3.1 Державне регулювання банківської системи України

В усьому світі банки більше, ніж підприємства інших видів діяльності, підлягають державному нагляду і незалежному контролю. Система банківського регулювання та нагляду в тому чи іншому вигляді функціонує у всіх країнах світу.

Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави зумовлюється тим, що банки виконують суспільно-корисні та необхідні функції (розрахунково-касове обслуговування юридичних і фізичних осіб, збереження грошових заощаджень тощо). З іншого боку, в умовах ринку між банками іде жорстка конкурентна боротьба, що змушує їх підвищувати ризик овість своїх операцій, що, своєю чергою, може призвести до банкрутства. А крах банківської установи наносить шкоду не лише його власникам, але й суспільству загалом. Все це і робить регулювання їх діяльності та нагляду, необхідним завданням держави.

В Україні згідно із Законами України “Про банки і банківську діяльність” і “Про Національний банк України ” функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ.

Термін “регулювання банківської діяльності” та “нагляд за діяльністю банків” інколи вживаються у значенні синонімів, хоча відносяться до різних видів діяльності.

v Основною метою банківського нагляду є своєчасне регулювання на порушення та негативні тенденції у діяльності банків з метою їх нормалізації, зміцнення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи загалом.

v Банківське регулювання - це система заходів, за допомогою яких центральний банк, або інший наглядовий орган забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.

Отже, під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед розробку та видання уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються на діючому законодавстві і визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують певні рамки поведінки банків, що сприяють підтримці надійної та ефективної банківської системи.

Регулювання здійснюється з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобовязань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності [5, с. 133 - 135].

До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна віднести:

1) забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

2) захист інтересів вкладників;

3) створення конкурентного середовища у банківському секторі;

4) забезпечення прозорості діяльності банківського сектора економіки;

5) забезпечення ефективної діяльності банків, підтримка необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері тощо.

Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах - адміністративне та індикативне регулювання.

Адміністративне регулювання включає такі заходи:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Основними складниками індикативного регулювання є:

1) засоби впливу, повязані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності:

a. встановлення обовязкових економічних нормативів;

b. визначення норм обовязкових резервів для банків;

c. встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

2) засоби впливу непрямого характеру:

a. визначення процентної політики;

b. рефінансування банків;

c. кореспондентські відносини;

d. управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

e. операції з цінними паперами на відкритому ринку;

f. імпорт та експорт капіталу.

Нагляд за діяльністю банків належить до адміністративного регулювання. Він здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих банків та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до діючого законодавства та інструкцій, своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності окремих банків.

У загальному вигляді банківський нагляд зводиться до виявлення правопорушень і їх усунення, запобігання високого рівня ризикованості, зясування того, наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам[12, с. 103 - 105].

За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на: вступний, попередній і поточний (рис. 3.1).

1

Рис.3.1. Форми банківського нагляду

Індикативне регулювання банківської діяльності включає такий важливий елемент, як встановлення з боку НБУ для банків обовязкових економічних нормативів. Їх призначення - захист інтересів вкладників і кредиторів та забезпечення фінансової надійності банків.

Усі нормативи, залежно від сфери банківської діяльності, яку вони регулюють, ділять на пять груп, до кожної з яких входять кілька економічних нормативів:

1)нормативи капіталу:

Ш мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1);

Ш адекватності регулятивного капіталу (Н2);

Ш адекватності основного капіталу (Н3);

2)нормативи ліквідності:

Ш миттєвої ліквідності (Н4);

Ш поточної ліквідності (Н5);

Ш короткострокової ліквідності (Н6);

3)нормативи кредитного ризику:

Ш максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

Ш великих кредитних ризиків (Н8);

Ш максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

Ш максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

4)нормативи інвестування:

Ш інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11);

Ш загальної суми інвестування (Н12);

5)норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), Н13/1, Н13/2.

Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н7, Н8, Н11, Н12, Н13 є регулятивний капітал банку; для Н3 - основний капітал; Н9, Н10 - статутний капітал[15, 138 - 140].

3.2 Саморегулювання банківської системи

В умовах глобалізації фінансових ринків, з розвитком методів та засобів інформатизації, з розширенням сфери застосування похідних фінансових інструментів, що призводить до зниження рентабельності роботи банківських установ, контроль за ризиками діяльності стає одним із головних факторів підтримання їх прибутковості на прийнятному рівні.

Внутрішній контроль - це процес, що постійно здійснюється на всіх рівнях банку і покликаний сприяти досягненню мети, визначеної стратегією його розвитку.

Концептуальною основою побудови внутрішнього контролю є такі принципи:

1. Розмежування обовязків (функція внутрішнього контролю у банку має бути відокремленою від операційної діяльності, а бек-офіс - від підрозділів, у яких укладають угоди);

2. Наявність ефективних процедур санкціонування операцій (мовиться про рішення відповідальних осіб, дотримання регламентованих внутрішніми документами банку відповідних дій та процедур);

3. Своєчасне належне документування операцій;

4. Фактичний контроль за документацією (йдеться про використання технічних засобів і процедур з метою запобігання втрати, вилучення або неправомірної зміни облікової чи іншої робочої банківської документації);

5. Використання різних видів контролю залежно від функціональної приналежності його обєктів;

6. Безперервність та обєктивність.

Ці принципи забезпечують постійну, всеосяжну і багатопланову дію контрольних механізмів і функцій на всіх векторах банківської діяльності й на різних рівнях ухвалення рішень.

Сукупність органів управління, а також підрозділів і службовців (відповідальних працівників), які виконують моніторингові та захисні функції в рамках політики внутрішнього контролю є службою внутрішнього контролю.

Служба внутрішнього контролю (СВК) - це структурний підрозділ (відділ, департамент) банку, котрий організовує і здійснює контроль. СВК має бути незалежною і діяти під безпосереднім наглядом ради директорів банку; не здійснювати діяльність, що піддається перевіркам; взаємодіяти із відповідними керівниками банку або його підрозділів з метою оперативного вирішення питань; з власної ініціативи доповідати раді директорів про результати внутрішнього контролю та вносити пропозиції щодо вирішення виявлених проблем, а також надавати цю інформацію голові правління і правлінню банку.

Система внутрішнього контролю виконує захисну функцію, мінімізуючи зовнішні та внутрішні ризики банківської установи, забезпечуючи такий порядок проведення банківських операцій і послуг, який сприяє досягненню встановлених нею орієнтирів і цілей при дотриманні вимог законодавства, нормативних актів центрального банку, а також внутрішніх процедур, стандартів і правил, установлених в банку.

Основною складовою внутрішнього контролю є контроль за ризиками. Одна з його особливостей полягає в тому, що, становлячи самостійну функцію ризик-менеджменту, контроль за ризиками водночас є складовою частиною інших функцій управління, а саме - служби внутрішнього контролю.

Служба внутрішнього контролю має постійно стежити за дотриманням таких критеріїв:

· Кількісні та якісні значення параметрів ризиків, оперативність і достовірність інформування керівництва банку про поточний стан показників ризику в цілому по банку і в розрізі окремих підрозділів;

· Своєчасність дотримання підрозділами і працівниками прийнятих банком зобовязань і проведення розрахунків за ними, відповідність практики проведення операцій нормам чинного законодавства;

· Недопущення збитків і зменшення обсягу власного капіталу банку при покритті витрат доходами або власними коштами з урахуванням необхідності формування резервів на можливі втрати;

· Якість застави, що приймається банком як забезпечення наданих кредитів;

· Дотримання на практиці принципу колегіальності ухвалення рішень (щодо надання великих кредитів, кредитів повязаним із банком особам тощо);

· Наявність у банку можливості оперативно залучати ресурси або розміщувати кошти у разі непередбачених змін прибутковості окремих сегментів фінансового ринку (підтвердження лімітів на міжбанківському та інших ринках);

· Дотримання юридичної правомірності й економічної доцільності угод та операцій, що проводяться банком (використання стандартних форм договорів, узгодження їх із юридичною службою до підписання, проведення всіх необхідних процедур підтвердження операцій, особливо з використанням без паперових технологій та з питань фінансового моніторингу).

У світовій практиці служба внутрішнього контролю, як правило, наділяється правом призупиняти проведення структурним підрозділом або працівником операцій у разі порушення встановлених значень ризиків до ухвалення рішення компетентним органом управління банку.

Банківський контроль неможливо уявити без такої важливої складової, як моніторинг. Це - система постійного контролю за рівнем ризиків, спрямована на підтримання стабільної роботи банківської установи.

Моніторинг здійснюється шляхом постійного спостереження за дотримання банком установлених стандартів, лімітів концентрації, індикативних значень, встановлених як щодо кредитної організації в цілому, так і щодо кожної банківської операції. Моніторинг банківських ризиків передбачає своєчасне інформування про виявлені негаразди та відповідне реагування на них і є базою для прийняття обґрунтованих рішень щодо мінімізації виявлених ризиків. Дієвість моніторингу визначається оперативністю і якістю інформаційних звітів, які готуються службою внутрішнього банківського контролю, та налагодженою системою зворотного реагування на виявлені відхилення.

Контроль за функціонуванням системи управління банківськими ризиками банк має проводити постійно.

Головні завдання банку в процесі організації контролю за ризиками такі:

· Забезпечення виконання внутрібанківських нормативних обмежень та лімітів за розміром ризикових операцій;

· Постійний аналіз змін основних індикаторів ризиків та умов функціонування банку;

· Належний стан звітності і моніторингу ризиків, що дає змогу одержувати адекватну інформацію про діяльність фронт-офісних підрозділів та про ризики, що приймаються ними;

· Визначення у службових документах і дотримання встановлених процедур та повноважень у ході ухвалення рішень [13, с. 40 - 42].

Отже, керівництво банківської установи має регулярно перевіряти, наскільки інтенсивно діє система управління, передусім - управління ризиками.