1.1 Економічна сутність, роль та методи банківського нагляду. Виїзне інспектування
Банківський нагляд є складовою частиною банківського регулювання і спрямований на підтримання стабільності та стійкості банківської системи, упередження ймовірних банкрутств банківських установ та системних ризиків в їх діяльності, захист інтересів кредиторів та вкладників банківських установ. Він полягає у здійсненні контролю за банківськими установами з боку контролюючих органів (центральний банк, незалежний контролюючий орган, структурний підрозділ міністерства фінансів тощо, залежно від вимог законодавства країни) за допомогою комплексу відповідних заходів.
Особливо зростає необхідність банківського нагляду в період нестабільності в економіці, будь-яких кризових явищ, адже саме банківський нагляд повинен сприяти якнайшвидшому поверненню довіри населення до банківської системи шляхом визначення та оцінки рівня ризиків в банківській системі, розробці антикризових заходів, упередженню спрямування банківської системи за хибними, ризиковими напрямами, очищення банківської системи від проблемних чи збанкрутілих установ тощо. Суттєвого значення в такі часи набувають не тільки ефективність діяльності підрозділів банківського нагляду, рівень кваліфікації фахівців, а й підходи, методи, форми, інструментарій банківського нагляду, які останнім часом зазнали суттєвих змін.
В першу чергу зміни стосуються світогляду та підходів до здійснення банківського нагляду. Раніше під час здійснення банківського нагляду основний акцент робився на оцінку кількісних та якісних параметрів діяльності банку: внутрішніх політик, положень та процедур, дотримання банком регуляторних норм, динаміки показників в минулому з метою прогнозування їх в майбутньому, що дозволяло отримати оцінку фінансової стійкості банку, якості системи внутрішнього контролю. Останнім часом органи банківського нагляду переходять до ризик - орієнтованого нагляду, який має превентивний характер і полягає у визначенні стійкості банку до ризиків на даний час та в майбутньому, розуміння керівництвом банку ризиків в його діяльності, наявності у банку ефективних інструментів для виявлення, вимірювання, управління та контролю за такими ризиками. Процес нагляду ефективний тоді, коли в його основі лежить упереджувальний підхід, який передбачає ґрунтовні знання та розуміння систем управління та внутрішнього контролю банку, внутрішніх положень банку та практичних методів їхнього виконання. Наглядовці повинні вміти оцінювати ефективність системи управління діяльністю банку, щоб потенційні проблеми можна було визначати до того, як вони стануть реальними. Слід також чітко розуміти, що в умовах економічного підйому недоліки у діяльності банку та управлінні ним можуть були не помітні і нівелюватись за рахунок постійного зростання обсягів його діяльності, але під час економічного спаду, вони відразу же стали очевидними.
Існує два загальновідомих методи здійснення наглядових функцій наглядовими органами [54, с. 9]:
- безвиїзний нагляд за банками;
- виїзне інспектування банків.
Безвиїзний нагляд за банками - це дистанційний контроль за діяльністю банківської установи, дотриманням нею норм адміністративного та індикативного регулювання її діяльності (табл. 1.1), який здійснюється шляхом постійного моніторингу та аналізу її статистичної, фінансової та іншої звітності або інформації, як на індивідуальній, так і консолідованій основі, тощо.
Виїзне інспектування банків - це тривалий, трудомісткий багатоетапний процес, найбільша ефективність якого досягається за наявності якісної структури та організації процесу, добре сформованого понятійного та документарного апарату, висококваліфікованих фахівців, що мають ґрунтовні знання з питань організації діяльності банку і здійснюваних ним операцій та значний досвід інспектувань, кінцевим результатом якого є надання обєктивної оцінки стійкості фінансового стану та рівню ризиків у діяльності банку, якості управління ними та дотримання регуляторних вимог, розробка ефективних рекомендацій щодо покращання усіх напрямків та аспектів його діяльності, укріплення фінансового стану, зменшення рівня ризиковості його діяльності тощо.
Таблиця 1.1
Форми державного регулювання банківської діяльності з боку
Національного банку України
Адміністративне регулювання |
Індикативне регулювання |
|
- реєстрація банків і ліцензування їх діяльності |
- встановлення обовязкових економічних нормативів |
|
- встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків |
- визначення норм обовязкових резервів для банків |
|
- застосування санкцій адміністративного та фінансового характеру |
- встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій |
|
- нагляд за діяльністю банків |
- визначення процентної політики |
|
- надання рекомендацій щодо діяльності банків |
- рефінансування банків |
|
- кореспондентських відносин |
||
- управління золотовалютними резервами |
||
- операцій з цінними паперами на відкритому ринку |
||
- імпорту та експорту капіталу |
Ефективність банківського нагляду залежить від тісної співпраці безвиїзного нагляду та виїзного інспектування банків в процесі виконання покладених на них функцій та налагодження між ними якісних інформаційних потоків.
Головною умовою ефективності банківського нагляду є його безперервність, що виражається в циклі банківського нагляду, який включає різні ступені та етапи наглядового процесу (рис. 1.1).
обмін
інформацією
Рис. 1.1. Цикл банківського нагляду
В Україні роком створення банківського нагляду можна вважати 1994 рік, з якого розпочалась розбудова системи банківського регулювання та нагляду в Україні.
Оскільки саме нагляд безпосередньо спрямований на забезпечення стабільного функціонування комерційних банків, і в остаточному рахунку саме органи нагляду здійснюють загальний контроль за їхньою діяльністю, то важливим питанням в забезпеченні стабільного функціонування банківської системи являється банківський нагляд, котрий здійснюється Національним банком.
Дослідженням питання банківського нагляду займались такі вітчизняні та зарубіжні науковці: В. Л. Кротюк, І. В. Сало, Л. О. Примостка, Л. В. Конопатська, В. І. Міщенко, О. С. Любунь, А. М. Мороз, І. І. Дяконова, В. І. Рибін, К. Нанні.
Зокрема В. Л. Кротюк стверджує, що в широкому розумінні банківський нагляд є системою, якою користується держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи, її безпеку та здоровя.
Щодо основних цілей та завдань контролю, то фахівці їх формулюють по-різному. Зокрема, італійський фахівець Карла Нанні вважає, що кінцевими цілями банківського контролю є: підтримання стабільності та довіри до банківської системи шляхом забезпечення платоспроможності банківських структур, відвернення системного ризику (тобто ризику того, що банкрутство одного або кількох банків посягне за собою кризу усієї банківської системи); захист вкладників та інших клієнтів банківської системи від надмірного ризику збитків та інших видів шкоди, що виникає внаслідок банкрутства, шахрайства, зловживань, маніпуляцій та інших видів посадових правопорушень з боку постачальників фінансових послуг (індивідуальний ризик); забезпечення безперебійного, ефективного та надійного і результативного функціонування фінансових ринків [22, с. 129].
Нагляд за діяльністю банків здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих банків та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до діючого законодавства та інструкцій [26, с. 208].
У широкому розумінні банківський нагляд є системою, яку використовує держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи країни, її безпеку і здоровя. Умови здійснення банківського нагляду визначаються законами, що регулюють статус центрального банку. Банківський нагляд, зазвичай, є однією з основних функцій центрального банку країни [50, с. 255].
А. М. Мороз зазначає, що в широкому розумінні слова банківський нагляд є системою, якою користується уряд з метою гарантування стабільності фінансового сектору національної економіки, його безпеки і здоровя.
Головними цілями банківського нагляду є:
1) захист акціонерів і вкладників кожного конкретного банку від не фахового управління та зловживань;
2) підтримка стабільності на фінансовому ринку шляхом попередження «системного ризику» («системний ризик» полягає в тому, що банкрутство одного банку може призвести до банкрутств кількох банків, у результаті чого втрачається довіра до банківської системи в цілому).
Отже, завдання наглядового органу полягає у гарантуванні безпеки і надійного функціонування банків. Для цього вони повинні мати у своєму розпорядженні адекватні капітал і резерви, необхідні для покриття ризиків, що виникають у процесі виконання банківських операцій. Надійний ефективний банківський нагляд - це суспільний товар, який неможливо придбати на ринку, але який, разом зі зваженою макроекономічною політикою, відіграє життєво важливу роль у забезпеченні фінансової стабільності будь-якої країни. Витрати на проведення банківського нагляду справді великі, але, як засвідчила практика, збитки, завдані внаслідок неефективності нагляду, виявляються незрівнянно більшими.
Інтернаціоналізацією банківської справи та обєктивним процесом зміцнення взаємовідносин між банками різних країн світу пояснюється створення і подальша діяльність Базельського комітету з питань банківського нагляду, яким розроблено і затверджено Ключові принципи ефективного банківського нагляду, які покликані стати орієнтирами для наглядових органів усіх країн світу [32, с. 319].
Банківський нагляд - динамічна функція контролю з метою забезпечення надійності, стійкості та стабільності банківської системи, яка адекватно реагує на порушення в банківській діяльності і своєчасно переоцінює наглядову політику та практику з урахуванням нових тенденцій або явищ [10, с. 192].
Г. Гегенхаймер, представник «The United States Agency for International Development» (Агенція сполучених Штатів з міжнародного розвитку), зазначає, що «нагляд означає процедуру постійного моніторингу. Пруденційний нагляд є спеціалізованим типом нагляду, який за загальним правилом, належить до фінансових інститутів, передусім, банків. Замість того, щоб просто створювати правила, які регулюють діяльність банків, підхід пруденційного нагляду розроблений для гарантування фінансової стабільності банків. Країни, що вдаються до пруденційного нагляду, здійснюють його двома шляхами:
1) гарантуючи те, що банки вчиняють діяльність з обмеження та контролю за ризиком;
2) гарантуючи те, що банківська діяльність здійснюватиметься особами, які відповідають критеріям порядності і чесності» [10, с. 191].
Російський науковець В. І. Рибін відзначає, що банківський нагляд - це процес зовнішнього контролю, тобто відстеження, спостереження (моніторингу), перевірок і аналізу всіх встановлених параметрів діяльності банку.
Нагляд не може і не повинен гарантувати, що піднаглядні банки не розоряться. Перевірки, аналіз і нагляд в цілому не являються самоціллю. Нагляд потрібен для того, щоб заставити або спонукати банк змінити в потрібному напрямку параметри своєї діяльності і відповідно її результати у випадку, якщо неприйняття таких заходів може мати негативні наслідки як для самого банку, його клієнтури і вкладників, так і для банківської системи в цілому [35, с. 357, 358].
І. В. Сало зазначає, що в широкому розумінні банківський нагляд можливо визначити як регулятивну систему економічних і правових заходів, які здійснюють органи державної влади (або їх уповноважений представник - як правило, центральний банк) для забезпечення стабільності, безпеки та ефективності банківського сектору через обмеження ризиків банківської діяльності.
В системі банківського нагляду можна виокремити такі основні елементи:
- ліцензування банків;
- безвиїзний нагляд;
- інспекційні перевірки;
- інформування громадськості щодо загальних показників діяльності банків;
- саморегулювання за допомогою внутрішнього та зовнішнього аудиту;
- система заходів впливу;
- система страхування (гарантування) депозитів.
Банківський нагляд є елементом розвинутої ринкової інфраструктури, яка охоплює адекватне законодавство, міжнародні стандарти системи обліку, аудит, платіжну систему. Він відіграє важливу роль в процесі підтримання стабільності фінансової сфери.
Діяльність банків супроводжується значною ризиковістю, в основному, впливом безлічі зовнішніх факторів економічного середовища. З огляду на це лише досконалість особливого законодавчого регулювання та контролю за діяльністю банків може забезпечити стабільність і розвиток всіх сфер економіки, оскільки банки виробляють специфічні товари і послуги (грошові кредити, гарантії, здійснюють акумуляцію вільних ресурсів підприємств та фізичних осіб, обслуговують кругообіг грошей між субєктами господарювання), якими і користується вся економіка.
Більшість приватних позичальників і підприємств бізнесу проявляють готовність надати інформацію про свою діяльність банкам, якщо це необхідно для отримання кредитів чи послуг. Водночас ці особи і фірми зовсім не зацікавлені в тому, щоб про їх фінансові операції стало відомо іншим субєктам господарювання (особливо конкурентам). Тому банки найчастіше володіють виключно конфіденційною інформацією про стан справ клієнтів. Маючи зобовязання не розголошувати цю інформацію, вони створюють серйозні проблеми для своїх вкладників та інвесторів, які зазвичай не мають уявлення про те, наскільки ризикованими є позички та інші операції даної установи. На жаль, стан невизначеності, який породжується недостатністю достовірної інформації, призводить до масових вилучень коштів із банків, що спричиняють низку банкрутств.
Теперішня банківська система переважно розвивається за принципом системності банків (наявність мережі філій в кожному регіоні). Тому банкрутства окремих банків можуть призвести до тимчасового скорочення грошової маси, невиконання кредитних, договірних угод і зменшення джерел отримання кредитів не в межах якогось регіону, а в межах держави. Водночас в разі виникнення банківської кризи (обмеження грошових взаємовідносин між банками) відбувається різке скорочення банківських резервів і пропозиції грошей, зростання відсоткових ставок за позиками, підвищується рівень інфляції.
За таких обставин Національний банк буде, з одного боку, основним винуватцем допущення цієї ситуації, а з іншого - фінансовим джерелом відновлення довіри до банківської системи держави, що є в обох випадках вкрай невигідним для нього. Крім того, суспільство зацікавлене в забезпеченні стійкості банківської системи загалом, оскільки фінансових втрат в разі банкрутства банку зазнають безліч як юридичних, так і фізичних осіб. Така суспільна потреба в запобіганні банкрутствам є важливішою, ніж намагання акціонерів банків отримувати високі прибутки в результаті ризикованої діяльності. Тому держава повинна через економічні, адміністративні методи регулювати всі процеси банківської діяльності.
Чинні правила, норми, обмеження не завжди влаштовують банки. Шукаючи різних джерел доходів і долаючи високий рівень конкуренції, банки не завжди дотримують встановлених норм. Виявлення порушень чинних правил та оцінка повязаних з ними ризиків є основним моментом регулювання банківської діяльності та збереження довіри з боку Національного банку України.
Таким чином, основною причиною регулювання та нагляду за діяльністю банків є раннє реагування Національного банку України на проблеми банків та впевненість у стабільності кожного окремого банку. Саме тому в усьому світі за банками більший державний нагляд і незалежний контроль, ніж за підприємствами інших видів діяльності.
У майбутньому економіка України може тісніше інтегруватись у світовий економічний простір, що зумовить зміну напрацьованих правил та схем діяльності вітчизняних банків, посилить конкуренцію між банками і змусить їх весь час підвищувати ризикованість своїх операцій, щоб задовольнити клієнта й отримати прибуток.
Банкрутство банку небезпечне не тільки для його акціонерів, вкладників, кредиторів, а й для суспільства загалом, бо підриває довіру клієнтів до всієї банківської системи, а значить і до фінансового ринку в цілому. Ось чому потрібен всебічний та постійний контроль за банківською діяльністю.
Банківський нагляд є невідємною частиною контролю з боку Національного банку України за діяльністю комерційних банків. Мета такого нагляду визначається завданнями і функціями Національного банку України. У системі банківського нагляду можна виділити три напрями:
- глобальний - забезпечення стабільності та добробуту банківського сектору як передумови ефективного економічного розвитку України;
- локальний - захист вкладників комерційних банків, які не володіють достатньою інформацією для визначення ступеня ризику банку, а тому відповідальність за цей ризик не повинна перекладатися на них;
- потенційний - посилення конкуренції між банками через справедливий розподіл ресурсів. Таким чином запобігається монополія обмеженого кола підприємств.
Обєктом банківського нагляду є банківська діяльність.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб.
Субєктами, що здійснюють банківський нагляд, є Служба банківського нагляду, департаменти та інші підрозділи Національного банку України, що наглядають за діяльністю банків, розробляють методологію нагляду та контролюють адекватність і якість виконання своїх обовязків іншими субєктами банківського нагляду.
Функції банківського нагляду визначаються його стратегічною політикою. Це:
1) Початковий контроль, який зводиться до чіткого і повного визначення вимог для отримання ліцензій на проведення банківських операцій, порядку та термінів цієї процедури. Він включає в себе: вступні вимоги щодо розміру капіталу, джерел внеску та складу учасників банку, кваліфікаційні та професійні якості середньої та вищої ланки управління; бізнес-план діяльності банку на найближчу перспективу (рік чи два); положення та вимоги щодо філій; політику банку та очікувану корисність для економіки України; конкурентоздатність, вимоги до іноземних кандидатів щодо резидентів, технічні вимоги щодо ефективної діяльності; причини відмови у наданні ліцензії.
2) Попередній контроль передбачає визначення вимог розумного з оптимальним ризиком ведення справ, заборону або обмеження окремих видів діяльності, встановлення штрафних санкцій, відрахувань до резервів страхування активних операцій банку. Для цього необхідно: визначити відповідну форму звітності та її періодичність, контроль за визначеними обстеженнями і вимогами, аналіз звітності та розробка методології розрахунків відповідних показників; створення інформаційної бази для протезування поточного контролю; розробка методології розрахунку штрафних санкцій.
3) Поточний контроль зводиться до визначення методів перевірки для забезпечення належного нагляду та їх використання, як правило, шляхом інспектування, а також виявлення засобів та заходів їх втілення щодо оздоровлення банку у межах повноважень, збір даних через використання різних інформаційних баз та засобів масової інформації, рейтинг банків; визначення мети, засобів та методів перевірки діяльності банків та перевірки на місцях, інспектування банку шляхом проведення комплексної перевірки, а також тематичних перевірок за окремими питаннями; консультація керівників банку за результатами перевірки та застосування штрафних санкцій до порушників; прийняття рішень за результатами обстежень та періодичне інформування Правління Національного банку України про стан справ у системі банківського нагляду [21].
Проаналізувавши думки різних авторів, я дійшла висновку, що думки науковців при розгляді питання банківського нагляду в кінцевому підсумку насправді спираються на його визначення в Законі України «Про Національний банк України».
Єдине офіційно достовірне визначення суті банківського нагляду однозначно зазначене в Законі України «Про Національний банк України»: банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку [15].
Головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
В статті 67 Закону України «Про банки та банківську діяльність» зазначені мета, організація, підстави та обсяг нагляду [12].
Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.
При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення процедури тимчасової адміністрації банку або особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.
При здійсненні банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами.
У разі відкликання у банку банківської ліцензії Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки.
Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.
У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора.