3 . Правова природа та поняття кредитного договору. Комерційний кредит.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК).

Правове регулювання договору кредиту здійснюється § 2 гл. 71 ЦК, законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про іпотеку", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", "Про операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" тощо.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.

Сторонами договору є кредитодавець та позичальник. Кредитодавцем за договором кредиту, насамперед, може бути банк. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів, що є у суспільстві.

Істотною умовою договору кредитування є його предмет. Предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти, але в жодному разі не речі. Кредит — це грошові кошти, що надано за кредитним договором банком або іншою фінансовою установою (кредитодавцем) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором. Закон визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит позичальник має повернути банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Причому банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою за процентну ставку за кредитами, які бере сам банк, і процентну ставку, що виплачується ним за депозитами. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Якщо позичальником є суб'єкти господарської діяльності, то вони можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Якщо позичальником є фізична особа, то кредит може бути надано лише у формі споживчого кредиту та тільки у національній грошовій одиниці.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів із позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами НБУ, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції та в інших передбачених чинним законодавством України та нормативно-правовими актами НБУ випадках.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших чинників. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснює позичальник з розрахункового чи поточного (валютного) рахунка. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкрито в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюються платіжними дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником — платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку. У разі неможливості позичальником сплатити борг його стягують із гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.

Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яку встановлюють сторони під час укладання угоди про надання кредиту. У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), якщо немає домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.

Окрім банків кредитодавцем може виступати й інша фінансова установа, яка відповідно до законодавства України може надавати кредити. Зокрема, такою фінансовою установою, відповідно до Закону України "Про кредитні спілки" є кредитна спілка — неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Отримувати кредити від імені членів кредитної спілки можуть також фермерські господарства та приватні підприємства, які є у їх власності. Розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 20% від капіталу кредитної спілки.

Форма договору: письмова.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін. Якщо при укладенні кредитного договору не дотримано його обов'язкової письмової форми, то такий договір є нікчемним. У цьому разі визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Зміст договору кредиту становлять права та обов'язки сторін. Основним обов'язком кредитодавця є надання грошових коштів (кредиту) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором. Однак, окрім цього, кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернуто. Своєю чергою, позичальник має право відмовитися від одержання кредиту взагалі без будь-якої аргументації, просто через те, що зникла потреба в ньому. Така відмова може бути частковою або в повному обсязі. Про це позичальник зобов'язаний повідомити кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом. В договорі може також бути передбачено відповідальність за відмову від отримання кредиту позичальником або можливість такої відмови взагалі може бути виключено.

Позичальник, своєю чергою, зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Вітчизняне законодавство виділяє також комерційний кредит, надання якого не є окремим правочином, а може передбачити як одну із умов у відплатних договорах.

За комерційного кредитув договорі зазначається положення, згідно з яким одна сторона надає іншій стороні відстрочення або розстрочення виконання певного обов'язку (оплати товарів, передачі майна, виконання робіт). Надання такого кредиту пов'язане з тим договором, умовою якого воно є. Комерційним кредитуванням можна вважати будь-який незбіг у часі зустрічних обов'язків за укладеним договором, коли товари поставляють (роботи виконують, послуги надають) раніше їх оплати, або платіж здійснюють раніше за передачу товарів (виконання робіт, надання послуг).

Як правило, комерційний кредит не потребує юридичного оформлення в окремому документі та існує в силу однієї з умов основного договору. Проценти, що стягуються за користування комерційним кредитом (в тому числі суми авансу, попередньої оплати), є платою за користування грошовими коштами. Якщо в основному договорі, за яким має бути виконано зобов'язання з оплати товарів, виконання робіт, надання послуг, не встановлено спеціальних умов щодо комерційного кредиту, то до нього застосовують положення ЦК щодо договору кредиту. Виключається також застосування до умов про комерційний кредит положень ЦК щодо кредитного договору в разі, якщо це суперечить суті основного зобов'язання (наприклад, положення ст. 1056 ЦК щодо можливості односторонньої відмови від надання кредиту не може бути застосовано до комерційного кредиту).