Банківські операції

контрольная работа

3. Обчислення відсоткових прибутків за позиковими операціями

При здійсненні фінансових розрахунків суми грошей незалежно від їх походження та призначення повязують з конкретними періодами або моментами часу. Тому в кредитних угодах передбачаються не тільки суми боргу, а й строки та періодичність його погашення і плати процентів. Особливо важливу роль чинник часу відіграє при довгостроковому кредитуванні. Це випливає з нерівноцінності теперішніх і майбутніх грошей, навіть якщо не брати до уваги інфляцію та ризик. Майбутні гроші менш цінні, ніж теперішні.

Для визначення оптимальної для банку процентної ставки за кредитом розраховують мінімальну норму дохідності:

МНД = (% В + Мпр)? (n/360) = (Д - В) /Кз,

де % В - процентні витрати за залученими ресурсами, %; Мпр - мінімальна норма прибутку від кредитних операцій, %; Д - мінімально припустимий дохід за позичкою як сума процентних і комісійних платежів, грн; В - операційні витрати банку з оформлення та обслуговування кредиту, гр. од.; n - строк кредитування, дні; Кз - основна сума кредиту плюс відповідна сума обовязкового резерву на відповідних коррахунках банку в НБУ.

Виходячи з цього, оптимальна процентна ставка за кредитом (Rо):

Rо = Д/К? 360/n,

де Д - мінімально припустимий дохід за позичкою як сума процентних і комісійних платежів; К - основна сума кредиту; n - строк кредитування.

Комерційні банки можуть використовувати різні методи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички, а саме:

· Актуарний;

· Разового нарахування процентів;

· Модель ставки "цінового лідерства";

· Модель "вартість плюс";

· Модель максимальної процентної ставки "КЕП";

· Модель надбавки.

Відповідно застосовують різні види процентних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, проценти розрізняють за базою, яка береться для їх нарахування. При цьому застосовують постійну чи послідовну змінну базу для розрахунку. У разі застосування змінної бази за неї береться сума, отримана на попередньому етапі нарощення, або дисконтування. Інакше кажучи, проценти нараховуються на проценти, тобто при нарахуванні використовуються складні процентні ставки.

Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки, які застосовуються на євроринку валют. Наприклад, змінною базою вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції - ЛІБОР (London interbank offer rate). До ЛІ БОР додається надбавка (спред) за кредитами. При цьому розмір спреда може бути постійним протягом усього строку користування позичкою чи змінним.

У міру розширення міжнародного ринку позичкових капіталів в окремих країнах зявились аналогічні ЛІБОР свої базові ставки: ПІБОР (Париж), ФІБОР (Франкфурт-на-Майні), БІБОР (Бахрейн), НІБОР (Нісау, Нью-Йорк, Норвегія), ЛЮКСІБОР (Люксембург), MIBOP (Москва), СІБОР (Сінгапур), ТІБОР (Токіо) тощо. У комерційній пресі трапляється й базова ставка КІБОР (Київ). Проте широкого застосування вона ще не набула.

У разі постійної бази використовують прості процентні ставки.

Процентні ставки також можуть бути фіксованими або плаваючими. Перша з них установлюється незмінною на весь період користування позичкою. Плаваюча - процентна ставка, величина якої змінюється залежно від обумовлених у кредитній угоді чинників, наприклад, від зміни темпів інфляції, облікової ставки центрального банку, зміни вартості кредитних ресурсів на грошовому ринку тощо. У разі застосування плаваючої процентної ставки встановлюється не сама процентна ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї - спреда.

У розрахунках на практиці застосовують так звані дискретні проценти, тобто проценти, які нараховують за фіксовані у договорі періоди (рік, півріччя, квартал, місяць, день). При цьому період розглядається як дискретна змінна. Інколи, переважно в теоретичних викладках, у формальних обґрунтуваннях та фінансових розрахунках розглядають безперервні проценти, тобто проценти, які визначаються без привязки до конкретного відрізку часу.

Прості проценти, як правило, нараховують за короткостроковими позичками або у випадках, коли проценти не приєднуються до основного боргу.

Проте на практиці строк позики далеко не завжди дорівнює одному року. Тому проценти нараховують за фактичну кількість днів користування позичкою. Для розрахунку кількість днів позички ділять на кількість днів у році. При цьому, коли за рік береться 360 днів, отримуємо звичайні, або комерційні проценти, а коли 365 (366) днів - точні проценти. Саме такі проценти здебільшого нараховують українські банки.

Щоб точніше визначати доходи банку за період та раніше використати кошти, отримані як проценти, банки вимагають від позичальників сплати процентів щомісячно. Але строк позички не завжди кратний календарному місяцю. Він може починатися десь у середині одного місяця і закінчуватись у кінці іншого.

При часткових платежах для погашення позики використовують два методи нарахування процентів. Перший називається актуарным, при якому проценти нараховують на суму непогашеного боргу, який поступово (у міру погашення) зменшується. При цьому спочатку із внесених боржником коштів погашають нараховані проценти, а решта спрямовують на погашення основного боргу. Цей метод застосовують при нарахуванні процентів за позичками, наданими на строк, що перевищує один рік.

Другий метод визначення суми погашення платежів полягає в тому, що використовують проценти з приближеним числом днів у періоді (рік - 360 днів, квартал - 90, місяць - 30 днів). Цей метод називають правилом торгівця.

При кредитуванні споживчих потреб проценти нараховують на всю суму позики і приєднують до основного боргу ще в момент відкриття кредиту. Цей метод називають разовим нарахуванням процентів. Погашення заборгованості з процентами здійснюють рівними сумами протягом усього строку кредитування.

Іноді банки за користування кредитом установлюють так звані каскадні процентні ставки щодо періодів користування кредитом. Наприклад:

— 8 % річних - при користуванні позичкою до трьох днів;

— 11 % річних - при користуванні позичкою протягом чотирьох-семи днів;

— 14 % річних - при користуванні позичкою протягом двох тижнів;

— 16 % річних - при користуванні позичкою протягом від двох до 30 тижнів.

Подібні каскадні процентні ставки застосовують банки як за користування позичками, так і за строковими вкладами. За такої системи процентних ставок їх абсолютний розмір зростає у міру збільшення тривалості користування кредитом. Перевагою такої системи процентних ставок є те, що вона дає можливість точніше увязати динаміку процентних ставок із динамікою інфляції й реальніше застрахувати кошти кредитора від знецінення внаслідок інфляції. Окрім цього, досягається економія коштів унаслідок скорочення витрат на оформлення та обслуговування кредиту.

Складні проценти нараховують тоді, коли проценти вкладникові не виплачують після їх нарахування за певний період (місяць, квартал, рік), а приєднують до суми боргу для нарощення. Тобто база для нарахування процентів з кожним періодом збільшується.

Банки можуть використовувати й інші види нарахування процентів.

Модель ставки "цінового лідерства" (ставка "прайм-рейт") - ставка, за якою банки надають короткострокові позики великим корпоративним фірмам з досконалою фінансовою репутацією. Це найнижчі ставки, оскільки ризики і витрати на аналіз кредитоспроможності позичальника найменші. Така тверда ставка може змінюватися лише раз на місяць і більшою мірою залежить від конюнктури кредитного ринку.

На її основі встановлюють фактичний процент, що дорівнює ставці "прайм-рейт" плюс премія за ризик невиконання зобовязань, що сплачуються не першокласними позичальниками, та премія за ризик, що виплачується позичальниками довгострокових кредитів.

Процентна ставка за кредитом, що нижча ставки "прайм-рейт", дорівнює сумі витрат на залучення коштів і надбавок для покриття ризику й отримання прибутку.

Модель "вартість плюс" - облік вартості залучених банком коштів і його операційних витрат, повязаних із цим. Ставка за кредитом - це сума таких компонентів:

1) вартість для банку депозитів із метою кредитування;

2) банківські операційні витрати, у тому числі заробітна плата співробітників кредитного відділу, вартість обладнання, необхідного для надання кредиту і контролю його повернення;

3) маржа (компенсація банку) за рівень ризику невиконання зобовязань;

4) очікуваний прибуток за кожним кредитом.

Кожен із вказаних компонентів може бути виражений у формі процента відносно суми кредиту. Недолік цієї моделі полягає у тому, що банк точно повинен знати свої витрати і може встановлювати ставку без урахування фактора конкуренції з боку інших кредиторів.

Модель максимальної процентної ставки "КЕП" - погоджена верхня межа ставки за кредитом незалежно від майбутньої динаміки процентних ставок на грошовому ринку.

Модель надбавки - встановлений процент надбавки, який не може бути більшим за раніше визначений, наприклад, 5 % до ставки "прайм-рейт".

Фактично кожен банк розробляє свою процентну політику, у процесі реалізації якої застосовує різні види вкладів та кредитів, здійснює маркетингові дослідження, широко використовує рекламу. Адже, окрім наведених, існує ще безліч інших ситуацій і методів нарахування процентів.

Делись добром ;)