Аналіз кредитного портфелю ПАТ "ВТБ банк"

контрольная работа

5. Пропозиції щодо покращення кредитної роботи в банку

Як одним із етапів роботи з позичальником при управлінні проблемними кредитами, потрібно розробити стратегію поведінки в переговорах з боржником, для цього боржників можна поділити на дві категорії: добросовісні та недобросовісні.

До добросовісних позичальників належать:

«невдахи» - це та група позичальників, які не платять по економічним причинам. Якщо підприємство-боржник цієї категорії має наміри працювати й далі, важливо обговорити умови штрафних санкцій за прострочку.

«жертви обставин» - це та група позичальників, які стали не в змозі виконувати боргові зобовязання внаслідок дії непереборної сили. В даному випадку потрібно визначити, хоча б приблизно, до якого моменту продовжиться невизначеність, хто буде займатися вашим питанням, коли буде здійснено необхідний платіж і які штрафні санкції за прострочення платежу буде сплачувати позичальник.

До недобросовісних боржників відносяться:

«диктатори» - це та група позичальників, які диктують умови, користуючись своєю ринковою силою, наданою владою, чи особливим станом в суспільстві. В цьому випадку потрібно уважно слідкувати за виконанням всіх формальностей, в т.ч. і договірних.

«шахраї» - це та група позичальників, які шукають можливість не сплачувати кредит або в принципі ніколи не збиралися його платити. При викритті такого типу позичальників є сенс негайно починати процедуру цивільного чи кримінального переслідування, залишивши спроби повернути борг в позасудовому порядку. Вони все одно не принесуть результату, так як шахрай не буде відповідати на листи та дзвінки. Потрібно зразу ж звертатися до суду.

Саме на основі такого розподілу боржників, потрібно спочатку розробити принципи взаємодії з позичальниками, і методи впливу на боржника:

психологічні (усні нагадування по телефону різного емоційного забарвлення (в залежності від ситуації), особисті переговори, письмові надування);

економічні (фінансові санкції (штраф, пеня), заставні відносини, потенційна загроза можливості втрати іміджу, призупинення поставок, вимоги внести заставу;

юридичні (претензійна робота, досудова переписка, подача позову до суду, примусове виконання рішення суду, втручання державних органів, кримінальне переслідування;

фізичні (арешт майна божника, або самого боржника, що виконуються органами державної виконавчої служби та органами слідства.

Тепер розглянемо боржників з іншої точки зору і поділимо їх на три категорії:

кримінальної спрямованості, що з моменту одержання кредиту ставлять за мету не повертати борги;

некримінальної спрямованості, що пасивно відносяться до повернення боргу;

некримінальної спрямованості, які активно вживають заходи щодо повернення боргу.

Говорячи про першу групу боржників, можна відзначити, що основне навантаження в цьому випадку лягає на юридичну службу і службу безпеки банку, а підрозділ по роботі з проблемними активами підключається до роботи на стадії виявлення яких-небудь засобів або майна боржника й отримання рішення суду про право банку на звертання стягнення на них. Слід звернути увагу на те, що дії банку в цьому випадку повинні бути рішучими, послідовними і кваліфікованими, щоб не втратити можливість повернути борги.

Говорячи про позичальників другої групи, варто сказати, що вони забезпечують широке поле діяльності для співробітників підрозділу, починаючи від умовлянь боржників або здійснення впливу на них через акціонерів і закінчуючи арбітражним процесом щодо банкрутства підприємства або вживанням спільних заходів щодо відродження фірми. Усе залежить від оцінки того, «чи варта овчинка вичинки», підготовленості співробітників і бажання банку домогтися реального результату щодо повного або часткового повернення боргу або переведення ситуації в менш проблематичну, а в деяких випадках - і в абсолютно нормальну.

З третьою категорією боржників працювати легше всього, і мистецтво співробітників підрозділів з погашення проблемних активів повинне полягати в тому, щоб перевести позичальників другої і навіть першої групи в третю. Яким чином можна цього домогтися?

Але може виникнути ускладнення. Припустимо, що в ході роботи з проблемним кредитом одержане рішення арбітражного суду про стягнення боргу в повному обсязі (основний борг, винагорода і штрафні санкції) або законослухняний позичальник визнав борги в повному обсязі в добровільному порядку. Припустимо також, що банк обмежується одержанням наявних у боржника коштів і сторони вважають зобовязання за договором виконаними або банк знаходить можливість застосувати договір сесії й уступити права вимоги заборгованості третій особі за деяку розумну суму, але меншу, ніж зазначено в рішенні суду або визнано позичальником. Така ситуація цілком відповідає сформованій практиці. У результаті виходить, що банк подарував боржнику деяку суму і повинен заплатити з неодержаних коштів належні податки. У даному випадку банк несе додаткові втрати і стоїть перед вибором: взяти на себе податковий тягар і дати можливість підприємству функціонувати далі або домагатися повного повернення боргу і розорити його.

Звичайно, співробітники підрозділів з погашення проблемних активів можуть знайти вихід у будь-якій складній обстановці, але перед банком фактично увесь час стоїть дилема: домагатися визнання боргу позичальником у повному обсязі або звертатися в арбітражний суд, як цього вимагають нормативні документи? Значно легше домовитися з боржником до повної вигоди обох сторін, але ніколи невідомо, як до таких кроків віднесуться податкові органи й органи банківського нагляду.

Прямий і непрямий економічний ефект від діяльності підрозділів з погашення проблемних кредитів складається з низки складових:

фактичне повернення проблемного чи безнадійного до стягнення кредиту приносить певний дохід і дозволяє банку знову розмістити кошти в дохідних кредитах;

переведення кредиту із проблемного в категорію надійних дає змогу одержувати стійкі доходи в період дії кредиту;

відновлення раніше створених резервів на доходи збільшує прибуток і власний капітал банку:

вивільнення персоналу підрозділів кредитних операцій для ведення основної діяльності дозволяє сконцентрувати зусилля на створенні нових надійних кредитів;

повернення кредиту поліпшує економічні нормативи і показники банку і зміцнює його імідж як надійного і кваліфікованого партнера при взаємодії з промисловим сектором економіки.

До теперішнього часу в практиці проведення заходів щодо повернення проблемних кредитів сформувалися деякі типові схеми погашення проблемної і простроченої заборгованості.

Схема першого типу. Прострочена заборгованість за кредитом погашається одноразово без додаткового кредитування і переведення позичкової заборгованості на третю особу, але з використанням дебіторської заборгованості третіх осіб позичальнику банку.

Для практичного застосування схеми першого типу необхідна наявність у позичальника дебітора, борг якого складає величину не менше розміру простроченої заборгованості, а його фінансовий стан оцінюється як більш надійний (стійкий), ніж у позичальника. Крім того, у дебітора повинні бути кошти, цінні папери, інші активи, з якими може працювати банк і ринкова вартість яких еквівалентна величині простроченої заборгованості за кредитом.

Схема другого типу. Сума простроченої заборгованості за кредитом погашається позичальником коштами, отриманими за реалізовану продукцію (послуги) від кредитоспроможної зацікавленої третьої особи, що одержує у свою чергу кредит у банку.

Дана схема може бути застосована при виконанні наступних умов: наявності в позичальника на складі товарів, що користуються попитом, або можливостей для їх виробництва; у випадку виробництва - обсяг товарів і їхні ціни такі, що їх вартість через розумний період буде еквівалентна величині простроченої заборгованості за кредитом.

Схема третього типу. Прострочена заборгованість за кредитом перетворюється в термінову позичкову або дебіторську заборгованість шляхом переведення боргу на юридичну особу, діяльність якої контролюється банком. При цьому зазначена юридична особа одержує деяке майно позичальника, експлуатуючи яке можна отримати кошти, достатні для погашення позичкової заборгованості.

Схема третього типу має наступні особливості застосування:

у позичальника є майно (у тому числі те, що перебуває в заставі), ринкова вартість якого менша суми простроченої заборгованості. Однак його експлуатація дозволяє в розумний термін отримати кошти, достатні для погашення заборгованості, при необхідності з включенням суми від продажу самого майна;

існує юридична особа, діяльність якої контролюється банком. Вона має юридичні і технічні можливості для експлуатації і продажу майна, причому його кошти дозволяють прийняти необхідне майно на баланс;

вироблена продукція (роботи, послуги) користується попитом на ринку, а саме майно може бути при необхідності продане але за прийнятною ціною.

Схема четвертого типу. Банк видає кредит юридичній особі, діяльність якої контролюється. Вона фінансує позичальника (як правило, забезпечуючи його сировиною, матеріалами) з метою завершення виробничого циклу. Кошти від реалізації готової продукції направляються на погашення як простроченої заборгованості позичальника, так і кредиту, виданого підконтрольній юридичній особі.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати такі дієві форми по погашенню боргу, як переуступлення права вимоги та переведення боргу.

Згідно зі ст. 197 Цивільного Кодексу в період дії зобовязань може відбуватися зміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може передавати свої права за зобовязаннями іншій особі, оформивши це угодою про переуступлення прав вимоги. Переуступлення прав вимоги оформляється письмовою угодою з повідомленням про це боржника [1].

Ще одним із нових запроваджень є те, що при визнанні кредиту проблемним або безнадійним кредитна справа боржника передається до підрозділу по роботі з проблемними кредитами. Співробітник підрозділу приймає кредитну справу, на підставі якої відкривається спостережна справа.

Якщо банк зацікавлений у створенні можливості для повернення кредиту, він підписує спільну угоду з погашення кредиту. Така угода розробляється на базі ретельного вивчення фінансового й ділового стану позичальника. Угода звичайно вимагає, щоб позичальник погодився з необхідністю суворого контролю з боку банку за діяльністю позичальника й чіткого виконання розроблених заходів.

Дане дослідження дає змогу констатувати, що проблема вдосконалення методів оцінки кредитних угод є актуальною як у теоретичних дослідженнях, так і в практичній діяльності банків. На сьогоднішній день практично є відсутніми наукові роботи системного плану, присвячені удосконаленню кредитних відносин комерційних банків із позичальниками.

Стабілізуючий вплив на стан кредитних відносин комерційних банків із позичальниками відбувається шляхом мінімізації кредитного ризику, який можливий за таких умов: ретельна оцінка кредитоспроможності позичальника; зменшення розмірів надання кредиту одному позичальнику, що дозволяє скоротити величину збитків у випадку його неповернення; страхування кредитів; залучення достатнього забезпечення; видача дисконтних позик, які дають змогу отримати плату за кредит, але потребують використання додаткових методів захисту від кредитного ризику для повернення основного боргу.

Делись добром ;)