Показники фінансової стійкості ват “ Комбінат будіндустрії ”

Продовження таблиці 2.14

Розглянемо докладніше кожен з показників, що наведені у таблиці 2.14. Показник маневреності робочого капіталу характеризує частку запасів у власних обігових коштах. Напрямок позитивних змін даного показника – зменшення, що ми і спостерігаємо у аналізованого підприємства станом на 2010 рік в порівнянні з 2008 р. Але в 2009 році спостерігалось збільшення з 0,75 до 1,01.

Коефіцієнт фінансової незалежності характеризує можливість підприємства виконувати зовнішні зобов’язання за рахунок власних активів. Його нормативне значення повинно бути більше або дорівнювати 0,5. Як бачимо, протягом аналізованого періоду цей показник має динаміку спаду і його значення суттєво менше нормативного, що свідчить про недостачу у підприємства власних активів для покриття зовнішніх зобов’язань.

Коефіцієнт фінансової стабільності показує можливість забезпечити заборгованість власними коштами. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стабільність підприємства. Нормативне значення показника повинно бути більше одиниці. В нашому випадку його значення є меншим за норматив та присутня динаміка спаду.

Коефіцієнт фінансової стійкості характеризує частку стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі. Він має бути в межах 0,85-0,90. У аналізованого підприємства його значення становить від 0,31 до 0,67, що не відповідає нормативному.

А зараз, виходячи з вище викладених даних, узагальнимо показники досліджуваного підприємства та визначимо його кредитоспроможність ( див. табл. 2.15 ).

Таблиця 2.15

Аналіз кредитоспроможності підприємства ВАТ “ Комбінат будіндустрії”

Отже, виходячи з даних таблиці 2.15, можна зробити наступні висновки:

• коефіцієнт загальної ліквідності становить у 2008 році 1,93, а далі цей показник має динаміку до спаду – 1,49 та 1,17 у 2009 та 2010 рр. відповідно, що оцінюється як задовільний фінансовий стан. Його нормативне значення становить не менше 2, тобто він не відповідає нормі;

• коефіцієнт миттєвої ліквідності має динаміку спаду від 0,86 у 2008 до 0,33 у 2010 рр. Нормативним значенням даного показника є 0,7 – 2. Тому, при його подальшій спадній динаміці підприємство не зможе погасити короткострокові зобов’язання;

• коефіцієнт поточної ліквідності становить 0,01 у 2008 році, а у 2009 цей показник ще нижчий – 0,002. Це є дуже поганим показником для підприємства, оскільки поточні зобов’язання не забезпечені поточними активами;

• показник співвідношення швидколіквідних активів й необоротних активів зріс у 2010 році в порівнянні з 2008 роком – від 0,37 до 0,53, що є дуже позитивним для підприємства;

• рентабельність продажу у 2008 році становить 35,94 %, що оцінюється як хороший показник, тобто продукцію можна швидко реалізувати. Але в подальшому даний показник має динаміку спаду, що не є позитивним для підприємства;

• коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості у 2008 році має значення 0,43 ( в подальшому має динаміку до спаду ) і оцінюється як задовільний, хоча бажано збільшити дебіторську заборгованість або зменшити кредитні зобов’язання;

• коефіцієнт фінансової стійкості у 2008 році становить 0,67, наступний рік – 0,44, потім – 0,31. Оскільки нормативне значення даного коефіцієнта становить 0,75 – 0.9, то цей показник можна оцінити як задовільний. Він указує питому вагу власних коштів;

• коефіцієнт фінансової незалежності показує залежність підприємства від зовнішніх факторів. На даному підприємстві цей показник за 3 періоди не відповідав нормативному значенню та має стрімку динаміку до спаду, що є негативним для підприємства.

Отже, ліквідність балансу протягом трьох років значно знизилася і така тенденція збережеться в найближчому майбутньому, нормативному значенню відповідає тільки коефіцієнт загальної ліквідності. Підприємству конче потрібно вживати заходів, щодо підвищення рівня ліквідності і фінансового стану, адже це може спричинити в короткій перспективі неплатоспроможність і як наслідок банкрутство.

Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.

Коефіцієнт платоспроможності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі коштів, авансованих в його діяльність.

Аналізуючи цей коефіцієнт, слід зазначити, що він за останні три роки жодного разу не відповідав нормативному значенню і мав тенденцію до зниження. Його значення на кінець періоду становило 0,18 і це говорить про те, що підприємство є неплатоспроможним.

Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених і власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів, він також є негативним для підприємства, крім того, спостерігається збільшення цього показника в динаміці з 1,4 до 4,6, що свідчить про негативну тенденцію.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами розраховується як відношення величини чистого оборотного капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними коштами.

Слід зазначити, що цей показник протягом усього періоду, що аналізується, відповідав нормативному значенню. Але на підприємстві спостерігається негативна тенденція до його зниження. Він досягає критичної норми, тому потрібно виправляти цю ситуацію. Якщо в 2008 році підприємство було забезпечене власними оборотними засобами на 93%, то уже в 2010 – всього лише на 17%.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка – капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу, у порівнянні з нормативним значенням.

Цей показник є значно вищим нормативного значення, тобто підприємство частину власного капіталу використовує для фінансування поточної діяльності. Але слід зазначити, що, якщо в 2009 році спостерігалось зростання показника з 0,75 до 1,01 проти 2008 року, то вже в 2010 відбулося його зниження на 0,36, що говорить про негативну тенденцію на майбутнє.

Динаміку росту (спаду) показників платоспроможності в динаміці можна простежити на рис. 2.5.

Рис.2.5. Динаміка росту показників платоспроможності ВАТ “ Комбінат будіндустрії ” за 2008 – 2010 рр.

Отже, виходячи з розрахунків пункту 2.3, аналіз фінансової стійкості показує нам, що досліджуване підприємство на кінцевий період має нормальний тип фінансової стійкості, тобто для того, щоб забезпечити свої запаси, об’єкт дослідження, крім власних обігових коштів, також використовує довгострокові кредити. За таких умов платоспроможність гарантована. Але для того, щоб дати оцінку кредитоспроможності, необхідно розглянути ще такі показники, як:

1. коефіцієнт фінансової стійкості. Він вказує питому вагу власних коштів. На досліджуваному підприємстві даний показник має динаміку спаду і за 3 роки зменшився більш ніж в 2 рази. Це є дуже негативним для підприємства фактором;

2. коефіцієнт забезпеченості власними оборотними активами. Тут також присутня динаміка спаду. Для того, щоб забезпечити власні оборотні активи, необхідно залучити короткострокове кредитування, але, виходячи із показників таблиці 2.15, ми бачимо, що коефіцієнти миттєвої та загальної ліквідності зменшуються з кожним роком, а це свідчить про те, що підприємство не зможе погасити свої кредитні зобов’язання. Тобто, ВАТ “ Комбінат будіндустрії ” не є кредитоспроможним.

Розділ 3.

КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКАМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ОПТИМІЗАЦІЇ ЇХ РОБОТИ

3.1 Удосконалення кредитних відносин підприємств з банками як

необхідна умова розширеного відтворення.

Економічна ситуація, що склалася із кредитним забезпеченням реального сектора банківською системою України, а саме підприємств малого та середнього бізнесу, на сьогодні не відповідає потребам активізації підприємницької діяльності і стимулювання розвитку виробництва. Тому для удосконалення практичної реалізації механізму кредитного забезпечення підприємницької діяльності на сьогодні вкрай актуальним залишається питання організації кредитних відносин комерційних банків із суб’єктами підприємницької діяльності на засадах взаємовигідного партнерства. З цієї точки зору, становлення якісно нового рівня кредитних взаємин є необхідною умовою підвищення конкурентоспроможності комерційних банків в умовах перехідної економіки.

Найбільш вагомими макроекономічними чинниками, котрі перешкоджають діяльності комерційних банків, знижують ефективність їх функціонування у механізмі кредитного забезпечення підприємницької діяльності, нині залишається економічна нестабільність в країні, недосконалість податкового законодавства і нормативно-правого регулювання банківської діяльності, а також високий ступінь ризику кредитного забезпечення реального сектора економіки.

Відтак основні напрями щодо вирішення цих проблем можна було б, на наш погляд, умовно поділити на дві групи: загальноекономічний та суто банківського спрямування.

Загальноекономічний напрям передбачає потребу у наступних заходах:

а) структурної перебудови економіки із тим, щоб поліпшити фінансовий стан підприємств і підвищити їхню кредитоспроможність;

б) скорочення рівня державних витрат, які поглинають значні обсяги як емітованих коштів, так і кредитних ресурсів, не створюючи при цьому нову вартість;

в) реформування податкової системи і зниження частки готівки в обігу, яка, обслуговуючи тіньовий оборот поза банківською системою, суттєво знижує потенціал мультиплікаційного ефекту.

Що ж стосується власне банківського напряму, то його основна мета, має полягати у вдосконаленні відповідних елементів організації кредитних відносин, а саме:

а) на рівні взаємовідносин “ банк-клієнт ”, з точки зору підвищення ефективності кредитних операцій і поліпшення схеми надання позик;

б) на рівні Національного банку України, з точки зору удосконалення діючого механізму рефінансування;

в) на рівні самого комерційного банку, з точки зору вдосконалення відповідних аспектів фінансового менеджменту, що охоплюють продукування кредитних послуг і підтримання стабільності банківської системи шляхом мінімізації ризиків та оптимального управління портфелем кредитних вкладень загалом.

Необхідно відзначити, що у період ринкових перетворень в економіці України у розрізі банківського напряму слід виокремити наступні можливі шляхи удосконалення кредитних взаємовідносин, а саме:

• застосування відповідних заходів щодо стимулювання довгострокового кредитування банками суб’єктів підприємницької діяльності;

• оптимізація процентної політики банку щодо встановлення диференційованих підходів до кредитування підприємств малого та середнього бізнесу;

• удосконалення механізму зменшення або унеможливлення кредитних ризиків шляхом створення єдиної нормативної бази для визначення фінансового стану підприємств і системи рейтингів надійності позичальників, поліпшення умов забезпечення кредиту;

• створення належної інфраструктури кредитного ринку та розробка відповідних правових документів щодо захисту прав кредиторів;

• удосконалення юридичної основи реструктуризації заборгованості та відповідних економічних механізмів видозміни заборгованості;

• вдосконалення організаційної структури підрозділів банку та розмежування функцій у кредитному процесі.

У розвинутих країнах ефективність кредитного ринку оцінюється в першу чергу виходячи з того, наскільки успішно він забезпечує інноваційну функцію в розвитку економіки. Сьогодні вартість основних засобів в Україні перевищує обсяги її ВВП в майже в три рази (у 2009 році – 1568890 млн. грн.). Менше половини підприємств реального сектора економіки здійснюють вкладення у свої основні кошти, із яких 16 % - за рахунок кредитів.

Нині гострою проблемою реального сектору економіки, який потребує значних фінансових вливань, є низька технічна оснащеність підприємств, моральний та фізичний знос обладнання. Рівень його зношення – 50% і вище, а середній термін служби у більшості підприємств перевищує 20 років. За нинішньої норми інвестицій в Україні 10% від ВВП, тоді як у країнах, що розвивалися швидкими темпами протягом кількох останніх десятиліть, ця норма становила до 40%, говорити про стійкі темпи економічного зростання не доводиться. У цьому зв’язку необхідно відзначити, що важливою проблемою банківської системи України є певна її відірваність від завдань розвитку національної економіки. Так, кредити суб’єктам господарювання (на 1.01.2009р. – 167 млрд. грн.) попри те, що їм належить близько 50% чистих активів банківського сектору (на згадану дату – 340 млрд. грн.), становлять лише 31% ВВП, у той же час, як у промислово розвинених країнах цей показник перевищує 100%.

Така ситуація пов’язана ще із тим, що банки при реалізації кредитної політики донедавна орієнтувалися на видачу короткотермінових кредитів. Так, у 2008 році частка довгострокових кредитів в кредитному портфелі банків складала 42%. В результаті – у структурі фінансування підприємств всього 4,2% довгострокових зобов’язань. І, враховуючи, що загальний обсяг кредитного портфеля банківської системи – становив у 2008 році майже 89 млрд. грн., довгострокове кредитування, звичайно не спроможне було впливати на інноваційні перетворення в економіці. Однак, останнім часом спостерігається тенденція росту довгострокових кредитних вкладень комерційних банків, що пов’язана із переорієнтацією кредитної політики банків на довгострокове кредитування реального сектора. Так, якщо станом на 1.01.2009 року цей показник становив 55 %, то уже на 1.01.2010 року аналізований показник зріс майже на 4 %. Очевидно, що подальші перспективи забезпечення стійкого економічного піднесення вирішальною мірою залежатимуть від спроможності не лише банків забезпечити поточні потреби підприємств у поповненні коштів на формування оборотного капіталу, а й усієї банківської системи країни сприяти інвестиційному процесові. Про те, наскільки банківська система готова кредитувати підприємства та відповідати вимогам економічного зростання, свідчить хоча б структура кредитного портфеля банків за термінами, в якій перевагу за кілька останніх років поступово починають отримувати довготермінові кредити (табл. 3.1.).

Як видно із даної таблиці, темпи зростання довготермінових кредитів за три останніх роки суттєво випереджали темпи зростання короткотермінових кредитних вкладень банків. Утім, система бухгалтерського обліку не дає змоги чітко розмежувати вкладення банків в основний та оборотний капітал підприємств попри те, що не залишається можливості прихованого віднесення пролонгованих короткотермінових позичок до довготермінових, участь цієї частини банківських кредитних вкладень у розширеному відтворенні (передусім у плані оновлення основних фондів) може бути поставлена під сумнів.

Таблиця 3.1