8.1. Митні конвенції

У1948 р. за ініціативою 13 Західноєвропейських держав за допомогою Постійного бюро тарифів було організовано Економічну і Митну комісії, основні функції яких полягали в запровадженні загальної товарної номенклатури та розробці принципів оцінки товарів з митними цілями. Комісія також вивчала способи уніфікації митних процедур. 15 грудня 1950 р. члени робочої групи цієї комісії підписали Брюссельську конвенцію, на якій було проголошено про створення Ради митного співробітництва (PMC) (Customs Cooperation Council) як постійно діючого самостійного міжнародного органу. Конвенція про створення РМС набула чинності 4 листопада 1952 р. З жовтня 1994 р. РМС було перейменовано на Всесвітню митну організацію (ВМО).

Діяльність Ради почалася з роботи І сесії 26 січня 1953 р. у Брюсселі. На першому засіданні були присутні представники 17 держав - членів Ради: Австрії, Бельгії, Франції, Німеччини, Греції, Іспанії, Швеції, Швейцарії, Туреччини, Великої Британії, Північної Ірландії та ін. [368, с. 3].

У 1961 р. в Раді налічувалося 29 держав, у 1971- 66,1981- 93,1986 - 97,1987 -103, 1997 р. - 132 держави. Радянський Союз став членом РМС у 1991 р. 19 червня 1992 р. Україна стала повноправним членом Ради митного співробітництва. В 1997 р. Україну обрано до Фінансового комітету, а в 1998 р. - до Політичної комісії.

Уряди, що підписали цю Конвенцію, проголосили своє бажання забезпечити можливо високий рівень узгодженості і одноманітності своїх митних систем і посилити вивчення проблем, що виникають у ході розвитку і вдосконалення митної техніки і митного законодавства.

Рада митного співробітництва у 1984 р. прийняла рішення щодо використання системи регіонального представництва за такою структурою регіонів: Північна Африка, Близький та Середній Схід; Південь Сахари (англомовні країни); Північ Сахари (франко-, іспано- та португаломовні країни); Далекий Схід, Південна і Південно-Східна Азія, Австралія і Тихоокеанські острови; Північна Америка, Південна Америка, Центральна Америка і Карибський басейн; Європа (40 країн).

Постановою Верховної Ради України від 19 червня 1992 р. № 2479-ХІІ прийнято рішення про приєднання до Конвенції про створення РМС і після проведення процедур приєднання наша країна з 10 листопада 1992 року стала повноправним членом цієї впливової міжнародної організації.

У Стратегічному плані ВМО на 1997-2000 pp. проголошено, що вона є незалежним міжурядовим органом із всесвітнім членством, який має на меті підвищення ефективності митних органів у сфері регулювання торгівлі, захисту суспільства, поповнення доходів, сприяючи у такий спосіб економічному і соціальному добробуту народів.

Однією з головних функцій ВМО є розробка проектів і рекомендацій, орієнтованих на наближення до оптимального стандарту митних законодавств країн з різним державним устроєм і неоднаковим рівнем економічного розвитку. Ця робота полягає у підготовці проектів конвенцій та змін до них, ознайомленні з ними зацікавлених урядів; розробці рекомендацій, що забезпечують одноманітне тлумачення і застосування конвенцій; забезпеченні поширення інформації щодо митного регулювання і митних процедур; наданні заінтересованим урядам інформації та порад з митних питань. Усі рішення ВМО мають суто рекомендаційний характер. На цей час Всесвітньою митною організацією (Радою митного співтовариства) розроблено і ведеться самостійно або спільно з іншими міжнародними організаціями (Організація Об'єднаних Націй і ГАТТ/СОТ) 18 конвенцій з різних аспектів діяльності митної служби. У більшості з цих Конвенцій беруть участь основні торгові партнери України. Розглянемо деякі з них.

Засідання Ради відбувається один раз на рік у червні в Брюсселі (Бельгія). Засідання можуть також проводитися у державах, які є членами Ради. Делегації країн-учасниць, як правило, представлені головами національних митних служб. Кожна держава-учасниця має один голос і представлена відповідно одним делегатом. Рішення Сесії приймаються 2/3 голосів присутніх членів ВМО. Щорічно на сесії вибирається президент, віце-президент і генеральний секретар. Офіційні мови - англійська, французька.

Постійно діючим виконавчим органом ВМО є Секретаріат.

Організаційна структура сформована відповідно до статей 5 і б Конвенції і має такий вигляд: Генеральний секретаріат; Фінансовий комітет; Політичний комітет; Комітет з номенклатури; Комітет щодо системи гармонізації; Комітет з цін; Комітет з оцінки товарів з митними цілями; Комітет з навчання й оцінки; Постійні технічні комітети.

Основна функція роботи Генерального секретаріату - координація дій Ради митного співробітництва. Генеральний секретаріат складається із 100 осіб. Держави-учасниці забезпечують секретаріатові необхідний штат для виконання проектів.

Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему описання та кодування товарів (ГС) - підписана у Брюсселі 14 червня 1983 р. Країни, що заснували цю Конвенцію, проголосили своє бажання спростити збір, зіставлення та аналіз статистичних даних, зменшити витрати, пов'язані з повторним описанням, класифікацією та кодуванням товарів під час їх переходу з однієї системи класифікації до іншої, а також сприяти стандартизації зовнішньоторговельної документації та переданню статистичних даних. Гармонізована система описання та кодування товарів (ГС) є номенклатурою, яка містить позиції, субпозиції і цифрові правила класифікації для тлумачення Гармонізованої системи. Вона включає понад 5 тисяч груп товарів, що ідентифікуються під 6-значним цифровим кодом і передбачає механізм забезпечення їх одноманітного застосування. Робота ГС була започаткована з 1 січня 1988 р. Вже через 4 роки більше ста країн, що здійснюють 90 % світової торгівлі, використовували Гармонізовану систему для цілей зовнішньої торгівлі. Кількість країн - учасників Конвенції у 1997 р. становила 88, але понад 160 країн поклали її в основу своїх товарних номенклатур і формування статистичних даних. На базі Гармонізованої системи розроблено номенклатуру зовнішньої торгівлі України та її митний тариф.

Міжнародна Конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур. Підписана у Кіото 18 травня 1973 р. Налічує 59 країн-учасниць. З самого початку своєї діяльності Рада митного співробітництва поставила за мету розробку такої Конвенції, яка б забезпечила найвищий рівень гармонізації та одностайності митних процедур у країнах з різним державним устроєм, неоднаковим рівнем економічного розвитку та несхожими митними системами.

Таким документом виявилася згадана Конвенція, структура якої об'єднує 31 главу

- так звані Додатки. Кожний з Додатків стосується визначеного аспекту митної справи, наприклад: "Митні процедури перед митним оформленням", "Тимчасове зберігання товарів", "Декларування товарів для вільного використання", "Реімпорт", "Визначення походження", "Митні склади", "Вільні зони", "Митні правопорушення" тощо. Для забезпечення членства країни у Конвенції достатньо прийняти хоча б один Додаток. Проте великий обсяг Кіотської конвенції має недолік, пов'язаний з невідповідністю окремих положень вимогам часу. Тому ВМО за участю усіх країн-членів нині переглядає Конвенцію з метою наближення її норм до сьогодення, застосування її з використанням електронних баз даних.

Конвенція про тимчасове ввезення товарів, підписана у Стамбулі 26 червня 1990 р. з метою поєднання низки митних конвенцій, що розглядали питання ввезення товарів чи транспортних засобів для тимчасового використання і їх зворотного вивезення. Конвенція дає визначення поняття тимчасового ввезення як митного режиму, який дозволяє ввезення на митну територію з умовним звільненням від сплати мита і зборів деяких товарів і транспортних засобів, що ввозяться з визначеною метою і на визначений термін. При цьому митним органам надається гарантія виконання зобов'язання про зворотні вивезення. Сума гарантії не повинна перевищувати суми ввізного мита і зборів, справляння яких відстрочено. Супровідні документи, що використовуються у межах Конвенції (документ щодо тимчасового ввезення, карнет АТА для товарів і карнет CDP для транспортних засобів) дозволяють уніфіковане ідентифікування товарів і транспортних засобів і передбачають міжнародну гарантію сплати ввізного мита та зборів. При виконанні положень Конвенції широко використовуються засоби інформатики.

Міжнародна конвенція про адміністративну допомогу з метою відвернення, розслідування і припинення митних правопорушень. Підписана у Найробі, 9 червня 1977 р. Членами Конвенції є 27 країн, але її положення часто використовуються у двосторонніх міжнародних угодах, предметом яких є об'єднання зусиль договірних сторін у боротьбі з міжнародною злочинністю, у тому числі з контрабандою і порушеннями митного законодавства. Охорона суспільства є одним з основних обов'язків митних служб, і вони встановлюють між собою такі форми співробітництва, які дозволяють вести боротьбу з усіма видами митного шахрайства, відмиванням грошей, незаконними перевезеннями наркотичних засобів і психотропних речовин, зброї, ядерних і токсичних матеріалів, культурних та історичних цінностей. Конвенцією передбачено також обмін оперативною інформацією не лише про вже скоєні порушення митного законодавства, а й про ті, що плануються.

Конвенція про оцінку товарів в митних цілях (також відома під назвою Брюссельської митної оцінки товарів або Брюссельського визначення митної вартості)

- набула чинності 28 липня 1953 p., з кількістю учасників - 11. Така невелика кіль­кість пояснюється тим, що більшість країн здійснюють оцінку відповідно до Конвенції про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), на основі якої розроблено і затверджено на Токійському раунді багатосторонніх переговорів з торгівлі в 1979 р. Кодекс митної оцінки. Країни - сторони Конвенції виконують більш 70% міжнародних торговельних операцій. ГАТТ і ВМО мають спільну відповідальність за виконання Конвенції: ГАТТ - у частині її впровадження у життя, ВМО - у частині одноманітності тлумачення положень.

31978 p. використовується основна Брюссельська митна номенклатура, яка стала підґрунтям побудови національних митних тарифів у сфері зовнішньоторговельних відносин близько 150 держав. Використання Брюссельської номенклатури значно спростило і здешевило облік зовнішньоторговельних операцій на національному рівні і надало можливість зіставлення митних тарифів окремих країн.

Разом з Конвенцією про створення РМС було підписано Конвенцію про оцінку товарів з митними цілями і Конвенцію щодо митної номенклатури. Основними завданнями ВМО є дослідження можливостей митного співробітництва й уніфікації митної практики держав-учасниць, підготовка проектів міжнародних митних угод і рекомендацій з питань міжнародних митних відносин.

Провідними функціями даної структури є: організація обміну інформацією щодо митного законодавства і митних процедур; врегулювання спорів, пов'язаних з тлумаченням діючих митних конвенцій; забезпечення більш високого ступеня нормалізації й уніфікації митних систем (ст. З Конвенції).

Комітет з оцінки товарів з митними цілями також почав свою роботу в 1960 p., і основна його діяльність спрямована на досягнення максимальної однозначності при оцінці товарів, спрощення ведення переговорів щодо митних тарифів і спрощення зіставлення зовнішньоторговельної статистики шляхом уніфікації бази для оцінки товарів. Комітет готує інформаційні збірники, в яких дає рекомендації з митної оцінки товарів. До функцій комітету входять порівняння і розповсюдження інформації відносно оцінки товарів у різних країнах, вивчення національних правил, процедур і практики окремих держав щодо використання Брюссельських принципів, вироблення рекомендацій РМС і країн-учасниць щодо збереження однозначності в тлумаченні і використанні принципів і єдиних стандартних процедур.

Постійний технічний комітет вирішує в основному питання, які стосуються безпосередньо митних процедур. Ним розроблено понад ЗО рекомендацій, у тому числі щодо налагодження співробітництва між митними адміністраціями, забезпечення одноманітності в практиці дозволів на безмитний імпорт, відшкодування або зменшення мита, полегшення міжнародного транспортування вантажів і туризму, використання рішень конвенцій, спрощення і узгодження митної документації і тощо. Одним із найважливіших документів, підготовлених Постійним технічним комітетом, є Міжнародна конвенція спрощення і гармонізації митних процедур, яку було прийнято в Кіото у 1973 р.

Для визначення стратегії розвитку митних служб у світі та їхніх завдань велике значення мала Декларація, прийнята на форумі UNCTAD у місті Колумбусі (Огайо, США). Текст цієї Декларації було підготовлено попередньо на форумі Всесвітньої митної організації і схвалено представниками кількох десятків митних служб на Симпозіумі ООН щодо проблем ефективності міжнародної торгівлі в 1994 р. Декларація містить такі основні рекомендації:

• мати власні стратегічні плани, погоджені із зацікавленими сторонами на урядовому і неурядовому рівнях;

• здійснювати контроль існуючих митних процедур щодо їхньої ефективності й актуальності. Внести зміни відповідно до міжнародних норм;

• максимально збільшувати застосування інформаційних технологій;

• забезпечити ефективне використання фахових можливостей працівників за допомогою аналізу ризику, профілювання і застосування техніки вибіркової перевірки і скерування на ідентифікацію пересилань з високим ризиком;

• впроваджувати нові інформаційні технології для полегшення роботи митниць, зокрема для підготовки митних процедур перед прибуттям товару;

• вивчати можливість розмитнення товару на підставі мінімуму інформації;

• вдосконалювати процес митного оформлення товарів поза митними службами за допомогою різноманітних урядових служб з погодженням дій цих служб;

• спростити процедуру визначення митної вартості товару, застосовуючи Кодекс митної оцінки (WTO);

• забезпечити застосування раціонального митного тарифу, що сприяло б зменшенню контрабанди;

• схвалити програми співпраці з іншими прикордонними службами, що грунтуються на взаємопорозумінні (програма MOD);

• забезпечити дотримання працівниками митниці етичних норм і правил службової поведінки;

• обмежувати застосування так званого контролю перед пересиланням (PSI), який здійснюють приватні фірми;

• застосовувати мінімальні стандарти щодо перевізників та митних агентів і вимагати від них професіоналізму;

• забезпечити прозорість і швидкий перебіг митного огляду, надаючи усім зацікавленим інформацію про формальності, яких слід дотримуватися при перетинанні митного кордону;

• підвищувати рівень митного контролю і спростити процедуру митних відправлень, використовуючи електронні засоби зв'язку між країнами експорту та імпорту;

• забезпечувати достовірність статистичних даних;

• забезпечувати митні служби відповідним спеціальним обладнанням;

• надавати можливість навчатися і вдосконалювати фахові навички працівникам митниць з країн, що розвиваються;

• забезпечувати належну діяльність Всесвітньої митної організації.

Україна бере участь у 5 угодах (актах), підписаних на рівні Ради митного співробітництва, а саме:

1. Конвенції про створення РМС 1950 р. (Україна бере участь з 1992 p.).

2. Митній конвенції про контейнери 1972 р.

3. Міжнародній конвенції про безпеку контейнерів 1972 р.

4. Митній конвенції про міжнародні перевезення вантажів з використанням книжки МДП 1975 р. (Україна бере участь з 1995 p.).

5. Конвенції ООН з боротьби із незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин 1988 р.

Положення деяких конвенцій фактично вже використовується Україною. Це, наприклад, Вантажна митна декларація, порядок і метод визначення митної вартості, режим функціонування митних складів.

Україна укладає угоди і з регіональними об'єднаннями. Так, 16 червня 1994 р. було підписано "Угоду про партнерство та співробітництво" з Європейським Співтовариством, де у статті 76 "Митниця" було зафіксовано, що метою спів­робітництва є забезпечення виконання усіх положень, що мають бути прийняті щодо торгівлі на основі взаємної вигоди та досягнення зближення української митної системи з митною системою Співтовариства.

Співробітництво, зокрема, передбачає:

• обмін інформацією;

• удосконалення методів роботи;

• запровадження єдиної номенклатури та єдиного адміністративного документа;

• взаємозв'язок між транзитними системами Співтовариства та України;

• спрощення перевірки та оформлення, які стосуються перевезення товарів;

• підтримку введення сучасних митних систем;

• організацію семінарів і навчальних циклів.

З угод, прийнятих у рамках СНД, на багатосторонній основі Україна підписала лише Правила визначення країни походження товарів від 24.09.1993 р.