1.1 Сутність і структура кредитного портфеля

Кредитний портфель це - сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання прибутку. Банк може видавати кредити безпосередньо, укладаючи угоду з позичальником, або купувати позику чи частину позики, яка була видана іншим кредитором, шляхом укладення угоди з позичальником. Надання кредиту може відбуватися у формі позик, облігацій, простих векселів, підтверджених авансів, векселів, строк сплати яких уже настав, рахунків факторингу, овердрафтів, короткострокових комерційних векселів, банківських акцептів та інших подібних зобовязань. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у т.ч. і прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення кредитів. [22, с. 208].

Кредит є однією з найскладніших економічних категорій як за своєю сутністю, так і за механізмом впливу на процес суспільного відтворення. Щодо цього він поступається тільки категорії грошей. Є два підходи до визначення сутності кредиту:

1) ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним субєктом іншому в позичку. При такому підході увагу звернуто на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

2) ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності руху. Тому цей підхід переважає, на ньому ґрунтується висвітлення сутності кредиту (в сучасній ринковій економіці).

Найбільш визнаним є розкриття сутності кредиту як економічних відносин, що виникають між субєктами ринку у звязку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах поворотності, строковості, платності, забезпеченості та цільового використання.

Субєктами кредитних відносин є кредитори та позичальники.

Кредитори -- це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим субєктам. Кредиторами можуть бути фізичні і/або юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), а також держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують тимчасово вільні кошти в інших субєктів, у тому числі й на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки називають колективними кредиторами.

Позичальники -- це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені -- він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з кредитором. З цього погляду позичальник перебуває у певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах [18, с. 15].

Формування кредитного портфеля відбувається за різними критеріями:

1. Залежно від субєктів кредитних відносин прийнято виділяти такі види кредиту:

банківський;

державний;

міжгосподарський (комерційний);

міжнародний;

особистий (приватний).

У банківському кредиті субєктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному -- держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома субєктами є господарюючі структури, у міжнародному -- резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із субєктів є фізична особа.

2. Залежно від цільового призначення, можна виділити:

кредити, що надані для поповнення оборотних коштів позичальника, - обєктом кредитування, в основному, виступає оборотний капітал підприємця, а джерелом повернення є кошти, які вивільнилися з обороту внаслідок реалізації обєкта (проекту), що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження (як правило, такі кредити надають терміном до одного року);

кредити, що надані в інвестиційну діяльність позичальника, - обєктом кредитування виступають вкладення в основний капітал; джерелом повернення такого кредиту є прибуток від упровадження заходів, що прокредитовані, тобто їх економічний ефект (як правило, такі кредити надають на термін, більший ніж один рік);

кредити на споживчі цілі, фізичним особам.

3. За строком, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяють кредити:

короткострокові (до одного року);

середньострокові (до пяти років);

довгострокові (понад пять років).

В основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообігу капіталу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

4. За галузевою спрямованістю виділяють такі види кредиту в:

промисловість;

сільське господарство;

торгівлю;

будівництво;

інші галузі та види діяльності.

Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має практичне значення. Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругообігу капіталу, яка обумовлює адекватну організацію самого кредитного процесу.

5. За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділити такі види кредиту:

забезпечений і незабезпечений;

прямий і опосередкований;

строковий і прострочений, пролонгований;

реальний, сумнівний, безнадійний.

6. За категорією ризиків, виділяють кредити:

стандартні;

під контролем;

субстандартні;

сумнівні;

безнадійні.

Адже кредитна діяльність банків є однією з найбільш ризикових. Тому, відповідно до Постанови Правління НБУ “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих збитків за кредитними операціями”, банки повинні виділяти кредити за категорією ризиків.

7. За типами позичальника виділяються такі кредити:

кредити, надані субєктам господарювання,

фізичним особам,

іншим банкам,

органам загальнодержавного управління,

місцевим органам державного управління.

8. За валютою кредиту виділяють наступні кредити:

кредити, надані в національній валюті;

кредити, надані в іноземній валюті.

9. За послугами кредитного характеру розрізняють наступні кредити:

лізинг;

факторинг;

форфейтинг;

авальний кредит;

акцептний кредит;

документарне кредитування тощо. [18, с. 50].

Передусім це повязано з особливою економічною природою та технологією проведення цих банківських операцій, яких обєднує те, що за своєю суттю всі вони мають кредитний характер. Причому з розвитком вітчизняного кредитного ринку та збільшенням присутності іноземних банків розширюється та вдосконалюється і спектр банківських послуг кредитного характеру.

З огляду на вищенаведені аргументи класифікацію видів формування кредитного портфелю банку, яка може бути корисною під час розроблення кредитної політики банку. Адже ефективна кредитна діяльність банку потребує методичного забезпечення, адекватного вимогам ринку. При цьому головними критеріями в класифікації видів банківського кредитування, має бути економічний зміст банківської операції, правове поле провадження і технологічні схеми практичного здійснення, що відповідають сучасним тенденціям функціонування світового банківського бізнесу. Саме ці критерії послужили основою пропонованої класифікації видів банківського кредитування (табл. 1.1). [32, с. 65].

Таблиця 1.1.

Класифікація видів банківського кредиту

Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони формують складну структуру кредитного портфелю і процес його руху в межах товарної і грошової форм.

Використання у кредитній діяльності банківських установ тих чи інших різновидів кредитних операцій свідчить про рівень розвитку кредитного ринку, економічні потреби позичальників та кредитно-інвестиційний клімат у державі чи регіоні. Очевидно, що нарощення обсягів кредитних вкладень у реальний сектор економіки, подальша диверсифікація кредитних вкладень за видами залежно від економічних потреб субєктів ринку стимулює економічне зростання в країні.

Методикою НБУ кредитний портфель комерційного банку класифікується за такими критеріями:

а) залежно від фінансового стану позичальника;

б) якості погашення заборгованості по позичках і сплати процентів по них;

Залежно від фінансового стану позичальники поділяються на пять класів (А, Б, В, Г і Д);

Клас «А» -- фінансова діяльність дуже успішна (прибуткова і рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобовязань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу і відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники у межах установлених значень (відповідно до методики оцінювання фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника і сам позичальник мають бездоганну ділову репутацію. Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає жодних свідчень щодо можливих затримок із повернення основної суми боргу та/або зі сплатою відсотків. Можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні.

Клас «Б» -- фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А» (тобто фінансова діяльність успішна або дуже успішна, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні впродовж тривалого часу є низькою.

Позичальники (контрагенти банку) цього класу потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їхньої діяльності.

Забезпечення кредитної операції не повинно викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо). Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в його діяльності. Недоліки в діяльності позичальників класу «Б» повинні бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.

Клас «В» -- фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує пильнішого контролю.

Надходження коштів та платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості у повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не буде усунено. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо.

Клас «Г» -- фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність упродовж року; є високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею низька.

Під час проведення наступної класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень покращити впродовж одного місяця фінансовий стан позичальника або рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»). Позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без забезпечення та якого зараховано до цього класу на підставі оцінки його фінансового стану, потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»).

Клас «Д» -- фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають установленим значенням, імовірність виконання зобовязань з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня. [4]

У процесі класифікації за кредитним ризиком виділяється кілька груп кредитних операцій.

«Стандартні» кредитні операції -- операції, за якими кредитний ризик незначний і становить 2% чистого кредитного ризику.

«Під контролем» -- кредитні операції, за якими кредитний ризик незначний, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації, і становить 5% чистого кредитного ризику.

«Субстандартні» кредитні операції -- операції, за якими кредитний ризик великий, надалі може збільшуватись і становить 20% чистого кредитного ризику, а також є імовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та у строки, передбачені кредитним договором.

«Сумнівні» кредитні операції -- операції, за якими виконання зобовязань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, імовірність повного погашення кредитної заборгованості низька і становить 50% чистого кредитного ризику.

«Безнадійні» кредитні операції -- операції, імовірність виконання зобовязань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними. [4]

Якість погашення боргу поділяється на три групи за таблицею 1.2. в розрізі юридичних та фізичних осіб (добре, слабке, недостатнє), а саме:

Таблиця 1.2.

Обслуговування боргу фізичних та юридичних осіб.

Досвід роботи ряду банків свідчить, що оптимальним можна вважати кредитний портфель зі структурою вказаної, в якій консолідована заборгованість по позичках розподіляється так (рис. 1.1.):

-- стандартні -- 22%;

-- під контролем -- 38%;

-- субстандартні -- 30%;

-- сумнівні -- 5%;

безнадійні -- 5%.[22, с. 221].

Рис. 1.1.Оптимальний кредитний портфель.[13, с. 221].

Упродовж 2008 року в Україні зростання кредитних вкладень в економіку відбувалось досить високими темпами (на 71,0%) і було найвищим за останні сім років. Так і впродовж 2009 року спостерігається збільшення суми кредитного портфеля банків в Україні, цей показник станом на 01.12.2009 рік становив 722 668 млн. грн., але порівняно з аналогічним періодом минулого року збільшився лише 51 095 млн. грн. або на 7,61% (станом на 01.12.2008 рік кредитний портфель банку склав 671 573 млн. грн.). В скрутному 2009 році банки в Україні переважно не надавали банківські позики позичальникам через світову фінансову кризу, яка вдарила по економіці країни не обійшла й фінансовий сектор, падіння ВВП країни та девальвація національної валюти по відношенню до іноземних валют спричинило негативну ситуацію в країні. У структурі вимог банків за кредитами за категорією позичальників переважну більшість (68,0%) становила заборгованість за кредитами, наданими субєктам господарювання, частка ж заборгованості за кредитами, наданими фізичним особам, становила 32,0%. У структурі кредитних вкладень за термінами кредитування протягом 2009 року спостерігалося подальше зростання питомої ваги заборгованості за довгостроковими кредитами. Зокрема, частка кредитів, наданих на строк понад один рік, серед вимог банків за кредитами на 1 грудня 2009 року становила 64,9%, або збільшилася за 2008-й на 3,1 процентного пункту [14, с. 31].

Слід зазначити, що збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки забезпечувалося банківськими установами в усіх регіонах України. Однак у розрізі регіонів на кінець 2009 року найбільшими залишалися частки вимог за кредитами, що були надані банківськими установами м. Києва (39,1%). Банки м. Києва та пяти областей (Дніпропетровської, Донецької, Одеської, Харківської та Запорізької) надали майже три чверті кредитів. І лише 27% кредитів припадало на банківські установи інших регіонів [14, с. 35].

Регіональні відмінності розвитку кредитного ринку в Україні зумовлені передусім значною диференціацією виробничої сфери регіонів країни, рівнями ресурсного забезпечення, показниками інвестиційної та підприємницької активності тощо. Скажімо, випуск промислової продукції в країні в основному зосереджено в Донецькій, Харківській, Запорізькій та Дніпропетровській областях. Саме в цих регіонах зосереджено наукоємне високотехнологічне, конкурентоспроможне та експортозорієнтоване виробництво. Водночас Волинська, Тернопільська, Сумська, Вінницька, Житомирська області переважно спеціалізуються на сільському господарстві. Відповідно в цих областях «щільність фермерських господарств становить 1-3 господарства на 1 кв. км» [23, с. 8].

Особливої уваги заслуговує зростання протягом 2008 року кредитів, що надані банками фізичним особам, так зване споживче кредитування. Зростання його обсягів більше ніж удвічі забезпечило зростання частки кредитів, наданих фізичним особам. Але у період 2009 року цей показник зменшився у структурі сукупного кредитного портфеля з 38,74% на 1 грудня 2008 року до 33,94% на 1 грудня 2009-го. Падіння кредитування банками населення засвідчує наявність зниження платоспроможності фізичних осіб та перебої з ліквідністю переважно всіх банків в Україні.

Таблиця 1.3.

Структура кредитних вкладень банківської системи України в розрізі видів кредитування

Слід визначати, що протягом 2009-20010 року структура кредитного портфелю кардинально не змінювалася, але вважаю за потрібне звернути увагу на збільшення оптово-роздрібної торгівлі дані показники склали у 2010 році 159 898,92 млн. грн. проти 147 828,49 млн. грн. у 2009 році, повільне зменшення кредитного портфелю по таких галузям як освіта та охорона здоровя та надання соціальної допомоги з 368,41 млн. грн. до 264,36 млн. грн. та з 2 490,08 млн. грн. до 1 579,51 млн. грн. відповідно. Поруч з тим, варто зазначити, зменшення валютної заборгованості у загальній структурі кредитного портфелю всіх банків України з 58,3% до 52% у грошовому еквіваленті дані зміни склали 15 781,22 млн. грн. з 391 548,17 млн. грн. до 375 766,95 млн. грн. Це пояснюється змінами грошово-кредитної політики проведеної Національного Банку України.

Отже, головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за допустимого рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки.

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

- офіційна кредитна політика банку;

- правила регулювання банківської діяльності;

- величина капіталу банку;

- досвід і кваліфікація менеджерів;

- рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів.

Вивчення законодавчого поля та основних положень державного регулювання кредитної діяльності вітчизняних банків, а також аналіз методологічного забезпечення формування кредитного портфеля дало змогу дійти висновку, що поряд із суттєвими, хоча іноді й різноспрямованими надбаннями в законодавчому і методологічному арсеналі, значним недоліком є відсутність цілісного концептуального і програмного (на той чи інший період) визначення кредитної політики на державному рівні, що не сприяє належному функціонуванню банків в економіці країни.