Організація процесу кредитування в Коростенському відділенні №1 АППБ "Аваль"

дипломная работа

1.3. Нормативне-правове забезпечення з теми дослідження

Основними законодавчими актами, які регулюють питання кредитування, є:

· Цивільний кодекс України;

· Закон України “Про Національний банк України”;

· Закон України “Про банки і банківську діяльність”;

· Закон України “Про заставу”;

· Положення НБУ “Про кредитування”, затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246;

· Положення НБУ “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” від 06 липня 2000 р. № 279;

Відповідно до ЦК України банківське кредитування здійснюється спеціальними субєктами - банками. У ст.382 ЦК говориться, що кредитування організацій проводиться згідно з затвердженими планами шляхом видачі цільових строкових позичок банками в порядку, встановленому законодавством. Умови і порядок кредитування в грошовій формі допускається лише у випадках встановлених законодавством.

Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07 грудня 2000р. визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні, і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Відповідно до положень цього Закону банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України.

Національний банк України є центральним банком, емісійним центром, який провадить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, дає дозвіл на створення в Україні банків, видає останнім ліцензії на виконання банківських операцій, веде республіканську книгу реєстрації банків.

Згідно з ст. 2 Закону “Про банки і банківську діяльність” банківський кредит - це будь-яке зобовязання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобовязання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку його погашення , що надається в обмін на зобовязання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобовязання щодо сплати процентів та інших зборів з такої суми.

Законом обумовлено порядок здійснення кредитних операцій. За даним Законом:

· Дозволяється банкам укладати угоди про консорціумне кредитування;

· банки зобовязані мати підрозділи, функціями яких є надання кредитів та управління операціями, повязаними з кредитування;

· банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних паперів;

· банк зобовязаний дотримуватися принципів кредитування;

· банк має право на видачу бланкових (незабезпечених) кредитів - до них застосовують підвищену відсоткову ставку, надають надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах. Загальна сума таких кредитів не повинна перевищувати 10 % власного капіталу банку чи кредитної установи;

· надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених Законом випадках;

· банк не може надавати кредити під проценти, ставка яких нижча від облікової ставки НБУ, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах (виняток - якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збиток).

Законодавство дає чітке визначення поняття двох основних субєктів кредитних правовідносин. Ними є кредитор і позичальник.

Кредитор - це субєкт кредитних відносин, які надає кредити іншому субєкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Позичальник - це субєкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.

Чинним законодавством також визначено і ряд інших понять, які використовуються у сфері кредитних відносин.

Кредитоспроможність - це здатність позичальника в повному обсязі та у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобовязаннями.

Кредитний ризик - ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належить сплатити за користування кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.

Нормативно-правовим актом, що регулює відносини в сфері банківського кредитування є Положення НБУ “Про кредитування”, яке визначає правові основи надання, використання, повернення кредитів, регулює взаємовідносини між субєктами, що виникають в процесі кредитування, механізм контролю за діяльністю субєктів, відповідальність сторін за порушення умов кредитної угоди, умови, яким має відповідати кредитний договір, та порядок видачі кредитів. Вищезгадане Положення НБУ визначає різні класифікації кредитів. Субєктами господарської діяльності можуть використовуватися такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий консорціомний; фізичні особи - споживчий кредит.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України, а згідно з Указом Президента України від 06 листопада 1998р. “Про гербовий збір” здійснюється маркування усіх оригіналів договорів субєктів підприємницької діяльності.

Згідно Положення НБУ “Про кредитування” комерційні банки можуть надавати кредити всім субєктам господарювання незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових норм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення, форми забезпечення. Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

· забезпеченість власними коштами не менш як 50% усіх його витрат;

· репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

· оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяг експорту);

· економічна конюктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків. Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам в будь-якій установі банку, яка має право видавати кредити, з дотриманням вимог чинного законодавства. Нерезидентам - юридичним та фізичним особам кредитні рахунки в національній валюті не відкриваються.

Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи перерахування на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком у встановленому чинним законодавством України порядку на договірній основі юридичним особам - резидентам, фізичним особам - резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, та юридичним особам - нерезидентам - банківським установам.

Кредитні рахунки відкриваються уповноваженим банком незалежно від наявності поточного рахунку позичальника в цьому банку.

Після отримання і вивчення отриманої інформації банк вирішує питання щодо забезпечення кредиту. Згідно із Законом України від 02 жовтня 1992 р. “Про заставу” предметом її може бути майно, яке відповідно до законодавства може відчужуватися заставодавцем, та яке стане власністю заставодавця після укладання договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби), якщо це передбачене договором.

Згідно із Законом “Про заставу” не можуть заставлятися національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання, обєкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Застава майна охоплює його приналежність та невіддільні плоди (якщо іншого не передбачено законом чи договором). Вона здійснюється шляхом передачі їх заставодержателю або у депозит нотаріальній конторі чи банку. Майно, що перебуває у спільній власності, передається в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Зміна предмета застави відбувається тільки за згодою заставодержателя. Недотримання умов щодо форми договору застави, його нотаріального посвідчення тягне недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України. Кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобовязання одержати задоволення з вартості заставленого майна.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Договір застави укладається в письмовій формі, а у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, він має бути нотаріально посвідчений. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцем його знаходження, а договору застави транспортних засобів - за місцем їх реєстрації.

Згідно з чинним законодавством України в практиці комерційних банків може використовуватися кілька видів забезпечення використання зобовязань у кредитних відносинах. Це - застава, порука та гарантія, штраф (пеня), страхування. Без забезпечення кредит може надаватися лише в тих випадках, коли джерело погашення позички високо надійне. В інших випадках при виборі виду забезпечення по кожній конкретній кредитній угоді необхідний економічний та юридичний аналіз операції, стану і можливостей позичальника.

Кредит без забезпечення (бланковий кредит) посідає незначне місце в структурі короткострокових кредитних вкладень.

Згідно чинного законодавства при наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (так званого “великого” кредиту), комерційний банк повинен повідомити про кожний такий випадок Національний банк України. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

Делись добром ;)