Рейтингова оцінка кредитних можливостей позичальника - ДП АТ "Київхліб" Хлібокомбінат № 6"

курсовая работа

1.2 Досвід застосування методів оцінки фінансового стану позичальника у практиці закордонних банків

У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта в зарубіжних банках використовують такі методи аналізу: метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь, рейтингові системи оцінки [27]. Вибір методу залежить від низки чинників: типу економічної системи, ступеня розвиненості ринкових відносин, особливостей побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності, характеру позичальника (підприємство, фізична особа), форми власності. Методи аналізу можуть використовуватися паралельно, а також частково, доповнюючи один одного. Так, кількісні методи аналізу не враховують такої характеристики клієнта, як репутація, тоді як рейтингові системи оцінки орієнтовані на врахування чинників субєктивного характеру.

Широкого застосування і у вітчизняній, і в закордонній практиці набув метод коефіцієнтів, який дає змогу отримувати важливі показники діяльності клієнта. Метод коефіцієнтів зводиться до розрахунку співвідношень між окремими показниками чи групами показників (статей балансу), які характеризують фінансовий стан підприємства, і порівняння результатів з нормативними чи середніми значеннями. Ці значення показників розглядаються як середні для будь-яких підприємств незалежно від розмірів, галузі та специфіки діяльності, і це знижує ефективність застосування методу коефіцієнтів.

Для отримання точнішої картини необхідно використовувати галузеві значення коефіцієнтів, які б враховували особливості технологічних процесів і тривалість ділового циклу підприємств. Розрахунок середньогалузевих коефіцієнтів потребує обробки значної кількості статистичних даних, а тому для кожного окремого банку становить чималі труднощі. У розвинених країнах такі розрахунки здійснюють централізовано на рівні держави або великих спеціалізованих статистичних агенцій. В Україні система середньо-галузевих коефіцієнтів відсутня, тому можна рекомендувати банкам порівнювати два чи більше підприємств, які працюють в одній і тій самій галузі. Навіть порівняльний аналіз двох клієнтів дасть змогу вибрати надійнішого позичальника.

У міжнародній банківській практиці одним з найпоширеніших підходів до визначення кредитоспроможності позичальника є рейтингові системи, орієнтовані на врахування і кількісних, і якісних характеристик клієнта. Такі системи дають змогу визначити кредитоспроможність за допомогою синтезованого показника - рейтингу, вираженого у балах, встановити межі інтервалу його коливань і, залежно від кількості балів, визначити належність позичальника до того чи іншого класу клієнтів за рівнем ризику.

Рейтингові системи оцінки передбачають передусім вибір і обґрунтування системи показників та їхню класифікацію за групами. Ці групи ранжуються залежно від їх значущості в оцінці кредитоспроможності клієнта з позицій банку. Тобто одні й ті самі показники можуть мати різну вагомість в оцінці кредитного ризику з погляду різних банків, а також залежно від виду кредиту. Наприклад, у разі надання короткострокового кредиту найважливіше значення мають показники ліквідності та фінансової стійкості, за довгострокового кредитування - ефективності виробництва, прибутковості та рентабельності.

Рейтингова система оцінювання кредитоспроможності позичальника має розроблятися кожним банком індивідуально залежно від кредитної політики банку, стратегічних планів, маркетингових досліджень і загальних вимог до якості кредитів, які пропонує центральний банк. Отже, рейтингові системи відбивають підхід конкретного банку до оцінювання якості кредитів і можуть суттєво відрізнятися від банку до банку. Так, клієнт, кредитоспроможність якого занадто низька для одного банку, може стати бажаним клієнтом в іншому банку.

Фактично рівень ризиковості клієнта трансформується у ризик самого банку, оскільки ризики, на які наражається позичальник, стають банківськими ризиками за встановлення кредитних відносин. У міжнародній банківській практиці прийнято, що кожний великий банк розробляє власну рейтингову систему оцінки кредитоспроможності позичальника. Це дає змогу не лише прийняти обґрунтоване рішення щодо надання позички, а й визначити такі умови кредитування, які обмежать кредитний ризик банку і стануть підставою для укладання угоди. У світовій практиці кредитний рейтинг визначають спеціалізовані компанії - рейтингові агенції, такі як Standard & Poor, Moodys, Fitch, Duff and Phelps [28].

Кредитний менеджер повинен завжди памятати, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та відсотків за кредитом, а не аналіз фінансового стану клієнта як такий.

У процесі оцінювання фінансового стану позичальника - юридичної особи враховуються та аналізуються в динаміці такі основні економічні показники діяльності [29]:

платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності);

фінансова сталість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

обсяг реалізації;

обороти за рахунками (співвідношення чистих надходжень за рахунками та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів);

склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;

собівартість продукції;

прибутки та збитки;

рентабельність;

кредитна історія позичальника.

Такі параметри оцінювання фінансового стану позичальника, як платоспроможність, фінансова сталість, рентабельність, характеризуються кількома показниками(табл.1.3) [63]:

Таблиця 1.3 Параметри оцінювання фінансового стану позичальника

№ з/п

Показник

Методика розрахунку

Теоретичне значення

1

Коефіцієнт миттєвої ліквідності

високоліквідні активи (грошові кошти, їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції) поточні зобовязання (короткострокові кредити, розрахунки з кредиторами)

не менше 0,2

2

Коефіцієнт поточної ліквідності

ліквідні активи (високоліквідні активи, дебіторська заборгованість, векселі одержані), поточні зобовязання (короткострокові кредити, розрахунки з кредиторами)

не менше 0,5

3

Коефіцієнт загальної ліквідності

оборотні активи, поточні зобовязання (короткострокові кредити, розрахунки з кредиторами)

не менше 2,0

4

Коефіцієнт маневреності

власний капітал підприємства необоротні активи

не менше 0,5

5

Коефіцієнт незалежності

залучені кошти (довгострокові та поточні зобовязання) власний капітал

не більше 1,0

6

Рентабельність активів

чистий прибуток загальні активи

7

Рентабельність продажу

чистий прибуток обсяг реалізації продукції (без ПДВ)

8

Коефіцієнт покриття кредиту грошовими потоками позичальника

чисті надходження за всіма рахунками позичальника * сума основного боргу та відсотків за кредитом

не менше 1,5

Групування показників за їхнім економічним змістом дає змогу сформувати такі напрями аналізу фінансового стану позичальника [23]:

аналіз грошових потоків - співвідношення чистих надходжень за рахунками і суми основного боргу за кредитом, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості, оборотність грошових коштів;

платоспроможність - коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності;

фінансова сталість - коефіцієнти маневреності й незалежності;

рентабельність - коефіцієнти рентабельності активів, рентабельності реалізації.

Крім перелічених, до уваги можуть братися й субєктивні чинники, які не завжди мають кількісні характеристики, але важливі для оцінки реальної величини ризику. Серед них такі [24]:

ефективність менеджменту;

ринкова позиція позичальника;

залежність від циклічних і структурних змін в економіці та в галузі;

ділова репутація;

наявність державних замовлень і державної підтримки позичальника;

професіоналізм керівництва.

У практиці американських банків для аналізу фінансового стану клієнта та його надійності з точки зору вчасного повернення боргу застосовується “правило шести сі”, у якому критерії відбору клієнтів позначені символами, що починаються з літери “сі” [22] (табл.1.4):

customers character (характер позичальника) його репутація, рівень відповідальності, готовність і бажання гасити борг;

capacity to pay (фінансові можливості) принципово у позичальника є три джерела коштів на погашення позики:

а) поточні касові надходження (cash flow);

б) продаж активів;

в)інші джерела фінансування (враховуючи кошти, позичені на

грошовому ринку).

capital (капітал, майно);

collateral (забезпечення);

current business conditions (загальні економічні умови);

control(контроль повернення кредиту).

Таблиця 1.4 Схема проведення кредитного аналізу (правило шести ”СІ” принципи кредитування.

I. Характер.

II. Здатність.

III. Грошові кошти

Кредитна історія клієнта банку

Досвід роботи інших кредиторів з даним клієнтом

Мета позички

Досвід клієнта і складанні планів та прогнозів

Кредитний рейтинг клієнта

Наявність серед керівників осіб з правом другого підпису

Дієздатність клієнта і гарантія

Наявність статутних документів

Характеристика клієнта: юридичний статус, засновники, основна діяльність, тощо

Обсяг в звітному періоді: продаж, прибутку, дивідендів

Забезпеченість власними коштами

Наявність ліквідних резервів

Кредиторська та дебіторська заборгованість

Структура капіталу та рівень ліверіджу

Контроль за витратами

Динаміка цін на акції (показник Р/Е)

Наявність аудиторського висновку

Якість управління

Останні зміни в бухгалтерському обліку

IV. Забезпечення

V. Умови

VI. Контроль

Право власності на активи

Строк служби активів

Залишкова вартість

Борги, обмеження

Зобовязання за лізингом та закладні

Наявність страхування

Гарантії

Банк клієнта

Судові санкції

Податкові санкції

Потреба в фінансових ресурсах

Рейтинг клієнта в своїй галузі, частка ринку

Конкурентоздатність клієнта

Чутливість до конюнктурних та технологічних змін

Умови на ринку робочої сили

Вплив інфляції на грошові потоки клієнта

Довгострокові прогнози розвитку галузі та перспектива зростання клієнта

Банківське законодавство

Правила кредитування

Наявність документації у клієнта

Кредитна заявка та кредитний договір

Інформація сторонніх осіб (політики, економісти, громадські діячі) про зовнішні фактори зміни умов економічної діяльності

Однім з принципів банківського кредитування є забезпеченість зобовязань продавця позичальнику щодо поверненню позички. Забезпечення зобовязань може досягатися за рахунок застави позичальником майна, на що банком в відповідності з діючим законодавством може бути звернуте стягнення, гарантії (поручительства), стягнення пені і т.д.

Майно і інші форми зобовязань продавця позичальника перед банком повинні задовольняти наступним вимогам:

Висока ліквідність.

Спроможність до тривалого строку зберігання (як мінімум протягом строку погашення позички).

Стабільність цін на заставлене майно.

Низькі витрати по зберіганню і реалізації застави.

В залежності від того, наскільки заставлене майно відповідає даним вимогам, варіюється обсяг позики, що видається. Розмір позики під заставу встановлюється в процентах до ринкової вартості застави в момент укладання кредитної угоди. В випадку неплатоспроможності позичальника кредитор має право реалізації застави з метою відшкодування з виторгуваних коштів боргу клієнта і витрат по реалізації. Виручка що залишилася повертається позичальнику. Якщо виручена сума виявиться недостатньою, то кредитор має право фінансової претензії до позичальника.

Найбільш розповсюдженими є наступні носії забезпечення кредитів:

1. Гарантія (поручительство) зобовязання продавця третьої особи погасити борг позичальника в випадку його неплатоспроможності. Оформляється в вигляді самостійних зобовязань продавця гаранта за допомогою передатного надпису на вимозі боргу (індосаменту). В ролі гаранта (поручителя) можуть виступати банки.

2. Переуступка контрактів форма, що практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярні поставки товару (надання послуг) контрактів. Позичальник переуступає контракт банку, що кредитує, в результаті чого надходження від замовника по оплаті робіт зараховуються суму премії в погашення заборгованості по позиці.

3. Переуступка дебіторської заборгованості це передача банку підлягаючих до оплати рахунків за поставлені позичальником товари. Переуступки можуть бути двох видів з повідомленням дебіторів і без повідомлення дебіторів.

4. Забезпечення товарними запасами. Заставою при цій формі виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага віддається товару, торгівля якими ведеться на біржі і по яким легко визначити ринкову ціну.

5. Вексель позичальника цей засіб оформлення застосовується при кредитуванні форм роздрібної торгівлі.

6. Забезпечення шляховими документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних торговельних операцій. В цьому випадку в якості застави по короткостроковим позикам виступають документи, що засвічують відвантаження товарів (коносаменти і накладні). Коносаменти застосовуються при оформленні відвантажень товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні іншими видами транспорту. Умовою видачі кредиту під забезпечення шляховими документами є страхування вантажу.

7. Забезпечення нерухомим майном використовується при видачі крупних довгострокових кредитів, що називаються іпотечними позиками. В якості застави можуть виступати:

земельні ділянки, сільськогосподарські будівлі, приміщення.

житлові будинки, квартири.

Забезпечення кредиту оформлюється борговими зобовязаннями продавця іпотекою. По деяким видам іпотечних позик банк може видавати іпотеки індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску цінних паперів (облігацій), що забезпечуються іпотеками. Дохід банку складається з різниці між позичковим процентом, що платить позичальник банку і процентом по цінним паперам, що банк виплачує їхнім держателям.

8. Забезпечення рухомим майном. Види застави:

устаткування, машини, механізми

для індивідуальних позичальників товари тривалого користування (в т.ч. автомобілі)

9. Забезпечення цінними паперами. В заставу приймаються державні цінні папери і папери корпорацій. Обовязковою умовою є ліквідність цінних паперів. Позичені кошти не повинні бути направлені на покупку нових цінних паперів.

10. Забезпечення дорогоцінними металами в якості застави приймаються монети, зливки, вироби з золота, срібла і платини, дорогоцінні камені та ін. Цей засіб використовується досить рідко.

В англійській економічній літературі принципи кредитування визначаються абревіатурою CAMPARI, що означає [18]:

С (character) характеристика клієнта;

A (ability) здатність до погашення позики;

M (margin) маржа (доходність);

P (purpose) мета кредиту;

A (ammount) розмір позики;

R (repayment) умови погашення позики;

I (insurance) страхування ризику непогашення позики.

Розрізняють два підходи до аналізу фінансового стану фірми:

1) експресаналіз. Для швидкого експрес-аналізу розраховуються три найпопулярніші коефіцієнти: неплатоспроможності, абсолютної ліквідності і коефіцієнт загальної лівідності (далі буде).

У практиці банків Великобританії головна увага приділяється коефіцієнту залежності (гірингу), який показує співвідношення залученого і власного (акціонерного) капіталу. Як залучений, так і власний капітал можна оцінити за балансовою або ринковою вартістю. Максимальне значення гірингу банками не встановлюється, але високе його значення (понад 100%) свідчить про високий кредитний ризик.

Комерційні банки практикують варіант експрес-аналізу за допомогою ПЕОМ. Він передбачає аналіз групи фінансових показників (таких як коефіцієнти автономії, маневреності, покриття балансу, абсолютної ліквідності, заборгованості, покриття інвестицій) та порівняння їх з оптимальними значеннями;

2) розгорнутий аналіз коефіцієнтів. Такий аналіз передбачає розрахунок великої кількості фінансових показників. Для зручності їх класифікують у групи за спільними ознаками. Наприклад, у практиці банків США застосовуються пять груп показників [27]:

показники ліквідності;

показники заборгованості;

показники погашення боргу;

показники ділової активності;

показники рентабельності.

Показники ліквідності (liquidity ratios) характеризують здатність забезпечити своєчасне виконання своїх зобов”язань. Дають можливість передбачити спроможність і вірогідність повернення клієнтом позики у відповідності з угодою. Застосовуються для оцінки співвідношення найліквідніших елементів балансу фірми, її обігового капіталу (касова готівка, дебітори, матеріальні запаси) та короткотермінових зобовязань. Чим вище покриття цих зобовязань за рахунок активів, які швидко реалізуються, тим надійніший стан фірми, тим більше вона має шансів на одержання кредиту.

Коефіцієнт “лакмусового папірця” = Каса + Дебіторські рахунки + Цінні папери = (1.1)

Короткотермінові зобовязання

Показники заборгованості (leverage ratios) показують розподіл ризику між власниками компанії (акціонерами) та її кредиторами. Активи можна профінансувати або за рахунок власних коштів, або за рахунок залучених. Чим вище значення цього показника, тим вищий ризик кредиторів і тим обережніше повинен ставитися банк до надання нових позик.

Коефіцієнт покриття основних засобів (fixed assetstonet worth ratio) = Основні засоби = Власний капітал (1.2)

Коефіцієнт показує, яка частина основних засобів профінансована за рахунок власного капіталу. Взагалі кажучи, споруди, обладнання та інші довгострокові активи повинні покриватися за рахунок коштів акціонерів або довгострокових кредитів. Нормальним вважається співвідношення (0,75 1,0), оскільки вище співвідношення може означати, що в основні засоби вкладена частина обігового капіталу, а це може негативно вплинути на виробничу діяльність фірми.

Коефіцієнт короткотермінової заборгованості = Короткотермінові зобовязання = Власний капітал (1.3)

Нормальним вважається його значення (0,5), тобто позичальник повинен взяти на себе більшу частку фінансового ризику, ніж кредитори.

Коефіцієнт покриття загальної заборгованості = Загальна сума зобовязань = Власний капітал (1.4)

Показує, яка частина всіх активів фірми покрита за рахунок коштів кредиторів, а яка за рахунок акціонерів. Якщо показник більше 1, частка кредиторів вища. Практика показує, що оптимальне значення коефіцієнта не повинно перевищувати 2.

Показники погашення боргу дають можливість оцінити спроможність фірми оплатити поточну заборгованість за рахунок виручки. Для детального аналізу необхідно скласти графік грошових надходжень.

Коефіцієнт грошового потоку = Прибуток після оплати податків + Амортизація Дивіденди = Позики з терміном погашення протягом одного року (1.5)

Коефіцієнт показує, яка частина грошових надходжень фірми від операцій піде на покриття основного боргу та відсотків за кредити з терміном погашення протягом найближчого року. Чим нижчий коефіцієнт, тим менша “маржа безпеки” при погашенні боргів. Теоретично коефіцієнт = 1 забезпечує фірмі фінансову стабільність. Разом з тим необхідно проаналізувати конкретні терміни грошових надходжень, співставляючи їх з термінами чергових платежів.

Коефіцієнт виплати відсотків (times interest earned ratio) = Прибуток до сплати податків + Платежі відсотків = Платежі відсотків (1.6)

Коефіцієнт показує, у скільки разів прибутки фірми перевищують суму платежів відсотків за кредит. Звичайно, показник не повинен бути менше одиниці, інакше спроможність фірми погашати свої зобовязання опиниться під загрозою.

Показники ділової активності (activity ratios) дають можливість оцінити ефективність використання активів фірми.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (accounts receivable turnover ratio) = Середня сума дебіторських рахунків * 100 = (1.7)

Сума продажу в кредит

Природно, даний показник має сенс лише у порівнянні з аналогічними коефіцієнтами інших підрозділів галузі. Якщо показник відносно високий, то це може вказувати на затримку в оплаті рахунків покупцями чи на занадто пільгові умови кредитування з метою стимулювання збуту продукції.

Коефіцієнт оборотності запасів (inventory turnover ratio) = Матеріальні запаси * 365 = (1.8)

Собівартість реалізованих товарів

Високий коефіцієнт свідчить про ефективне використання ресурсів, але вона може бути передвісником виснаження запасів та незадоволення попиту споживачів.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (accounts payable turnover ratio) = Рахунки на оплату * 365 = (1.9)

Сума покупок

Дає можливість визначити, наскільки швидко фірма розраховується з постачальниками. Різкий ріст значення показника може вказувати на проблеми надходження грошей, а зниження на дострокову оплату рахунків.

Показники рентабельності (profitability ratios) свідчать про загальну ефективність роботи фірми.

Цей коефіцієнт не має стандартів, він залежить від галузі виробничої діяльності та інших факторів. У нас його називають рентабельністю реалізованої продукції.

Прибуток на одиницю активів (return on asset ratio) = Чистий прибуток * 100 = (1.11)

Активи

Коефіцієнт характеризує прибутковість виробництва з точки зору використання активів фірми.

Прибуток на одиницю акціонерного капіталу (return on equity) = Чистий прибуток * 100 = (1.12)

Акціонерний капітал

Багато з наведених вище показників використовуються і в нашій банківській практиці. Проте внаслідок відмінностей у бухгалтерській та статистичній звітності показники оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника, які застосовуються у наших банках, дещо відрізняються від вище наведених.

Комерційний банк також може використовувати при аналізі фінансового стану позичальників показники, які рекомендовані постійними радниками USAIDBarents Group [28]:

1) Показник наявності оборотних коштів:

(1.13)

2) Показник миттєвої ліквідності:

(1.14)

3) Оборотність балансу:

(1.15)

4) Оборотність дебіторської заборгованості:

(1.16)

5) Оборотність кредиторської заборгованості:

(1.17)

6) Покриття кредиторської заборгованості потоками грошових коштів:

(1.18)

7) Маржа прибутковості:

(1.19)

8) Показник автономності субєкта підприємницької діяльності:

(1.20)

9) Показник рентабельності інвестованих коштів засновників:

(1.21)

10) Показник рентабельності балансу:

(1.22)

Комерційному банку рекомендується будувати та аналізувати динамічні ряди за кожним показником. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банку простежити еволюцію фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану.

1.3 Процедури оцінки фінансового стану та короткострокової кредитоспроможності позичальників юридичних осіб

Кредитоспроможність позичальника це здатнiсть юридичної або фiзичної особи повнiстю та у строк розрахуватися зi своїми борговими зобовязаннями. Вона не фiксує неплатежi за минулий перiод або на якусь конкретну дату, а прогнозує його платоспроможнiсть на найближчу перспективу.

Процес аналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів [31]:

оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позички;

прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.

Національний банк України в "Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" [4] розробив методику аналізу фінансового стану позичальника, яка має враховуватися банками обовязково. Однак наведені в Положенні вимоги є мінімально необхідними, і кожен банк може розробити власний підхід з урахуванням своєї специфіки, основних положень кредитної політики та конкретних економічних умов. Отже, кожен банк має право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки, що підвищують вимоги до показників для адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. Крім того, банки самостійно визначають значущість кожного із запропонованих НБУ показників індивідуально для кожної групи позичальників з огляду на галузь економіки, сезонність виробництва, ліквідність балансу, обіговість коштів, становище на ринку.

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методику їх визначення банк документально фіксує в окремому положенні і вони є невідємною частиною його кредитної політики. У методиці потрібно сформувати ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу. Вибір системи показників і методів залежить передусім від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торгівельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові), стратегії та політики банку (надійність, ризиковість, агресивність), рівня кваліфікації кредитних працівників, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.

У процесі аналізу кредитоспроможності потрібно керуватися тим, що для кредитора пріоритетне значення має спроможність позичальника генерувати грошові потоки. І саме з цих позицій потрібно аналізувати фінансовий стан позичальника. Наприклад, у міжнародній банківській практиці зафіксовано непоодинокі випадки, коли банки охоче кредитують компанії, які за фінансовими звітами є збитковими, але вони генерують потужний грошовий потік.

Прикладом можуть бути авіаційні компанії США, які внаслідок великих амортизаційних відрахувань, повязаних із високою вартістю літаків, мають фінансовим результатом збитки. Водночас на рахунках цих компаній завжди є кошти, що і робить їх вигідними і надійними позичальниками. У вітчизняній практиці частіше існує зворотна ситуація, коли прибуткове підприємство не може розрахуватися за кредитом, оскільки його фінансовий прибуток перебуває у формі прострочених і сумнівних до повернення боргів. Однак у будь-якому разі аналіз динаміки грошових потоків позичальника дає банку цінну інформацію щодо його спроможності своєчасно повернути борг.

Методика оцінювання фінансового стану позичальника, перелік аналітичних показників, їхні нормативні значення та значущість (встановлюється за бальною системою з огляду на вагомість кожного показника серед інших) визначаються окремо для кожної групи позичальників. У загальному випадку виокремлюють такі групи позичальників: юридична особа, банк, фізична особа.

До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналiзувати кредитоспроможнiсть позичальника, вивчити фактори, котрi можуть спричинити непогашення позики. Можливiсть повернення основної суми боргу є одним з головних принципiв, який завжди повинен бути дотриманий при проведеннi банком кредитних операцiй. Тому оцiнка якостi потенцiйного позичальника та встановлення обгунтованостi позики є важливими етапами надання кредиту. Анi наявнiсть солiдного забезпечення, нi будь-якi iншi позитивнi фактори не зможуть запобiгти кризовiй ситуацiї, якщо позика не була обгрунтована.

Аналiз кредитоспроможностi та фiнансового стану позичальника проводяться банком на пiдставi:

1) документів та матеріалів, отриманих безпосередньо від клієнта;

2) документів та матерiалiв про клiєнта у базах даних банку;

3) iнформацiї з оточення клiєнта.

Загальна уява про потенцiйного клiєнтапозичальника, його характер визначається репутацiєю, ступенем вiдповiдальностi, готовнiстю та бажанням повертати борг. Банк повинен перш за все зясувати, як позичальник виконував попереднi зобовязання ранiше, чи були у нього затримки у погашаннi позик, який його статус у дiловому свiтi. Для отримання психологiчного портрета позичальника (а чи збирається клiєнт повертати борг взагалi наскiльки достовiрними можуть бути поданi ним матерiали та документацiя) банк використовує особисте знайомство з клiєнтом, консультацiї з iншими банками та фiрмами, дiловими партнерами та iншу доступну iнформацiю.

Фiнансовi можливостi позичальника, його здатнiсть до погашання кредиту та процентiв за позикою визначаються за допомогою ретельного аналiзу його доходiв та витрат i перспектив їх змiни.

У принципi, у позичальника iснують три джерела погашення боргу:

поточнi касовi надходження;

продаж активiв;

iншi джерела фiнансування (враховуючи запозичення на фiнансовому ринку).

Для здiйснення оцiнки фiнансового стану позичальникаюридичної особи (крiм банкiв) банккредитор має врахувати чiтко визначенi обєктивнi показники його дiяльностi, такi як:

а) обсяг реалiзацiї;

б) прибуток та збитки;

в) рентабельнiсть;

г) коефiцiєнти лiквiдностi;

д) грошовi потоки (надходження коштiв на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати процентiв за нею;

е) склад та динамiку дебiторськокредиторської заборгованостi.

Також слiд розглядати фактори субєктивного характеру [29]:

ефективнiсть управлiння позичальника;

макроекономiчна ситуацiя i стан розвитку галузi позичальника;

ринкова позицiя позичальника i його залежнiсть вiд циклiчних та структурних змiн в економiцi та галузi;

наявнiсть державних замовлень та державної пiдтримки позичальника тощо;

погашення кредитної заборгованостi позичальником в минулому.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

обсяг реалізації;

обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів у динаміці);

склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

собівартість продукції (у динаміці);

прибутки та збитки (у динаміці);

рентабельність (у динаміці);

кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Розрахунок класу кредитоспроможності проводиться при розрахунках фінансової стійкості та ліквідності підприємства. При цьому впроваджені типові форми “Класу кредитоспроможності” [19] (табл.1.9) :

Таблиця 1.9 Клас кредитоспроможності позичальників

Показник

1 клас

2 клас

3 клас

Коефіцієнт незалежності

більше 0,6

від 0,3 до 0,6

менше 0,3

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,2 та більше

від 0,15 до 0,2

менше 0,15

Коефіцієнт проміжної ліквідності

0,7 та більше

від 0,4 до 0,7

менше 0,4

Коефіцієнт покриття

2,0 та більше

від 1,0 до 2,0

менше 1,0

Делись добром ;)