3.6. Аналіз депозитів до запитання

Важливою складовою ресурсної бази банку є залишки коштів на поточних рахунках клієнтів та на коррахунках інших банків, тобто депозити до запитання. Аналіз залишків коштів на рахунках клієнтів з позиції ліквідності балансу здійснюється на основі даних про їх частку в загальній сумі зобов’язань. Значна питома вага депозитів до запитання негативно відбивається на стані ліквідності банку: по-перше, погіршується співвідношення ліквідних активів та зобов’язань до запитання, яке характеризує поточну ліквідність; по-друге, знижується стабільність ресурсної бази банку. Проте збільшення частки депозитів до запитання в загальних зобов’язаннях зменшує відносну вартість ресурсної бази в цілому.

Поліпшення ліквідності може бути досягнуто через зміну структури залучених та позичених коштів, збільшення питомої ваги строкових депозитів можливим переоформленням стабільної частини залишків коштів на рахунках до запитання у строкові депозити, залучення значної кількості невеликих клієнтів, за рахунками яких не буває великої амплітуди коливань по залишках.

Для аналізу депозитів до запитання використовуються, фактично, такі самі показники, як і при аналізі строкових депозитів:

1. Оборотність коштів на поточних рахунках клієнтів. Цей показник відбиває кількість оборотів, що здійснюють онкольні депозити за певний період і розраховується за формулою:

;

2. Тривалість одного обороту онкольних депозитів у днях (або середній термін утримання коштів на поточних рахунках). Для його розрахунку використовується формула:

;

Чим більший цей показник, тим стабільніша ресурсна база.

3. Рівень осідання коштів на поточних рахунках:

;

4. Коефіцієнт нестабільності депозитів:

.

Відхилення від середнього залишку на величину коефіцієнта нестабільності визначає мінімальні та максимальні межі стабільного залишку на поточних рахунках. Чим нижчий коефіцієнт нестабільності, тим вищий мінімальний стабільний залишок, який може бути переоформлений на депозитний рахунок. Такі розрахунки потрібно робити, як за всіма залишками на рахунках клієнтів, так і за окремими рахунками з метою визначення стабільних залишків у окремих клієнтів (щоб проводити з ними роботу щодо відкриття депозитних рахунків). Якщо коливання на рахунках окремих клієнтів значні, а по загальній сумі рахунків вони невеликі, то ресурсну базу можна вважати стабільною. Якщо підприємство постійно підтримує залишок на поточних рахунках у певних межах, воно може отримувати пільги під час розрахунково-касового обслуговування.

Використовуючи дані табл. 3.1 та дані оборотно-сальдового балансу банку, розрахуємо основні показники, що характеризують стабільність депозитів до запитання.

Аналіз строкових депозитів доцільно починати з аналізу їх структури.

Таблиця 3.8

Аналіз структури депозитів до запитання

Аналіз структури депозитів до запитання (табл. 3.8) свідчить про те, що основну частку становлять залишки на поточних рахунках клієнтів — юридичних осіб. Їх питома вага у структурі депозитів до запитання в 2001 р. становила 46,5 %, а в 2002 р. зросла до 72,4 %, тобто збільшилась на 25,9 процентного пункту, а в абсолютному розмірі зросла на 79 199 тис. грн. Подібна тенденція пов’язана з актив­ним залученням нових клієнтів до банку, що позитивно характери- зує роботу банківських менеджерів та відділу маркетингу. На цьому тлі зростання абсолютного розміру коштів на рахунках фізичних осіб на 1380 тис. грн призвело до відносного зменшення їх частки в структурі онкольних депозитів з 8,3 до 5,7 %, тобто зменшились на 2,6 % процентного пункту. Зросла роль і такого виду ресурсів, як залишки на платіжних картках. У разі абсолютного зростання їх обсягу за досліджуваний період на 3499 тис. грн, або майже вдвічі, їх частка в загальній структурі зросла на 0,7 процентного пункту, що є позитивним явищем. Дещо зменшились як абсолютні розміри, так і питома вага залишків на кореспондентських рахунках інших банків, на рахунках державного, місцевого бюджетів та позабюджетних фондів.

Наступним етапом аналізу є визначення оборотності депозитів до запитання та їх стабільності. Розглянемо їх на наведеному ниж­че прикладі (табл. 3.9).

Таблиця 3.9

Аналіз оборотності депозитів до запитання

Як свідчать дані табл. 3.9, оборотність депозитів до запитання значно більша, ніж оборотність строкових депозитів. Проте за аналі­зований період відбувалося незначне уповільнення оборотності цього виду ресурсів. Так, кількість оборотів онкольних депозитів змен­шилася з 35,1 до 28,5 раза, тобто на 6,6 раза. Відповідно тривалість одного депозитного обороту в днях збільшилась з 10,4 дня до 12,8 дня, або на 2,4 дня. Уповільнення оборотності коштів на поточ­них рахунках клієнтів сприяє підвищенню ліквідності банку та привело до умовного вивільнення коштів з обороту — 32 805,7 тис. грн:

В = (12,8 – 10,4) · 4 989 201,7 / 365 = +32 805,7.

Коефіцієнт осідання коштів на поточних рахунках зменшився з 0,014 до 0,001, тобто на 0,013. Це означає, що приплив коштів на ці рахунки уповільнився: якщо в 2001 р. на кожну гривню коштів, що надійшли на ці рахунки осідало 1,4 коп., то в 2002 р. — 0,1 коп. Така тенденція є закономірною, адже існує певна насиченість кредитного ринку та ринку клієнтів. Постійне зростання даного коефіцієнта в одного банку повинно зменшувати цей коефіцієнт в інших банках, а в умовах постійної боротьби за клієнтів теоретично таке неможливо. Це означає, що будь-який приріст ресурсів за рахунок депозитів до запитання у разі значного розриву у вартості строкових депозитів та депозитів до запитання в сучасних умовах для України є позитивним явищем, незважаючи на його масштаби.

Практика показує, що значна частка коштів, які надходять на поточні рахунки клієнтів банку, залишається без руху протягом тривалого строку. Банки зацікавлені в залученні цих коштів на строкові депозити для зміцнення стабільної депозитної бази. Тому банки за допомогою такої методики можуть допомогти клієнтам у визначенні частки коштів від планового виторгу, що осідає на поточному рахунку, яка без шкоди для підприємства може бути розміщена на строковий депозитний рахунок:

,

де Ч_сд — частка коштів від планової виручки, що може бути розміщена на строковий депозитний рахунок;

З_ср — середній залишок коштів на поточному рахунку за відповідний період минулого року;

Н_факт — фактичні надходження на поточний рахунок (фактична реалізація за відповідний період минулого року);

Н_пл — очікувані надходження на поточний рахунок підприємства (план з реалізації).

Оцінюючи стабільність ресурсів банку, важливо проаналізувати коефіцієнти нестабільності депозитів до запитання. Практика свідчить, що у разі збільшення кількості клієнтів, що обслуговуються в банку, та збільшення частки малих клієнтів, коефіцієнт стабільності залишків на поточних рахунках підвищується за рахунок зменшення амплітуди коливань на цих рахунках. За теорією ймовірності, одночасного відпливу коштів на всіх рахунках не може бути. Відплив коштів з рахунку одного невеликого клієнта компенсується припливом коштів на рахунок іншого клієнта. Тому на банківських рахунках у цілому завжди має місце постійний залишок. Якщо банк має стабільні залишки за депозитами до запитання, він може використовувати ці ресурси для кредитування, при цьому витрати за ними будуть мінімальними.

Для визначення суми стабільного залишку на поточних рахун­ках розраховують коефіцієнт нестабільності (стабільності). Приклад його розрахунку розглянемо на основі даних табл. 3.10.

Таблиця 3.10

Щоденні залишки депозитних вкладень станом на січень—лютий 2002 р.

Розрахуємо середнє значення залишків на поточних рахунках у січні та лютому 2002 р. за допомогою середньої хронологічної:

Середнє значення залишків на поточних рахунках клієнтів у січні було 154 488 тис. грн., а в лютому — 127 240 тис. грн. Ам- плітуда коливань на цих рахунках у лютому була більшою, ніж у січні. Так, середнє відхилення фактичних залишків на рахунках від їх середнього значення в січні становило 15 248 тис. грн, а в лютому — 32 803 тис. грн.

Рис. 3.8. Коливання фактичних значень на поточних рахунках клієнтів у січні та в лютому

Відповідно коефіцієнт нестабільності в січні був 9,9 %, а в лютому — 25,8 %. Це означає, що рівень стабільної частини депозитів до запитання в січні був досить високий — 90,1 %, а в лютому знизився до 74,2 %, тобто середній стабільний залишок у січні становив — 139 193,7 тис. грн, а в лютому — 94 412 тис. грн. Це та частина ресурсів, на яку банк може розраховувати, як на кредитний ресурс, який може бути використаний для активних операцій.

Для аналізу розвитку клієнтської бази використовуються такі коефіцієнти:

• коефіцієнт плинності клієнтів;

• коефіцієнт залучення клієнтів;

• коефіцієнт закріплення клієнтів;

• коефіцієнт постійності клієнтів.

Коефіцієнт плинності клієнтів розраховується за такою формулою:

.

Коефіцієнт постійності клієнтів розраховується за формулою:

К_пост = 1 – К_пл.

Коефіцієнт залучення клієнтів розраховується за формулою:

.

Коефіцієнт розширення клієнтської бази розраховується за формулою:

.

Розглянемо методику розрахунку цих показників на прикладі рахунків юридичних осіб (табл. 3.11).

За даними таблиці видно, що банк поступово (хоча і незначними темпами) розширює клієнтську базу. У 2001 р. коефіцієнт залучення клієнтів становив 4,8 %, а в 2002 р. — 4,4 %, тобто знизився на 0,4 процентного пункту. Відплив клієнтів відбувався меншою мірою, ніж їх залучення. У 2001 р. він становив 3,2 %, а в 2002 р.— 2,2 %. Відповідно коефіцієнт розширення клієнтської бази зріс з 1,6 % до 2,2, тобто на 0,6 процентного пункту.

Одним із перспективних видів залучень ресурсів є впровадження розрахунків за допомогою платіжних карток.

Таблиця 3.11

Аналіз розвитку клієнтської бази