3.1. Методичні поради Статистика активних операцій банку

Активні операції банку — це операції, за допомогою яких банк розміщує власний та залучений капітали. Вони включають:

• надання позик;

• придбання цінних паперів;

• вкладання засобів до комерційних проектів;

• лізингові та факторингові операції;

• операції з векселями.

Активи банку відрізняються за ступенем ліквідності, прибутковості та ризикованості.

Різні активи банку характеризуються різним рівнем прибутку, який вони дають. При цьому, чим вищий рівень ліквідності активу, тим менше він прибутковий. Найбільший прибуток банкам дають активи у формі довгострокових кредитів та інвестицій у цінні папери. Такі активи, як правило, відрізняються високим ступенем ризику.

За ознакою дохідності виділяють:

1. Дохідні активи:

• кредити (в тому числі міжбанківські кредити);

• цінні папери;

• операції з валютою;

• факторинг;

• лізинг;

• тощо.

2. Недохідні активи:

• грошові кошти (в тому числі в касі);

• коррахунки;

• безпроцентні кредити;

• основні засоби;

• капіталовкладення;

• дебітори;

• тощо.

Активи або вкладення комерційного банку класифікують- ся виходячи зі ступеня їхньої ліквідності, тобто швидкості, з якою вони можуть бути трансформовані в готівку та залу- чені до неї засоби, придатні для негайного виконання банком своїх зобов’я­зань перед вкладниками та іншими кредито- рами.

Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати за своїми зобов’язаннями структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. З цією метою всі активи банку розподіляються на групи за ступенем ліквідності, залежно від терміну погашення. Активи банку поділяються на високоліквідні (тобто активи, що забезпечують миттєву ліквідність), ліквідні активи, активи довгострокової лік­відності.

До активів миттєвої ліквідності (високоліквідних) належать: готівка та прирівняні до неї кошти, кошти на рахунках у цент- ральному банку, державні боргові зобов’язання, кошти на кор- рахун­ках, вкладення в облігації внутрішньої валютної позики, за відрахуванням коштів, які надходять на оплату валютних акцій, та коштів, які надходять на коррахунки банку від реалізації цінних паперів. Ці кошти належать до ліквідних, оскільки підлягають у разі потреби негайному вилученню з обороту банку.

До складу ліквідних активів належать, окрім перерахованих високоліквідних активів, усі кредити, видані кредитною організацією в національній та іноземній валютах, із терміном погашення протягом найближчих 30 днів (крім пролонгованих хоча б один раз і знову виданих кредитів на погашення раніше на- даних позичок), а також інші платежі на користь кредитної організації, що підлягають перерахуванню протягом найближ­чих 30 днів (дебітори, а також суми переплати, що підлягають повер­ненню кредитній організації на звітну дату з фонду обов’язкових резервів).

До активів довгострокової ліквідності належать усі кредити, видані кредитною організацією в національній та іноземній валюті, із залишковим терміном погашення понад рік, а також 50 % гарантій та поручництв, виданих банком на термін дії понад рік, кредити прострочені, за відрахуванням позичок, гарантованих урядом, під заставу цінних паперів, під заставу дорогоцінних металів.

Встановлюючи раціональну структуру активів, банк повинен виконувати вимоги ліквідності і, отже, мати достатній розмір високоліквідних, ліквідних і довгостроково-ліквідних засобів стосовно зобов’язань, з урахуванням їхніх термінів, сум і типів, і виконувати нормативи миттєвої, поточної та довгострокової лік­відності.

Завдання статистичного аналізу активних операцій:

• аналіз структури активних операцій банку та зміни в часі;

• аналіз структури кредитного портфеля;

• зіставлення структури активних операцій банків;

• аналіз участі власних коштів банку в розміщенні його ресурсів;

• оцінка виконання нормативів обов’язкових мінімальних резервів;

• оцінка якості активів, зокрема визначення кредитного ризику як фактора фінансового стану банку;

• групування активів за рівнем ліквідності.

Як і кожне підприємство, що працює в умовах ринку, банк стикається з ризиками втрат і банкрутства. При цьому основні види ризиків пов’язані з структурою банківського портфеля: кредитного та інвестиційного. Серед видів портфельних ризиків вирізняються: кредитний, ризик ліквідності, ризик зміни процентних ставок.

Керувати ризиком — означає чинити дії, спрямовані на підтримання такого його рівня, що відповідає поставленим на даний момент цілям управління. Важливим моментом забезпечення ефективної роботи банків є групування ризиків.

За основними видами ризики розрізняють:

1. Кредитний ризик, пов’язаний із можливістю невиконання позичальником своїх фінансових зобов’язань.

2. Процентний ризик, пов’язаний із можливими коливаннями ринкових процентних ставок.

3. Ризик ринку цінних паперів, пов’язаний із можливим знецінюванням цінних паперів.

4. Валютний ризик, пов’язаний із коливанням курсів валют. Такому ризику піддаються при здійсненні різних операцій з іноземною валютою, наприклад, купівлі-продажу валюти, видачі валютних кредитів.

5. Ризик при формуванні депозитів. Появі втрат у діяльності банків при формуванні депозитів може сприяти дострокова вимога вкладу. На його дострокове вилучення, крім різкої, несподіваної зміни фінансового стану вкладника, можуть впливати й чинники, пов’язані з нестійкістю політичного та економічного становища в країні, виникненням кризових си- туацій.

6. Ризик при нових видах діяльності. За великої розбіжності в термінах і розмірах платежів по рахунках факторингового відділу банк наражається на відповідні ризики, що можуть поглиблюватися внаслідок допущених помилок або прорахунків у визначенні їхнього розміру для створення певного резерву по цих операціях.

7. Ризик лізингових угод. Невід’ємною частиною банківської стратегії ризику є хеджування, тобто розробка заходів щодо зниження або попередження виявленого ризику. Особливе значення в системі банківських ризиків мають кредитні ризики.

Практично всі банківські активи піддаються певному ризику. Ступінь ризику своїх активів банк повинен визначити та підтримувати на рівні, що відповідає чинному законодавству й політиці банку щодо цього. На підставі результатів вивчення структури активів банку можна аналізувати різні види ризику.

Напрями управління активами:

• підтримання платоспроможності банку, тобто здатності надавати готівку для запланованих та випадкових потреб і виконувати зобов’язання в разі їх виникнення;

• запобігання несанкціонованим ризикам, що можуть завдати збитків, зокрема процентного, валютного, кредитного, ліквідності, акціонерного, товарного, економічного, фіскального, правового;

• ефективність і оптимізація прибутковості банку шляхом за­побігання наявності непрацюючої готівки, тобто такої, що не прино­сить прибутку, і максимізація показників прибутковості бан­ківсь­ких операцій шляхом фінансування операцій мінімально можливими ресурсами при оптимальних цінах на банківські продукти.

В процесі аналізу активів за ризиком ліквідності розраховується обсяг класифікованих активів за формулою:

;

де — обсяг окремих статей активів балансу;

— рівень ризику ліквідності по статтях.

Сутність і завдання статистичного аналізу кредитної діяльності банку

Кредитні операції комерційних банків — вид активних операцій, пов’язаних з наданням клієнтам позичок. В основу кредитних операцій покладено економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позички на умовах повернення її в певний строк із сплатою процентів. Банки надають банківський кредит у грошовій формі підприємствам, організаціям, населенню, державі.

Завдання статистичного аналізу кредитної діяльності

1. Організація статистичних обліку та звітності кредитних операцій.

2. Розробка системи показників, які характеризують кредитні відносини, їх стан і розвиток.

3. Виявлення статистичних закономірностей розвитку кредит­них відносин.

4. Послідовне вдосконалення методики розробки та аналізу системи статистичних показників з урахуванням досягнень економічної науки.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ КРЕДИТУВАННЯ ТА ЗАВДАННЯ СТАТИСТИКИ, ПОВ’ЯЗАНІ З НИМИ

Угруповання, що використовуються при статистичному аналізі кредитної діяльності

У процесі аналізу кредитної діяльності використовуються угруповання за такими ознаками:

Позичальники:

• державні підприємства та організації;

• підприємства недержавних форм власності;

• кооперативи;

• орендарі, громадяни, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю;

• інші банки;

• інші господарства, включаючи органи влади (місцеві ради та інші), спільні підприємства, міжнародні об’єднання та організації.

Строки надання кредитів:

• короткострокові;

• середньострокові;

• довгострокові.

Наявність і характер забезпечення позички:

1. Забезпечені заставою, в тому числі:

1.1. Заставою майна клієнта:

• товарно-матеріальних цінностей;

• дебіторських рахунків;

• цінних паперів;

• векселів;

• депозитів, які знаходяться в тому ж банку;

• іпотек;

• змішаною.

1.2. Заставою права.

Гарантовані банками, фінансами чи майном третьої особи.

Забезпечені іншим чином (поручництвом, свідоцтвом страхової організації).

Незабезпечені (бланкові)

Ступінь ризику:

• безнадійні — такі, що не повертаються та не мають вартості;

• сумнівні — такі, повернення яких є сумнівним (значний ступінь ризику неповернення);

• субстандартні — такі, ступінь ризику яких дещо перевищує нормативний рівень;

• стандартні — які повністю відповідають умовам угоди.

Об’єкти кредитування:

• витрати на виробництво та обіг;

• поточні витрати;

• фінансування капітальних вкладень тощо.