4.1. Види зовнішньоторгових договорів

Практична реалізація міжнародних комерційних операцій (МКО) здійснюється на основі застосування певних правових норм та конкретних методів з урахуванням усталених традицій у міжнародному співтоваристві.

Правовою основою МКО (commercial transactions) є інститут міжнародної торгової угоди. Інститут міжнародної комерційної угоди (business transaction) - це сукупність цивільно-правових норм, які визначають порядок і форми здійснення угод, їх правовий зміст, умови дійсності та юридичні наслідки недійсності.

Джерелами права, якерегулюює МКО, є міжнародні угоди, правила, конвенції, національне законодавство, системи нормативних актів, пов'язаних із регулюванням ЗЕД, усталені традиції взаємовідносин суб'єктів права у міжнародній торгівлі. Міжнародні угоди, конвенції, правила, кодекси застосовуються (за умовчанням) уразі, якщо дана країна є їх учасником або офіційно визнала їх для застосування.

В загальному випадку угодою (deal, transaction) визнаються усі дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав чи обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми (unilateral) (договір обов'язкового зберігання або публічне оголошення премії невідомій особі та здійснення певної дії); двосторонніми - (trilateral) або багатосторонніми - (multilateral).

Угода характеризується такими основними ознаками:

1) спрямованістю на досягнення певного правового результату (встановлення, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків);

2) вольовою дією сторін за умови їх дієздатності;

3) юридичною правомірністю (угода, яка не відповідає вимогам закону, не дійсна). Угода від імені та в інтересах однієї особи може бути здійснена іншою особою,

уповноваженою на це, і відповідним чином оформлена (наприклад, нотаріально засвідчена) дорученням, адміністративним або законодавчим актом.

Контракт/угода (Contract/agreement) в важливою підставою для виникнення зобов'язань.

Назва «Контракт* - це пряма транслітерація найменування угоди за кордоном (contract).

Зобов'язання (obligation) - цивільні правовідносини, через які одна особа (декілька осіб) зобов'язана відносно іншої особи (декількох осіб) здійснити яку-небудь дію або утриматись від дії. Завдяки зобов'язанню здійснюється перехід прав власності на об'єкти, встановлюються права користування, володіння, розпорядження, виконуються роботи, здійснюється обслуговування тощо. Зобов'язання, що випливають з угоди, визначаються за місцем їх здійснення, якщо інше не передбачено законодавством або згодою сторін. Зобов'язання погашаються: платежем; новацією, добровільною відмовою кредитора від своїх прав; заліком; злиттям; знеціненням речі; незначністю зобов'язання; дією відкличної умови.

До форми угоди також застосовуються міжнародні угоди, конвенції та правила, і якщо дані питання не обумовлені у таких угодах, концепціях або правилах - законодавство місця їх здійснення.

Угода може бути визнана недійсною (invalidity) у разі, якщо вона:

1) не відповідає вимогам законодавчих актів, норма моралі «доброго порядку»; «добрий порядок»- - юридична категорія, що визнається правовими системами більшості цивілізованих країн та міжнародним правом;

2) здійснена з порушенням форми; недотримання форми, якої вимагає зако­нодавство, тягне за собою недійсність лише у випадку, коли такий наслідок прямо зазначений у законодавстві;

3) не відповідає справжній волі (truewill) обох або однієї зі сторін; до «пороків волі» (france, deception), шантаж (blackmail Intimidation), помилку (error, delusion), погрозу (treat), насильство (voilence, coercion), зловживання впливом (abues of author­ity):

4) укладена недієздатними (noncompetent) особами або частково недієздатними

поза межами, наданими їм за законом;

5) укладена особами, наприклад, що знаходяться на межі банкрутства (failure, bank­ruptcy), напередодні оголошення їх неплатоспроможними (insolvent).

Серед недійсних угод розрізняють:

• заперечні (dispute), які визнаються недійсними тільки на вимогу контрагента у суперечці із дня рішення суду, який вирішує про долю виконаних зобов'язань по

угоді;

• незначні (insignificant), які визнаються недійсними не тільки на вимогу контрагента, а й іншої зацікавленої особи, суду. Ці угоди визнаються недійсними з дня їх укладення. Вони не утворюють правових наслідків, на які була спрямована воля сторін, що здійснили таку угоду.

За недійсною угодою кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні усе отримане за угодою, а при неможливості повернути у натурі - відшкодувати вартість у грошах, якщо інші наслідки не передбачені законодавчим актом.

Загальні вимоги, що стосуються учасників угоди, способу вираження їх волі, змісту угоди, інших умов, визначаються правом, що застосовується, та законодавством, що випливає з нього, яке встановлює також підстави та наслідки недійсності угоди.

Звичайно розглядаються коїшрокдаш/договорм за печаткою (contract under seal deel). Такий контракт має бути оформлений письмово (від руки або надрукований) і підписаний усіма сторонами, до контракту має бути прикладена печатка особи (осіб), яка його складає, контракт має бути переданий іншій стороні за договором. Недотримання цих вимог є підставою для визнання контракту недійсним.

У міжнародній комерційній практиці використовується багато різновидів зовнішньоторгових договорів, структура, зміст та особливості яких визначаються видом зовнішньоекономічної операції, яку вони супроводжують. Серед них є, наприклад, такі: зовнішньоторгові договори купівлі-продажу, підряду, франчайзингові, ліцензійні, лізингові та біржові угоди, договори страхування, перевезення, позики тощо. Проте найчастіше у зовнішньоторговій практиці застосовується договір міжнародної купівлі-продажу. У зв'язку з цим далі буде розглядатись структура, зміст та особливості ЗТК купівлі-продажу, тим більше, що його умови (статті, елементи) у тій чи іншій формі зустрічаються і в інших договорах.