2.2 Значення оцінки однорідності статистичної сокупності комерційних банків для статистичних досліджень

Український банківський сектор не є однорідним. Так, на долю трьох найбільших банків України (1,8% від загальної кількості досліджуваних банківських установ) належить біля 22,97% сукупних активів банківської системи, сукупні доходи 20 системообразуючих банків України (12% від їх загальної кількості) становлять 70,21% активів банківської системи України.

Існує також значна структурна неоднорідність, обумовлена відмінністю в характері і обємах що проводяться різними по величині банками операцій, їх клієнтурою, відношенням з властями і бізнесом, відношенням до них з боку приватних вкладників, доступністю інструментів управління фінансовими ризиками, здібностями привертати ресурси на зовнішньому ринку і так далі До теперішнього часу в банківській системі утворилися різні типи кредитних установ, що якісно відрізняються один від одного за джерелами ресурсів, характером розміщення, стратегіям розвитку і тому подібне Найважливіші "типові" відмінності між банківськими інститутами зумовлювалися наступними обставинами: типом інтеграції банку з виробничим капіталом; розміром банку; господарським профілем корпоративної клієнтури банку; наявністю або відсутністю участі держави в управлінні. Можна виділити наступні основні групи банків:

- банки-центри фінансово-виробничих холдингів;

- крупні спецбанки;

- крупні банки для зовнішньоекономічних розрахунків;

- крупні корпоративні банки;

- банки регионов-фінансових центрів;

- дрібні столичні банки.

Окрім відмічених груп, як два що різко відрізняються і глибоко відособлених від решти сегментів банківської системи виділяються системообразующие банки (Приватбанк, Укрсиббанк) і дочірні банки іноземних банків. Перші - знаходяться під частковим або повним контролем держави і є найбільшими гравцями на ринку приватних внесків і найбільшими операторами на ринку державних цінних паперів, другі є каналом для розміщення ресурсів, що поступають з-за кордону від материнських компаній, в українські фінансові інструменти, кредити українських підприємствам і підрозділам іноземних компаній.

Таким чином, моделювання банківського сектора не може обмежуватися сукупними агрегатами банківської системи на макрорівні, а вимагає розробки мікромоделей, що враховують особливості різних банків.