моніторинг такого кредитування; щоб вживалися належні заходи для контролю і зменшення ризиків; та щоб списання таких кредитів відбувалося згідно із стандартними принципами і процесами.

Принцип 12. Ризик країни та ризик переказу: Органи нагляду повинні пересвідчитися, що банки мають відповідні принципи та процеси для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю ризику країни та ризику переказу при здійсненні міжнародної діяльності з кредитування й інвестування, а також для підтримання адекватних резервів для відшкодування втрат за такими ризиками.

Принцип 13. Ринковий ризик: Органи нагляду мають бути переконані у тому, що у банках існують принципи і процедури для ретельного визначення, оцінки, моніторингу і контролю ринкових ризиків; органи нагляду повинні мати повноваження щодо встановлення конкретних обмежень та/або спеціальних вимог до капіталу щодо ринкових ризиків, якщо на це є підстави.

Принцип 14. Ризик ліквідності: Органи нагляду повинні бути переконані в наявності у банків стратегії управління ліквідністю, яка враховує профіль ризиків установи, наряду з пруденційними принципами й процесами для визначення, вимірювання, моніторингу та контролю ризику ліквідності, а також для управління ліквідністю на щоденній основі. Органи нагляду вимагають від банку наявності планів на випадок непередбачених обставин для вирішення проблем з ліквідністю.

Принцип 15. Операційний ризик: Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків принципів і процедур управління ризиками для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю/зменшення операційного ризику. Ці принципи і процедури мають відповідати розміру і ступеню складності діяльності банку.

Принцип 16. Процентний ризик у банківській книзі: Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків ефективних систем для визначення, оцінювання, моніторингу та контролю процентного ризику в банківській книзі, включаючи чітко визначену стратегію, яка затверджена Радою і впроваджується вищим керівництвом банку; вони мають відповідати розміру і складності діяльності банку.

Принцип 17. Внутрішній контроль і аудит. Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності в банках систем внутрішнього контролю, що є адекватними їх розміру та складності діяльності. Вони повинні включати чіткі механізми делегування повноважень і відповідальності; відокремлення функцій, повязаних із прийняттям банком на себе зобовязань, виплатою його коштів та обліком його активів і зобовязань; вивірку цих процесів; захист активів банку та відповідні незалежні функції внутрішнього аудиту і перевірки відповідності встановленим вимогам для визначення дотримання цих процедур контролю, а також чинних законів і нормативно-правових актів.

Принцип 18. Фінансові зловживання: Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають належні принципи та процедури, включаючи жорсткі правила «знай свого клієнта», які сприяють встановленню високих етичних та професійних стандартів у фінансовому секторі та запобігають навмисному чи ненавмисному використанню банку для здійснення злочинної діяльності.

Принцип 19. Підхід до наглядової діяльності: Система ефективного банківського нагляду вимагає від наглядових органів належного розуміння операцій, здійснюваних кожним окремим банком та групою банків, а також банківською системою в цілому, з концентрацією уваги на її безпеці, надійності та стабільності.

Принцип 20. Методи нагляду: Ефективна система банківського нагляду має складатись з певних форм виїзного та безвиїзного нагляду, а також передбачати регулярні контакти з керівництвом банків.

Принцип 21. Наглядова звітність: Органи нагляду повинні мати засоби збору, розгляду та аналізу статистичної та іншої звітності банків, що подається до органу нагляду, на неконсолідованій і консолідованій основі, а також засоби незалежної перевірки достовірності цієї інформації шляхом проведення виїзних перевірок або залучення зовнішніх експертів.

Делись добром ;)