Депозитні операції в комерційних банках та їх ефективність

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми магістерської роботи полягає в тому, що в умовах світової фінансової кризи 2008 - 2009 рр. проблеми захисту інтересів вкладників фінансово-кредитних установ стали першочерговими. Зважаючи на те, що депозитні кошти населення на банківських рахунках у переважній більшості країн світу становлять ключове джерело фінансування економічного зростання, аналіз депозитного ринку, пошук і наукове обґрунтування шляхів удосконалення механізмів захисту банківських депозитів сьогодні потребує поглибленого вивчення.

Окремі аспекти проблеми депозитного ринку України та гарантування банківських депозитів досліджували А. Анікін, Е. Бібікова, Дж. Гарсіа, А. Давидов, Н. Дорофєєва, К. Еггенбергер, І. Кичко, Н. Кожель, М. Конопатська, Г. Коротка, В. Кривобоков, М. Малютіна, Ю. Мелехін, М. Мних, М. Савлук, Ю. Соколов, М. Олексієнко, В. Огієнко, Е. Перотті, В. Петров, Д. Тихомиров, Ю. Уманцева, С. Фріз, Р. Хелфер, Г. Шемчушенко та ін., результати робіт яких є методологічною основою подальших досліджень депозитного ринку.

Предмет дипломного дослідження - економіка та фінансовий механізм депозитних операцій комерційного банку.

Обєкт дипломного дослідження - депозитні операції в найбільшому комерційному банку України ПАТ КБ «Приватбанк».

Мета магістерської роботи - дослідження теоретичних і практичних аспектів реалізації депозитних операцій комерційного банку (на прикладі ПАТ КБ«Приватбанк»).

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

- визначити роль і функції депозитів фізичних осіб у забезпеченні розвитку національної економіки;

- провести оцінку структури та динаміки ринку банківських депозитів в БС України та в окремому ПАТ КБ «Приватбанк» в 2007 - 2010 рр.;

- обґрунтувати роль держави як гаранта і захисника власності та інтересів вкладників комерційних банків;

- проаналізувати і оцінити результати діяльності ФГВФО в напрямах реалізації ним захисної функції заощаджень населення;

- обґрунтувати напрями вдосконалення чинного законодавства з питань гарантування депозитних вкладень з використанням зарубіжного досвіду;

- надати пропозиції по удосконаленню депозитної політики ПАТ КБ «Приватбанк» та відновленню довіри вкладників до банківських депозитів.

Теоретичну і методологічну основу дипломної роботи роботи становлять сучасні теорії грошей і грошового обігу, монетарні теорії, теорії власності. У процесі досліджень використано наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів з проблеми захисту депозитних вкладень фізичних і юридичних осіб, чинне законодавство України з питань регулювання фінансово-кредитної діяльності комерційних банків, офіційна статистика, що характеризує результати їх діяльності та ФГВФО, власні аналітичні розрахунки.

У процесі роботи використано такі методи економічних досліджень: системного підходу, порівняльного економічного аналізу, опрацювання статистичної інформації з використанням ПЕОМ.

Магістерська дипломна робота виконана на матеріалах звітів про діяльність ПАТ КБ „Приватбанк” за 2003 - 2010 рр., а також з використанням статистичних матеріалів по показникам діяльності банківської системи України з офіційних Інтернет-сайтів Національного банку України та Асоціації комер-ційних банків України за 2003 - 2010 роки.

Практична цінність отриманих результатів магістерського дипломного дослідження полягає в тому, що вони підтверджують основну регулятивну та економічну роль ставки депозиту як інтегрального показника та банківського інструменту економічних відносин «банк - власник депозита», «банк - позичальник кредитів», а також між банками при тимчасовому обміні фінансовими ресурсами на поворотній основі. Одночасно, найважливішою умовою розвитку депозитного ринку України є удосконалення системи страхування депозитів не тільки фізичних, але й юридичних осіб.

ефективність депозит операція банк

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕПОЗИТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ

1.1 Сутність та класифікація депозитних операцій

У загальному обсязі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобовязання банку.

Під зобовязаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобовязують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобовязань включають кошти на поточних рахунках клієнтів; кредиторську заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочену дебіторську заборгованість за доходами, але не включають доходи, прибуток та внутрішньо-банківські розрахунки.

Рис. 1.1. Структура зобовязань банку

В економічній літературі зобовязання заведено поділяти на залучені та запозичені кошти. Залучені кошти є найбільшою частиною зобовязань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо.

У банківській практиці залучені кошти називають депозитними зобовязаннями.

Депозит (вклад) -- це зобовязання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату. Депозити утворюються за рахунок вкладу в банк суми грошей готівкою або у безготівковій формі, у вигляді цінного паперу, що належить до оплати. Практично всі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритий клієнтові в банку, на якому зберігаються його грошові кошти. У світовій практиці їх частка в структурі пасивів становить від 60 до 80 %.

Сутність депозитної операції полягає в акумуляції банком як фінансовим посередником на ринку фінансових ресурсів тимчасово вільних грошових коштів на визначений термін та за визначену плату та розміщення даних фінансових ресурсів від свого імені, на власний розсуд та ризик.

Згідно ст. 47 Закону України «Про банки и банківську діяльність» банки мають право здійснювати наступні операції:

приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик [2, 31].

Таким чином, операція банку - це дія банківської установи, спрямована на забезпечення її функціонування, з одного боку, як субєкта підприємницької діяльності, з іншого - як фінансового посередника, який здійснює притаманні йому функції. Можна виділити поняття «банківська операція» - це комплекс взаємоповязаних дій, що здійснюються банком, якому чинним законодавством надається виключне право на її здійснення.

Відповідно до Постанови Національного банку України «Про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» № 516 від 03.12.2003 р. під вкладною (депозитною) операцією розуміють операцію банку із залучення грошових коштів або банківських металів від вкладників на їх рахунки в банку на договірних засадах або депонування грошових коштів вкладниками з оформленням їх ощадними (депозитними) сертифікатами [3].

Депозитні банківські операції належать до пасивних операцій банківської установи, тобто це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Метою здійснення депозитних операцій є:

залучення коштів для подальшого їх розміщення в активні операції;

залучення коштів для поповнення ліквідності з метою розрахунків за зобовязаннями.

Обєктами депозитних операцій є кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою. Обєкти депозитних операцій - це депозити, тобто суми грошових коштів, які субєкти депозитних операцій вносять на визначений час та які залишаються на рахунках у банках черг і діючий порядок здійснення банківських операцій.

Субєктами депозитних операцій є комерційні банки, що виступають як позичальники, і власники коштів, які виступають кредиторами банківської установи. Субєктом депозитної операції з фізичними особами є вкладник, тобто фізична особа, яка здійснила розміщення готівкових (безготівкових) грошових коштів або банківських металів на рахунок у банку чи придбала ощадний (депозитний) сертифікат банку на договірних умовах. Власник депозиту є депонентом. До субєктів депозитних операцій можна віднести державні підприємства та організації, державні установи, кооперативи, акціонерні товариства, змішані підприємства за участю іноземного капіталу, партійні та громадські організації і фонди, фінансові та страхові компанії, інвестиційні та трастові компанії і фонди, окремі фізичні особи та їх обєднання, банки та інші кредитні установи [13, 121].

Операції банків з банківськими металами здійснюються або з фізичною поставкою банківських металів, або без фізичної поставки банківських металів відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань здійснення операцій з банківськими металами [19, 431].

Розміщення грошових коштів у депозити для фізичних та юридичних осіб дає можливість:

одержання стабільного доходу в національній та іноземній валюті від визначений відсоток і на фіксований термін;

встановлення оптимальних термінів виплати відсотків за внесок (щомісяця, щокварталу або після закінчення терміну дії депозитного договору);

збільшення суми внеску протягом терміну дії депозитного договору;

одержання гарантії своєчасного повернення коштів;

використання депозитних протягом терміну дії в якості забезпечення, при необхідності одержання кредиту.

Для банківських установ депозитні операції є вигідними, оскільки надають банкам фінансові ресурси для здійснення своєї діяльності, підтримання поточної ліквідності банківських установ, тощо.

Необхідно зауважити, що депозитні операції відіграють одну з провідних ролей в діяльності банку:

вони є головним джерелом залучення ресурсів для проведення активних операцій, від їх характеру залежать напрямки кредитування і прибутковість банку;

правильна організація депозитних операцій забезпечує достатню ліквідність банків;

депозитні операції сприяють прискоренню безготівкових розрахунків.

залучені кошти зазвичай дешевше міжбанківських кредитів.

Водночас депозитні операції мають певні вади. По-перше, депозитне залучення коштів повязане зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими та матеріальними витратами банків. По-друге, одну частину залучених коштів банки повинні зберігати в Національному банку України, а за іншу здійснювати платежі до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. По-третє, депозитне залучення коштів залежить в основному від ініціативи потенційних вкладників, а не від банку, якому часто буває важко, а то й неможливо здійснити оперативне залучення коштів у вклади [9, 12]. Слід враховувати те, що обсяги тимчасово вільних грошових коштів у межах окремо взятого регіону та країни в цілому на визначений момент часу обмежені.

Депозитні операції банків полягають у залученні коштів у вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів. Депозити утворюються за рахунок коштів у готівковій або в безготівковій формі, у гривнях або в іноземній валюті, що розміщені юридичними особами чи громадянами (клієнтами) на їх рахунках у банку на договірних засадах на певний строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства та умов договору. Договір банківського вкладу (депозиту) укладається в письмовій формі (ст. 340 Господарського кодексу України) [1, 144].

У світовій банківській практиці всі залучені ресурси за способом їх акумуляції групують таким чином:

депозити;

недепозитні залучені кошти.

Операції, повязані із залученням коштів для вкладів, називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.

Ресурсна база сучасного банку характеризується широкою різноманітністю видів депозитів. На мою думку основні з них такі:

залежно від терміну та порядку вилучення депозити поділяють на депозити до запитання, термінові, спеціальні;

за ступенем подорожчання депозити поділяють на безкоштовні (кошти на поточних рахунках клієнтів) і платні (кошти на депозитних рахунках);

з точки зору призначення можна виділити три види депозитів: до запитання, термінові, ощадні [15, 220].

Активні депозити - це розміщення банківських коштів на рахунках в інших банках, пасивні - це залучення банками коштів від своїх клієнтів.

Депозити заведено поділяти на такі:

до запитання;

строкові на визначений термін;

ощадні внески населення;

ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання - це зобовязання, які не мають конкретного строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках КБ і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток [12, 14].

Внески до запитання розміщують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять також так звані чекові депозити, при яких кошти знімаються з рахунку за допомогою чеків. Внески до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо. До вкладів до запитання належать також кредитові залишки за контокорентним рахунком або поточним рахунком з овердрафтом. Для покриття операційних витрат, повязаних із веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії за ведення поточних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче від установленого рівня [18, 6].

Строкові депозити - це зобовязання, які мають певний строк. Це кошти, що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозитній угоді. Внески на визначений строк розміщуються у великих сумах.

Банки виплачують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску - зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з такого депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому випадку проценти знижуються до рівня, передбаченого по вкладах до запитання [14, 52].

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт - депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробочих днів банку). Строковими депозитами є також кошти, отримані від інших КБ як депозит (вклад) на конкретний строк.

Строковий депозит з виплатою відсотків після закінчення дії договору призначений для отримання гарантованого доходу після закінчення строку депозиту. Сьогодні можна внести свої кошти на строк від 90 днів до 2 років. Більший строк розміщення банківського вкладу дозволить отримати більший дохід. Поповнення або часткове використання коштів по вкладу не передбачається. Відсоткова ставка строкового депозиту протягом дії договору не змінюється. При достроковому розірванні договору відсотки сплачуються у розмірі процентів по вкладах на вимогу. Після закінчення строку дії договору сума банківського вкладу та нараховані відсотки зараховуються на поточний рахунок, що безкоштовно відкривається одночасно з вкладом і може бути використаний для здійснення розрахунків.

Строковий депозит з щомісячною сплатою відсотків призначений для гарантованого збереження коштів і отримання щомісячного доходу у вигляді відсотків на повсякденні потреби. Договір на банківський вклад укладається на 1 чи 2 роки. Умови строкового депозиту з щомісячною сплатою відсотків не передбачають можливості поповнення. Відсотки щомісячно зараховуються на поточний рахунок, що відкривається безкоштовно. Відсоткова ставка по строковому депозиту протягом дії договору не змінюється. При достроковому розірванні договору відсотки сплачуються у розмірі процентів по вкладах на вимогу.

Строковий депозит з правом поповнення призначений для накопичення коштів протягом строку дії договору - 180, 270 днів, 1 чи 2 роки. Кількість поповнень банківського вкладу протягом дії договору необмежена. Строковий депозит із правом поповнення не передбачає можливості часткового використання коштів. Відсоткова ставка протягом дії договору не змінюється та не залежить від суми депозиту. Відсотки за строковим депозитом із правом поповнення нараховуються та сплачуються після закінчення строку дії договору. При достроковому розірванні договору відсотки сплачуються у розмірі процентів по вкладах на вимогу.

Ощадний вклад з щорічною сплатою відсотків призначений для вільного режиму накопичення і використання коштів. Рахунок відкривається на необмежений термін. Поповнювати депозитний ощадний вклад можна як готівкою, так і в безготівковій формі. Можливість зняти гроші готівкою або перерахувати їх на Ваш поточний рахунок або картку. Відсотки за банківським вкладом нараховуються та сплачуються щорічно. При укладанні депозитного договору безкоштовно відкривається поточний рахунок, який призначений для зарахування коштів і здійснення грошових переказів та платежів. Відсоткова ставка змінюється у кінці кожного року дії договору 1-го числа місяця, в якому його було укладено. При розірванні договору виплачуються відсотки у повному обсязі за фактичний період зберігання вкладу.

Ощадні вклади - це вклади населення, розміщуванні у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерна наявність спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати банківський вексель, покупець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує банківський вексель на імя покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу. При цьому векселі використовуються лише у міжнародних програмах.

Депозити до запитання, які у світовій банківській практиці називають трансакційними - це кошти, які можуть бути вилучені клієнтами в будь-який час, тобто зберігання не обумовлюється, і за цими рахунками банки здійснюють платежі на доручення їх власників. Ці депозити можуть бути як безпроцентними, так і з виплатою процентів. Умови виплати процентів за цими депозитами обумовлюються у двосторонніх угодах. Залишки коштів на цих рахунках постійно змінюються, тому банки цей вид залучених коштів можуть використовувати тільки для короткострокових вкладень, постійно стежачи при цьому за поточною ліквідністю балансу.

У більшості комерційних банків депозити до запитання мають найбільшу питому вагу в структурі залучених коштів. У зарубіжних банках до безстрокових депозитів відносять також контокорентний рахунок - активно-пасивний рахунок, що поєднує поточний і кредитні рахунки. Кредитове сальдо цього рахунку означає, що клієнт має власні кошти, дебетове - що їх необхідно позичити йому для розрахунків. Банк одноразово встановлює ліміт на суму кредиту під дебетове сальдо і кредитує клієнта. Цей кредит називають контокорентним.

Депозити на визначений строк - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом установленого строку, який визначається при відкритті. До них належать: рахунки з обліку ощадних сертифікатів, строкові і цільові рахунки фізичних осіб, рахунки для збереження бюджетних коштів та для фінансування капітальних вкладень. Відмінністю ощадних вкладів від строкових є те, що вони не мають фіксованого терміну зберігання, невеликі за мінімальним розміром, не потребують попереднього повідомлення про вилучення. Ощадні, вклади призначені не для розрахунків, а для заощадження коштів.

Характерні особливості ощадних вкладів:

Невелика мінімальна сума.

Плавне зростання коштів на рахунку.

Видача власнику вкладу іменного свідоцтва - ощадної книжки.

Деякі банки відмовляються від ощадної книжки і замінюють її виписками про стан рахунку. Це зменшує витрати банку на ведення рахунку, а також запобігає зловживанням, повязаним зі злодійством, шахрайством тощо.

У загальній системі банківських депозитів виділяють також так звані спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих рахунках для проведення акредитивних розрахунків та розрахунків за допомогою лімітованих чекових книжок; кошти для факторингових операцій; кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська заборгованість тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками. Іноді банки використовують у своїй діяльності так звані гарантійні депозити. Вони відкриваються на вимогу банку-кредитора у випадку, коли у нього існують сумніви щодо знецінення активів, або є ризик неплатоспроможності клієнта-позичальника [9, 64].

У звіті про залишки за депозитами КБ України мають щомісяця подавати у регіональні управління НБУ дані про такі види депозитів: міжбанківський ринок - депозити розміщені, депозити залучені; небанківський ринок - депозити небанківських фінансових підприємств, депозити нефінансових державних підприємств, депозити нефінансових недержавних підприємств, депозити некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, депозити фізичних осіб, депозити інших домашніх господарств, депозити бюджету та позабюджетних фондів України (державного бюджету, клієнтів, які утримуються з державного бюджету, місцевих бюджетів), рахунки за довірчими операціями, ощадні сертифікати.

Таким чином, під депозитною операцією розуміють залучення до банківської установи тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб для подальшого розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Депозитні операції відносяться до пасивних операцій, тобто мають напрямленість на формування фінансових ресурсів банківської установ та забезпечення її поточної та стратегічної ліквідності.

1.2 Нормативно-правове регулювання депозитних та залучених коштів комерційних банків України

Регламентуючими документами операцій пов`язаних з відкриттям, веденням та закриттям депозитних рахунків є : Закон України "Про банки та банківську діяльність" прийнятий 7 грудня 2000 року та Інструкцією"Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті" від 18 грудня 1998 року № 527.

Інструкція регулює правовідносини, що виникають при відкритті клієнтам банків поточних, депозитних (вкладних) рахунків у національній та іноземній валюті, а також поточних бюджетних рахунків у національній валюті України. Банки відкривають рахунки зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним особам та фізичним особам - субєктам підприємницької діяльності, філіям, представництвам, відділенням та іншим відокремленим підрозділам підприємств, у тому числі структурним підрозділам, виділеним у процесі приватизації, виборчим фондам (політичних партій, виборчих блоків партій та кандидатів у депутати), представництвам юридичних осіб - нерезидентів, іноземним інвесторам, фізичним особам на умовах, викладених у цій Інструкції та в договорі між установою банку і власником рахунку. Порядок проведення операцій на рахунках у національній та іноземній валюті регулюється чинним законодавством України, нормативними актами Національного банку України та Інструкцією "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті" від 18 грудня 1998 року № 527. Операції на рахунках здійснюються на підставі розрахункових документів установлених форм.

Клієнти банку можуть відкривати лише один рахунок для формування статутного фонду господарського товариства (в іноземній та/або національній валюті) і один рахунок (в іноземній та/або національній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи. Юридичні особи - нерезиденти можуть відкривати на території України поточні рахунки для здійснення інвестицій у національній та іноземній валюті. Поточні рахунки для здійснення господарської діяльності в Україні відкриваються представництвам юридичних осіб - нерезидентів.

Фізичні особи - нерезиденти можуть відкривати рахунки в національній та іноземній валюті на території України за умови надання нотаріально засвідченої копії легалізованого дозволу центрального банку іноземної держави, громадянином якої є фізична особа, якщо це передбачено угодами, укладеними між Національним банком України та центральними банками іноземних держав. У разі відкриття рахунків фізичним особам - нерезидентам, які тимчасово прибули в Україну з метою навчання, стажування, лікування, оздоровлення, у відрядження або в приватних справах, договори між банком та цими особами укладаються виключно на термін їх перебування в Україні. Після закінчення терміну перебування в Україні фізичної особи - нерезидента банк закриває рахунок у порядку, передбаченому умовами договору.

Документи на відкриття всіх банківських рахунків підприємств особисто подають до банку особи, які мають право першого та другого підписів і повноваження яких перевіряються уповноваженим працівником банку. У разі зміни особи, яка має право підпису, новопризначена особа має особисто подати до банку картки із зразками підпису та предявити паспорт. Якщо серед осіб, які мають право першого чи другого підписів, є іноземці або особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, то зазначені особи зобовязані додатково подати документи, що підтверджують законність їх перебування на території України, а у випадках, передбачених чинним законодавством України. Копії зазначених документів залишаються у справі з юридичного оформлення.

Підставою для відкриття рахунків фізичним особам є:

а) для громадян України, які:

- постійно проживають в Україні - паспорт громадянина України, для неповнолітніх, яким не виповнилося 16 років - свідоцтво про народження;

- постійно проживають за кордоном - паспорт громадянина України для виїзду за кордон, службовий або дипломатичний паспорт України;

б) для іноземних громадян, які:

- постійно проживають в Україні - паспортний документ з відміткою про наявність дозволу на постійне проживання;

- тимчасово перебувають в Україні - паспортний документ (для громадян держав, з якими укладено міжнародні договори на взаємні безвізові поїздки), паспортний документ за наявності відповідної візи, паспортний документ з відміткою про наявність дозволу на працевлаштування або відміткою про навчання. Банки відкривають поточні рахунки субєктам підприємницької діяльності протягом десяти календарних днів після отримання банком повного пакета документів на відкриття рахунків.

При отриманні документів на відкриття чи переоформлення банківських рахунків банки зобовязані здійснити перевірку поданих документів на відповідність їх чинному законодавству, зокрема:

а) підписи осіб на заяві про відкриття рахунку мають бути розшифровані з обовязковим зазначенням прізвища й ініціалів та ідентифіковані з підписами в картці із зразками підписів та відбитком печатки;

б) свідоцтво про державну реєстрацію субєктів підприємницької діяльності має відповідати зразкам, передбаченим у додатку 2 (для юридичних осіб) і в додатку 3 (для фізичних осіб - субєктів підприємницької діяльності) до Положення про державну реєстрацію субєктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 N 740 (із змінами і доповненнями). Для субєктів підприємницької діяльності, які зареєстровані до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 N 740 "Про порядок державної реєстрації субєктів підприємницької діяльності", свідоцтва про державну реєстрацію мають відповідати зразкам Положення "Про державну реєстрацію субєктів підприємницької діяльності та реєстраційний збір за державну реєстрацію субєктів підприємницької діяльності" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.94 N 276 (із змінами і доповненнями);

в) посвідчувальні написи нотаріуса на документах уважаються, якщо вони відповідають формам, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.94 N 7/5 "Про затвердження форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчувальних документах", зареєстрованим Міністерством юстиції України 02.03.94 за N 38/247 (із змінами і доповненнями). Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам - субєктам підприємницької діяльності для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Поточні рахунки відкриваються фізичним особам для зберігання коштів, отримання готівки та проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з юридичними та іншими фізичними особами. Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, установам, організаціям, які утримуються за рахунок бюджетів. До поточних рахунків також належать:

а) рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або рішеннями Кабінету Міністрів України;

б) карткові рахунки (картрахунки), що відкриваються відповідно до вимог цієї Інструкції. Операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструкцією "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті" № 527 та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку України, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток.

Вкладні (депозитні) рахунки відкриваються підприємствам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк.

Установи банків відкривають вкладні (депозитні) рахунки підприємствам за умови подання ними таких документів:

копії документа, що підтверджує взяття підприємства на облік відповідним органом державної податкової служби;

копії документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України;

копії довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідченої нотаріально або органом, який видав довідку, або уповноваженим працівником банку;

картки із зразками підписів та відбитком печатки, засвідченої нотаріально або організацією, якій підпорядковується підприємство (вимагається, якщо клієнт не має в цій установі банку поточного рахунку і в депозитному договорі передбачено перерахування коштів після закінчення строку зберігання з використанням платіжного доручення).

Кошти на вкладні рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, перераховані з іншого власного депозитного або поточного рахунку. Фізичні особи відповідно до умов договору можуть перераховувати нараховані проценти за депозитами на поточний рахунок, на поповнення депозиту або отримувати їх готівкою.

Вкладні рахунки в національній валюті України відкриваються:

а) резидентам - громадянам України;

б) резидентам - іноземцям та особам без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні;

в) нерезидентам - громадянам України, які постійно проживають за межами України;

г) нерезидентам - іноземцям та особам без громадянства, які проживають в Україні відповідно до візи, відкритої строком до 1 року або документів, що підтверджують законність їх перебування на території України відповідно до вимог чинного законодавства.

У разі відкриття вкладного рахунку фізичними особами в договорі вказується ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податку. Якщо депозитний рахунок відкривається фізичній особі, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера, то власнику рахунку видається вкладний документ. Таким документом може бути ощадна книжка (іменна чи на предявника); інший, виданий банком документ, що засвідчує укладення з банком договору. Фізичній особі-нерезиденту надається іменна ощадна книжка.

У договорі обумовлюються: сума, що вноситься або перераховується на вкладний рахунок; строк зберігання та порядок повернення коштів після закінчення строку зберігання (виплата готівкою, перерахування на поточний рахунок вкладника та ін.); розмір сплати відсотків, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін; умови розірвання договору; інші умови за погодженням сторін.

На вкладні рахунки в національній валюті фізичних осіб - нерезидентів зараховуються:

- готівкові кошти (кошти фізичних осіб - нерезидентів, які проживають в Україні відповідно до відкритої візи строком до 1 року, зараховуються за наявності підтвердження джерел походження готівкових коштів у грошовій одиниці України);

- кошти з власного поточного рахунку.

З вкладних рахунків фізичних осіб - нерезидентів у разі закінчення строку договору проводяться операції у грошовій одиниці України (при закритті рахунку):

- виплата готівкових коштів;

- виплата платіжними документами;

- перерахування на власний поточний рахунок.

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:

поточні;

депозитні (вкладні).

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

Фізичним особам - субєктам підприємницької діяльності (резидентам), які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, поточний рахунок відкривається за режимом, що визначений для юридичних осіб - резидентів. Вкладні (депозитні) рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком резидентам (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам) та нерезидентам (юридичним особам - інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам) на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та банком на встановлений строк під визначений процент відповідно до умов договору. Установи банків відкривають депозитні рахунки в іноземній валюті підприємствам, що використовують найману працю, за умови подання ними копії документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України щодо намірів платника страхових внесків відкрити відповідні рахунки.

Відкриття вкладних (депозитних) рахунків в іноземній валюті фізичним особам, здійснюється на підставі договору за умови надання паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу. Рахунки в іноземній валюті відкриваються:

- фізичним особам - резидентам:

а) громадянам України (без підтвердження джерел походження коштів в іноземній валюті);

б) іноземцям та особам без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні (без підтвердження джерел походження коштів в іноземній валюті);

- фізичним особам - нерезидентам:

а) іноземцям та особам без громадянства, які проживають в Україні;

б) громадянам України, які постійно проживають за кордоном.

На депозитний рахунок в іноземній валюті фізичної особи - резидента зараховуються:

- готівкова валюта;

- валюта, перерахована з власного поточного чи вкладного рахунку в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку України.

З вкладного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням фізичної особи - резидента чи за його дорученням проводяться операції (при закритті рахунку):

- виплата готівкою (вивезення за межі України здійснюється згідно з Порядком переміщення валюти через митний кордон України);

- виплата платіжними документами (вивезення за межі України здійснюється згідно з Порядком переміщення валюти через митний кордон України);

- перерахування на власний поточний чи вкладний рахунок в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку України.

На вкладний рахунок в іноземній валюті фізичної особи - нерезидента зараховуються:

- готівкова валюта, яка ввезена на територію України і зареєстрована митною службою при вїзді в Україну (в митній декларації робиться відмітка уповноваженого банку України про зарахування готівкової іноземної валюти на рахунок);

- валюта, перерахована з власного поточного чи вкладного рахунку в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку.

З вкладного рахунку в іноземній валюті фізичної особи - нерезидента за розпорядженням власника чи за його дорученням проводяться такі операції (при закритті рахунку):

- перерахування за межі України через кореспондентські рахунки уповноважених банків України відповідно до Правил переказу іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів фізичних осіб - резидентів і нерезидентів;

Усі юридичні особи незалежно від форм власності та їх відокремлені підрозділи подають картку із зразками підписів та відбитком печатки. У картку включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства та установчих документів підприємства надано право розпоряджання рахунком і підписання розрахункових документів. Право першого підпису належить керівнику підприємства, якому відкривається рахунок, а також відповідним службовим особам, уповноваженим керівником. Право другого підпису належить головному бухгалтеру, а в разі відсутності такої посади - особі, що користується правами головного бухгалтера, або службовій особі, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку та звітності, та відповідним службовим особам, уповноваженим керівником.

Особи, які мають право першого та другого підпису, вказуються в картці із зразками підписів і відбитком печатки при її складанні. Зразок підпису керівника включається в картку обовязково.

У картку із зразками підписів обовязково включається зразок відбитка наданої підприємствам та їх відособленим підрозділам печатки. Печатки юридичних осіб мають містити їх ідентифікаційні коди.

У разі тимчасової відсутності печатки у новоствореного підприємства, а також у звязку з реорганізацією, зміною найменування чи підпорядкованості, спрацьованістю чи втратою печатки керівник установи банку надає власнику рахунку строк для виготовлення нової печатки.

У разі ліквідації підприємства для проведення ліквідаційної процедури використовується один поточний рахунок підприємства, що ліквідовується, визначений ліквідаційною комісією. Для цього до банку подаються рішення про ліквідацію підприємства і нотаріально засвідчена картка із зразками підписів ліквідатора і відбитком печатки підприємства, що ліквідовується. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідаційною комісією.

Операції на рахунках в установах банків можуть бути тимчасово припинені на підставі рішення державних податкових, судових, правоохоронних та інших органів, якщо це передбачено законодавчими актами України. У разі тимчасового припинення операцій на рахунках такі рахунки не закриваються до отримання повідомлення відповідного органу про відміну рішень про припинення операцій на рахунках.

У разі закриття поточного або депозитного рахунку субєкта підприємницької діяльності установа банку протягом трьох робочих днів з дня закриття рахунку (включаючи день закриття рахунку) повідомляє про це відповідний орган державної податкової служби. Повідомлення про закриття рахунку надсилається електронною поштою Національного банку України.

1.3 Особливості розробки депозитної політики банку та визначення інструментів її реалізації

На сьогоднішній день банки відчувають гостру потребу в нових методах і механізмах, що забезпечують стабілізацію процесу формування ресурсної бази і депозитного залучення засобів, які за інших рівних умов гарантували б максимальну віддачу від використовуваних ресурсів у процесі досягнення банком поставлених цілей. Метою банківської установи повинна стати не максимізація, а досягнення певного рівня прибутку, утримання певної частки ринку і певного рівня продажів.

Дослідження у сфері розробки концепції формування депозитної політики можна класифікувати як спробу теоретичного осмислення і формалізації у найбільш узагальненому виді сучасної практики проведення депозитної політики. Депозитна політика банку це стратегія по залученню тимчасово вільних грошових коштів для виконання статутних вимог, цілей і завдань банку, визначених меморандумами по кредитній і інвестиційній політиці з орієнтиром на підтримку банком своєї ліквідності і забезпечення прибуткової роботи.

У середині ХХ ст. деякі зарубіжні автори, такі як Т. Дж. Уотшем, К. Паррамоу, С. Моррісон [85] а також вітчизняні економісти О. Кукушкіна, В. Платонов, Я. Смолій [6], розробляючи концепції створення ресурсного потенціалу банку, активно пропагували теорію про те, що потреба в капіталі залежить від депозитів і залучених ресурсів. Саме достатність капіталу має вказувати на те, яких збитків може зазнати банк без шкоди для інтересів вкладників та інших кредиторів. Капітал необхідно розглядати як номінальний якір, що допомагає подолати падіння реальної вартості активів. Але потрібне також основоположне інституційне середовище: правила і традиції, що визначають, яким чином дані умови використовуватимуться.

Сформулювати правильні ринкові цілі і показники банку - непроста справа. Значення відповідної мети, яка формально виражена та ефективно представлена, неможливо перебільшити. Вироблені на її основі завдання служать як критерії для всього подальшого процесу ухвалення управлінських рішень, що дозволяє попередити і запобігти банкрутства банку. Серед науковців існують дві полярні думки щодо переваг і недоліків встановлення цілей або „зверху вниз”, або „з низу вгору”.

Наступним етапом при розробці депозитної політики є оцінка можливостей, переваг і недоліків банку порівняно з конкурентами, а також потенційних загроз його успішній діяльності [9, с.56]. Визначення основних переваг і недоліків банку базується на термінах потенціал та ефективність банку. Під потенціалом банківської установи розуміють здатність банку ефективно запроваджувати в життя обрану стратегію на основі можливостей, що є у нього, і з урахуванням певного кола клієнтів. А ефективність трактують як результат використання даного потенціалу для задоволення попиту споживачів на відповідні послуги і продукти. Банк не може володіти значним потенціалом, не будучи при цьому достатньо ефективним, якщо цей потенціал не використовується на користь суспільства. У економічній літературі ресурсний потенціал субєкта господарювання, у тому числі і такого специфічного підприємства, як банк, характеризується «як складна система ресурсів, які знаходяться у взаємозвязку і взаємозалежності». Традиційно в ресурсний потенціал включаються матеріальні, трудові, фінансові і технічні ресурси [32, с.42]. Сучасний рівень розвитку економіки і банківської справи змушує враховувати у складі ресурсного потенціалу такі елементи як, інформаційні, організаційні і територіальні ресурси (див. рис.).

Фінансовим ресурсам у потенціалі банку відведена першочергова роль, оскільки від їх наявності або відсутності залежить можливість здійснення банком своєї діяльності в повному обсязі. Дослідник Є. Слуцьким [49, с.108], вважає, що теорія раціонального вибору формалізує логіку, якою керується особа, що ухвалює рішення. Тобто банк, залучаючи тимчасово вільні кошти, ніколи не вибере альтернативу Х, якщо в той самий час доступна альтернатива Y, яка з позиції раціональності краща ніж Х. Раціональність у жодному разі не заперечує оновлення, але попереджає про негативні результати, які можуть спричинити інновації. Вигода часто отримується в далекому майбутньому, тоді як втрати виникають і усвідомлюються негайно.

Рис. 1.2. Взаємозвязок елементів ресурсного потенціалу банку

Наступним етапом є аналіз і оцінка стану тенденцій бізнесу і ринкової конюнктури, який здійснюється в двох аспектах: зовнішньому і внутрішньому. Це необхідно для подальшого визначення і встановлення напрямів діяльності банку у сфері залучення вільних коштів, крім того дозволяє знайти альтернативні варіанти дій з урахуванням динаміки конюнктури ринку ресурсів, фінансового ринку та ринку товарів, робіт, послуг. За даними, одержаними в результаті аналізу ринково-виробничих характеристик, можна оцінити привабливість кожного з ринків, де діє банк [76, с.105].

Практично в кожній концепції формування депозитної політики банку обговорюється необхідність проведення внутрішнього і зовнішнього аналізу. Існує декілька ознак, за якими можна класифікувати межі депозитної політики: обсяг і структура, попит і пропозиція, вплив нормативних документів і власних лімітів, терміновість депозитних відносин, географія, субєкти депозитних відносин. Депозитна політики - це та лінія, по якому рухатиметься процес залучення коштів і на який орієнтується вся діяльність банку в цілому.

Перспективним напрямом у процесі вивчення навколишнього середовища банку є аналіз демографічного розвитку клієнтури [53, с.78]. У вітчизняному банківському бізнесі цей напрям поки що не набув широкого розповсюдження, що повязано з відсутністю конкретних методик проведення такого аналізу, непідготовленістю фахівців і відносно дорогою ціною дослідження.

Визначимо конкретні інструменти залучення банками депозитних ресурсів:

Визначення сильних і слабких сторін банку, його можливостей щодо розширення діяльності на ринку депозитних послуг. Якщо уважно вивчити пропоновані в багатьох виданнях з банківського менеджменту методи визначення сильних і слабких сторін банку, то фактично автори пропонують застосовувати дві методики. Перша з них полягає у використанні еталонного або типового списку чинників, розроблених з даної проблеми. Основний недоліком такого методу є те, що через свою універсальність він може виявитися малопродуктивним. Друга методика базується на залученні експертів у банківській сфері. Така методика полягає у проведенні опитування та на його основі розробки експертного висновку. Дана методика набула поширення і схвалення на практиці, але її негативна сторона - великі витрати, повязані з залученням експертів, а також достатній субєктивізм експертних оцінок.

Аналіз трьох основних чинників, які впливають на здійснення продажів: час, сегмент і обслуговування. Банку необхідно виробити таку стратегію, яка, з одного боку, давала б можливість своєчасно пропонувати сезонні продукти, а з іншого - направляла б кошти і ресурси для задоволення різноманітних потреб, які диктує ринок.

Оптимізація структури капіталу і зобовязань з позиції прибутковості власного капіталу, вартості ресурсів, стабільності ресурсної бази. У зарубіжній і вітчизняній банківській практиці основними методами управління активами і пасивами вважається метод загального фонду, метод конверсії фондів [87, с.32].

Забезпечення максимально можливого розширення різних видів депозитних операцій, надання пільг і депозитних послуг для збільшення кількості і обсягів вкладів фізичних та юридичних осіб.

Содержание