Особливості здійснення факторингових та лізингових послуг.

Факторинг – поширена міжнародна посередницька послуга комерційних банків. У порівняно сучасному вигляді факторинг з’явився в середні віки у Великобританії, яка активно торгувала з колоніями. Перші операції факторингу почав вести створений в Англії в XVII столітті «Будинок факторів» (House of Factors). У 60-х роках ХХ ст. факторингові операції почали поступово витісняти комерційний кредит на основі векселів. Факторинг почав активно розвиватися в Англії в XIV ст., що було безпосередньо пов’язано з розвитком текстильної промисловості. Велика кількість факторингових компаній виникла у кінці XIX ст. в США. Вони були агентами «делькредере» німецьких і англійських постачальників одягу і текстиля. Делькредере гарантували оплату всіх товарів. Як компенсацію ризику неплатежу вони стягували додаткову комісійну винагороду. У Європі факторинг одержав розвиток починаючи з 50-х років XX ст. Саме в цей період підприємства стали все активніше застосовувати розстрочку платежу при постачаннях товарів своїм контрагентам. З середини ХХ ст. почав розвиватися міжнародний факторинг. У 1960 році з’явилася перша факторингова асоціація - International Factors Group (IFG), яка на сьогодні об’єднує більше 60 компаній з 41 країни світу. У рамках асоціації була розроблена електронна система передачі інформації між факторинговими компаніями, яка використовується для дуже швидкої оцінки кредитоспроможності дебіторів у всьому світі, для встановлення кредитних лімітів і моніторингу за станом постачань і платіжною дисципліною покупців. У 1968 році була організована Factors Chain International (FCI), яка стала найбільшою в світі факторинговою асоціацією з 190 членами із понад 50 країн світу. У 2003 році на неї доводилося 47,8 % ринку внутрішнього факторингу і 63,9 % ринку міжнародного факторингу. У кінці 50-х – початку 60-х років ХХ ст. були створені три найбільші міжнародні факторингові групи: Heller International Group, International Factors Group S.C., Factors Chain International.

У Оттаві 28 травня 1988 року була підписана Конвенція УНІДРУА по міжнародних факторингових операціях, що встановлює загальні юридичні рамки операцій, контроль за рівновагою інтересів різних учасників при факторингових операціях. У конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» (UNIDROIT Convention on International Factoring) «під факторинговим контрактом розуміється контракт, заключенний між однією стороною (постачальником) і іншою стороною (фінансовим агентом), відповідно до якого: постачальник повинен або може поступатися фінансовому агенту грошовими вимогами, витікаючими з контрактів купівлі-продажу товарів, що укладаються між постачальником і його покупцями (боржниками), за винятком контрактів, які відносяться до товарів, що набувають переважно для особистого, сімейного і домашнього використання.

Відповідно до положень даної конвенції операція вважається факторингом в тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох ознак:

1) наявністю кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

2) веденням бухгалтерського обліку постачальника, раніше всього обліку реалізації;

3) інкасуванням його заборгованості;

4) страхуванням постачальника від кредитного ризику.

Суть факторингу полягає у купівлі банком або спеціалізованою факторинговою компанією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за визначену винагороду. Факторингова компанія купує у своїх клієнтів платіжні вимоги до покупців на умовах негайної оплати 80–90 % вартості прямих поставок (за винятком комісійних), незалежно від терміну надходження виторгу від покупців.

Схема факторингової операції досить проста. Після отримання документів про постачання товарів (послуг) банк або фінансова компанія (фактор), здебільшого після перевірки платоспроможності покупця, виплачує своєму клієнту, як правило, від 60 % до 90 % суми платежу за поставлений товар або вартості наданої послуги. Інші 10–40 % суми боргу фактор тимчасово утримує у зв’язку з прийняттям ризику погашення боргу. Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота. Отримавши заявку від підприємства, факторингова компанія вивчає впродовж 1–2 тижнів економічний і фінансовий стан потенційного клієнта, характер його ділових зв’язків. Якщо підприємство стало клієнтом факторингової компанії, то клієнт надає факторинговій компанії всі рахунки-фактури, виставлені на покупців. За кожним документом клієнт повинен дістати згоду на оплату (за аналогією з акцептом платіжних вимог). Факторингова компанія вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи платоспроможність покупців. Це триває від 24 годин до 2–3 днів. Факторингова компанія може оплатити рахунок у момент настання терміну платежу або достроково. В останньому випадку вона виконує функції банку, тому що дострокове надання коштів клієнтові рівноцінне видачі йому кредиту. Найважливішою послугою тут є гарантія платежу клієнтові. Ця гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних операцій: факторингова компанія зобов’язана оплатити клієнтові всі акцептовані рахунки-фактури, навіть у випадку неплатоспроможності боржників. Крім того, банк визначає максимальну суму за операціями факторингу, у межах якої постачання товару або надання послуг може проводитися без ризику неотримання платежу. У договорі на здійснення факторингових операцій повинен бути зазначений засіб розрахунку обмежуючої суми й описані обставини, за яких факторинговий відділ зобов’язаний здійснювати платіж на користь постачальника.

У вартість факторингових послуг включається плата за обслуговування (комісія) і плата за надані в кредит кошти. Плата за обслуговування стягується за звільнення від необхідності вести облік, за страхування від появи сумнівних боргів і розраховується як певний відсоток від суми рахунків-фактур. Розмір цієї плати може варіюватися залежно від масштабів виробничої діяльності постачальника і надійності його контрактів, а також від експертної оцінки факторинговим відділом ступеню ризику неплатежу і складності стягнення коштів з покупців. У середньому на вітчизняному ринку комісія встановилася на рівні 0,5–3 % від вартості рахунків-фактур. Проте комерційні банки визначають розмір плати за домовленістю з конкретним клієнтом за кожним договором, тому ставка плати за обслуговування може виявитися і вищою (5 % і більше). Розмір плати за обслуговування може визначатися не тільки у відсотках від суми платіжних вимог, а й через встановлення фіксованої суми.

Факторинг актуальний для підприємств, які:

• здійснюють поставки товарів (виконання робіт, надання послуг) з відстрочкою платежу (на умовах товарного кредиту) терміном від 15 до 60 днів;

•прагнуть до нарощування обсягів поставок за умов маркетингової та технологічної готовності, але не мають достатнього фінансування обігових коштів.

Основними конкурентними перевагами факторингу для постачальників є:

1) можливість збільшення кількості потенційних покупців за рахунок побудови ефективної системи продажу в кредит;

2) можливість збільшення обсягів поставок за рахунок збільшення кількості покупців;

3) можливість трансформації дебіторської заборгованості у грошові кошти та досягнення, таким чином, балансу грошових потоків, збільшення за рахунок цього ліквідності та рентабельності поставок;

4) можливість здійснення оптових закупівель значних партій товарів та, відповідно, підтримання розширеного асортименту, за рахунок наявності обігових коштів, для миттєвого задоволення вимог покупців;

5) поліпшення ділового іміджу та платоспроможності через можливість проведення своєчасних розрахунків зі своїми кредиторами;

6) зміцнення ринкової позиції;

7) відсутність застави;

8) гарантована відсутність іммобілізації оборотних коштів у дебіторську заборгованість.

Основними конкурентними перевагами факторингу для покупців є:

1) можливість проведення розрахунків із постачальниками з відстрочкою платежу після реалізації товару (робіт, послуг) кінцевому споживачу;

2) можливість користування товарним кредитом, а тому відсутність необхідності в кредиті банку;

3) можливість збільшення обсягів закупівель із відстрочкою платежу.

Основними перевагами факторингу для банку (фактора) є:

1)посилення ділових відносин із клієнтами через пропозицію додаткової конкурентоспроможної послуги;

2) додаткова можливість збільшення клієнтської бази за допомогою залучення на обслуговування платоспроможних покупців (дебіторів) постачальника;

3) збільшення ресурсної бази банку через збільшення у постачальників (клієнтів) обсягів грошових надходжень на поточні рахунки внаслідок збільшення обсягів їх поставок;

4) диверсифікація кредитного ризику між покупцями (дебіторами);

5) можливість для банку отримати додаткові джерела доходів;

6) зменшення обсягів резервування за факторингом порівняно з кредитними операціями.

Міжнародний досвід свідчить, що на ринку однієї країни можуть успішно працювати 5–7 факторингових компаній. У Центральній і Східній Європі обороти найкрупніших з них складають 1,5–1,8 млрд дол.

Види факторингу:

Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, його контрагент та банк перебувають у тій самій країні.

Зовнішній факторинг передбачає, що одна зі сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.

Конвенційний (відкритий) факторинг – це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати переуступлено банку або факторинговій компанії.

Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку ним прав на одержання оплати банку чи факторинговій компанії.

Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником коштів.

Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

Повне факторингове обслуговування включає, крім суто факторингових послуг, і надання ряду інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов'язаннями тощо.

Частковий факторинг – це оплата банком (факторинговою компанією) лише рахунків-фактур постачальника.

Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку (факторинговій компанії").

Факторинг без попередньої оплати – це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія) зобов'язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.

Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансо­вих коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне ко­ристування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дору­ченням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного про­давця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і що­до якого немає обмежень про передавання його в лізинг. Розріз­няють лізинг рухомого і нерухомого майна.

Суб'єктами лізингу є сторони, які мають безпосереднє від­ношення до об'єкта лізингу. При цьому їх можна умовно поділи­ти на прямих і непрямих учасників.

Залежно від рівня окупності об'єкта лізингу розрізняють опе­ративний та фінансовий лізинг.

Оперативний лізинг передбачає передання лізингоодержувачу права користування об'єктом лізингу, який належить лізингодавцю, на строк, що не перевищує строку його повної амортизації, з обов'язковим поверненням об'єкта лізингу його власнику після закінчення строку дії лізингового договору. Закон України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що сума відшкодування вартості об'єкта лізин­гу в складі лізингових платежів за період дії договору оператив­ного лізингу не може перевищувати 10% вартості об'єкта лізин­гу, визначеної в день укладення договору.

Оперативному лізингу властиві такі характерні ознаки:

—лізингодавець не розраховує на відшкодування всіх своїх витрат за рахунок надходження лізингових платежів від одно­го лізингоодержувача;

—термін дії договору лізингу не охоплює строку повної амор­тизації об'єкта лізингу;

—ризик випадкового знищення чи пошкодження об'єкта опе­ративного лізингу несе лізингодавець, якщо інше не передбачено договором лізингу;

—при оперативному лізингу, якщо інше не передбачено дого­вором, усі витрати на утримання об'єкта лізингу, крім витрат, пов'язаних з його експлуатацією та поновленням використаних матеріалів, несе лізингодавець;

—об'єкт оперативного лізингу обліковується на балансі лізингодавця;

—розмір лізингових платежів при оперативному лізингу, як правило, вищий, ніж при фінансовому, що пов'язано з видами ри­зиків, які має враховувати лізингодавець;

—після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений іноді на вигідніших для лізингоодержувача умовах або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу.

Фінансовий лізинг передбачає протягом дії договору лізингу виплату лізингоодержувачем платежів, які покривають повну або більшу частку вартості амортизації об'єкта лізингу, додаткові ви­трати і прибуток лізингодавця. Законом України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має дорівнювати не менше 75 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Фінансовому лізингу притаманні такі ознаки:

—вибір об'єкта лізингу та постачальника здійснює, як прави­ло, лізингоодержувач;

—лізингоодержувач має виключне право використовувати об'єкт лізингу протягом всього договірного строку;

—термін фінансового лізингу має наближатися за тривалістю до строку повної амортизації об'єкта лізингу, тобто термін такого лізингу охоплює строк фізичного зносу об'єкта лізингу повністю або більшу його частину;

—у межах лізингового терміну існує період, протягом яко­го сторони лізингового договору не можуть його розірвати. Цей термін визначається із розрахунку, що лізингодавець мусить компенсувати свої первісні вкладення та інші витрати повністю або більшу їх частину, а також одержати певний прибуток;

—при фінансовому лізингу всі витрати на утримання об'єкта лізингу, пов'язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоодержувач, якщо ін­ше не передбачено договором;

—ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта фі­нансового лізингу несе, якщо інше не передбачено договором, лі­зингоодержувач ;

—наявність права придбати об'єкт лізингу після закінчен­ня строку договору за ціною, зафіксованою на дату укладення договору лізингу;

—майно, передане за договором фінансового лізингу, обліко­вується на балансі лізингоодержувача;

—після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викупову­ється ним за залишковою вартістю. Лізингоодержувач може та­кож скласти новий договір на коротший строк і на пільгових умовах або повернути об'єкт лізингу лізингодавцю.

Схема лізингової операції.

Майбутній лізингоодержувач складає заявку, в якій зазначається об'єкт лізингу, його технічні характеристики, назва постачальника (виробника), строк лізингу та його вид, дані про господарсько-фінансовий стан лізингоодержувача тощо, та надає її лізингодавцю. Після одержання заявки та інших необхідних документів лізин­годавець перевіряє їх та всебічно аналізує лізинговий проект, одно­часно з'ясовуючи кредитоспроможність потенційного лізингоодер­жувача. Прийнявши позитивне рішення про участь у лізинговому договорі, а також про кредитоспроможність потенційного лізинго­одержувача, лізингодавець сповіщає про це останнього та направляє постачальникові замовлення-наряд та інші документи, що визнача­ють умови виконання лізингової угоди. Між лізингодавцем і лі­зингоодержувачем укладається договір лізингу. При викорис­танні кредиту як джерела фінансування лізингової угоди лізингода­вець одержує в банку кредит. Між постачальником і лізингодав­цем укладається договір купівлі-продажу об'єкта лізингу, яким, зок­рема, регулюються їхні взаємовідносини в процесі виготовлення, поставлення й оплати об'єкта лізингу. Постачальник відвантажує об'єкт лізингу лізингоодержувачу, який бере на себе обов'язки що­до його прийняття. Постачальник, як правило, здійснює монтаж і введення в експлуатацію об'єкта лізингу. Після закінчення робо­ти складається акт прийняття в експлуатацію об'єкта лізингу, який підписується всіма сторонами лізингової угоди. Підписання акта дає право постачальнику на одержання грошових коштів від лізингодавця. Лізингова угода підлягає страхуванню за домовленістю сторін договору лізингу відповідно до чинного законодавства. Право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуговування об'єкта лізингу визначається договором лізингу або окремим до­говором, укладеним з продавцем. Лізингоодержувач за користу­вання об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Після закінчення строку дії договору відбувається повернення об'єкта лізингу лізингодавцю, якщо інше не передбачено договором лі­зингу. Періодично лізингодавець здійснює погашення кредиту та виплату процентів банку.

Лізингові платежі включають:

—суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину варто­сті об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

—суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залуче­ний ним кредит для придбання об'єкта лізингу;

—винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно.

Не можуть бути предметом лізингу об’єкти державного майна, земельні ділянки та інші природні об’єкти, цілісні майнові комплекси

Основні переваги лізингу:

• дає можливість лізингоодержувачу розширити виробництво і налагодити обслуговування обладнання без значних одноразових витрат та необхідності залучення позик;

• пом'якшується проблема обмеженості ліквідних коштів, витрати на придбання обладнання рівномірно розподіляються на весь строк її дії. При цьому вивільняються кошти для вкладення в інші види активів;

• підтримується оптимальне співвідно­шення власного і позичкового капіталів лізингоодержувача, оскільки він не залучає позичковий капітал;

• лізингові платежі проводяться після встановлення, налагодження та запуску обладнання в експлуатацію, тим самим лізингоодержувач має можливість здійснювати платежі з коштів, що надходять від реалізації продукції, виробленої на придбаному обладнанні.

• лізинговою угодою може передбачатись зобов'язання лізингодавця проводити ремонт та технологічне обслуговування обладнання;

• дає змогу лізингоодержувачу періодично поновлювати морально застаріле обладнання;

• лізингові платежі здійснюються за фіксованим графіком, тому лізингоодержувач має можливість координувати витрати на фінансування капітальних вкладень та надходження від реалізації продукції, що випускається.

Недоліки лізингового кредиту пов'язані, насамперед, з досить складною організацією лізингових операцій, значними фінансовими витратами на підготовку і реалізацію лізингових угод (особливо за відсутності відповідних податкових пільг).