Процентна політика: роль і місце в стратегії українських банків

дипломная работа

1.1 Економіко-правова сутність реалізації процентної політики

Розрізняють процентну політику НБУ та процентну політику комерційних банків.

Процентна політика на макроекономічному рівні уявляє собою сукупність заходів в області процента, що направлені на забезпечення рентабельності банківської системи та забезпечення оптимальних темпів розвитку економіки. Проведення політики на макроекономічному рівні, як правило, здійснює центральний банк країни. Процентна політика НБУ визначається цілями і задачами грошово-кредитної політики держави, а та в свою чергу - процесами, що відбуваються в економіці, і тими задачами, що ставляться на певних етапах її розвитку.

Процентна політика банку - це сукупність заходів, спрямованих на встановлення оптимальних ставок позичкового процента, з метою забезпечення прибутковості банку при здійсненні кредитних операцій і мінімізація ризиків, що супроводжують зміну цін на кредитні послуги [33].

Загалом така політика мала б формуватися на основі чіткого документа, який би формувався у вигляді затвердженої належним чином концепції, яка б враховувала вплив усіх можливих факторів розвитку економіки та особливості діяльності тих груп позичальників, на обслуговування яких орієнтований банк.

Потрібно звернути увагу, що в умовах змінної зовнішньоекономічної кон`юнктури і високої мінливості транскордонних потоків капіталу економіка дуже чутлива до змін іноземних процентних ставок. Тому необхідно, щоб при проведенні облікової політики Національний банк України враховував різницю між процентними ставками всередині країни та за її межами. Таким чином, дисконтна політика повинна згладжувати дисбаланс між процентними ставками за активами, номінованими в національній та іноземній валютах.

Зміна розміру рефінансування виконує роль сигналу для всього грошового ринку, даючи його учасникам інформацію щодо оцінки рівня інфляції. Тому в своїй процентній політиці кредитні установи повинні орієнтуватися на рівень ставки рефінансування.

Розглянемо структуру процентної політики комерційного банку (рис.1.1.)

Рис. 1.1. Структура процентної політики комерційного банку

Одним з підрозділів процентної політики є депозитна політика. Депозитна політика є комплексом заходів, направлених на мобілізацію банками грошових коштів юридичних і фізичних осіб, а також держбюджету у формі внесків (депозитів) з метою їх подальшого взаємовигідного використання. Депозитна політика припускає розробку науково обґрунтованих підходів до організації стосунків комерційних банків з юридичними, фізичними особами і державою з приводу залучення їх тимчасово вільних грошових коштів, а також визначення цілей і завдань в цій області і проведення практичних заходів щодо їх реалізації. При проведенні депозитної політики враховуються принципи організації депозитних операцій і їх взаємозвязок з сукупним грошовим оборотом, співвідношення економічних і організаційних методів в управлінні депозитними операціями, форми депозитних рахунків і сфера їх застосування, порядок відкриття і закриття депозитних рахунків, правила зарахування і вилучення грошових коштів клієнтів, порядок і умови переказу грошових коштів з одних депозитних рахунків на інших, граничні терміни зберігання грошових коштів на депозитних рахунках.

Реалізувати даний комплекс заходів зможе лише той комерційний банк, який постійно розширює діапазон послуг, що надаються клієнтам, знижує витрати, покращує якість кредитово-розрахункового і касового обслуговування, надає різні пільги при обслуговуванні клієнтів, пропонує їм різного роду консультації і тому подібне. Таке комплексне обслуговування грає істотну роль при встановленні співвідношень між рівнями процентних ставок по кредитних і депозитних операціях банку. Особливе значення має рівень депозитного відсотка, тобто відсотка, виплачуваного клієнтам комерційного банку по привернутих внесках (депозитам), оскільки основу депозитної діяльності комерційних банків складають операції по залученню ними грошових коштів.

Депозитна політика повинна базуватися на обєктивних закономірностях формування і використання грошових доходів і накопичень юридичних і фізичних осіб, а також держави. При цьому треба враховувати найбільш істотні особливості депозитів юридичних і фізичних осіб. Такою особливістю є те, що, наприклад, внески державних органів і юридичних осіб в банки відносно нечисленні, відрізняються великими розмірами і порівняно швидкою оборотністю. Депозити ж фізичних осіб, навпаки, набагато численніше, але менше по розмірах і обертаються набагато повільніше. Операції по залученню депозитів населення відрізняються також своєю трудомісткістю.

При проведенні депозитної політики необхідно враховувати ряд умов, серед яких можна виділити такі, як визначення джерел банківських внесків і структури банківських пасивів і активів, встановлення граничних термінів зберігання грошових коштів вкладників, досягнення максимального доходу від операцій, що проводяться, облік централізованих визначуваних нормативів і “правил гри” на ринку позикових капіталів, забезпечення повної самостійності і відповідальності сторін, що беруть участь в депозитних операціях і ін.

Депозитна політика повинна враховувати структуру банківських пасивів і активів, що історично склалася, динаміку їх співвідношень. Це має важливе значення для аналізу ліквідності балансів комерційних банків. Цьому сприятиме також оптимальне поєднання різних видів внесків. Використання різноманітних депозитів дозволяє банку забезпечити їх найбільш оптимальну структуру і на цій основі чітко розмежувати кредитні ресурси по їх цільовому призначенню і швидкості обороту, що має важливе значення для підвищення рівня ліквідності банку і зміцнення грошового звернення в цілому. При проведенні депозитної політики важливе значення має визначення видів внесків юридичних і фізичних осіб, форми депозитних рахунків, порядок відкриття, режим функціонування і закриття цих рахунків, терміни зберігання цільових і термінових внесків, граничні розміри процентних ставок по депозитних операціях [32].

Проведення науково обґрунтованої процентної політики припускає не тільки вдосконалення системи внесків, що діє, як форми акумуляції грошових коштів субєктів господарювання, але і створення спеціальної системи економічних стимулів, які повинні спонукати підприємства, організації і населення зберігати свої поточні грошові доходи і накопичення на тих або інших депозитних рахівницях, зацікавлювати банки в розвитку різних видів внесків, впровадженні нових, прогресивніших і економічних форм депозитних рахунків.

Цілі депозитних операцій зводяться до дотримання комерційних інтересів банку і поліпшення ліквідності його балансу, що припускає знання основних правил, лежачих в основі депозитних операцій:

депозитні операції повинні організовуватися так, щоб вони сприяли отриманню банківського прибутку або створенню умов отримання прибули в майбутньому;

в процесі організації депозитних операцій слід забезпечувати різноманітність субєктів депозитних операцій і поєднання різних форм депозитів;

при здійсненні банківських операцій необхідно забезпечувати взаємозвязок і взаємузгодженість між депозитними операціями і операціями по видачі позик по термінах і сумах депозитів і кредитних вкладень;

особлива увага в процесі організації депозитних операцій повинна приділятися терміновим депозитам, які найбільшою мірою забезпечують підтримку ліквідності балансу банку;

при організації депозитних операцій банк повинен прагнути до того, щоб резерви вільних (не залучених в активні операції) засобів на депозитних рахівницях були мінімальні (резерви вільних банківських ресурсів визначаються як різниця між залишками засобів на розрахункових, поточних і інших депозитних рахунках і величиною позикової заборгованості);

слід приймати заходи до розвитку банківських послуг і підвищення якості і культури обслуговування, що сприяє залученню депозитів.

Депозитний відсоток і плата за депозитну операцію не збігаються між собою, оскільки остання є комісійними банку за ведення операції. При встановленні плати за депозитну операцію можуть враховуватися приховані елементи ціни кредиту, наприклад, вимоги центрального банку про обовязкове страхування депозитів, банківські комісії за відкриття рахунків і ін. Доходи, що виплачуються по внесках, виступають серйозним стимулом для населення і субєктів господарювання у виборі форм зберігання і накопичення грошових коштів.

Найбільш поширеними видами внесків в даний час є (у тому числі і за кордоном) (рис.1.1):

термінові внески, засоби з яких не можуть бути зняті раніше обумовленого терміну;

цільові житлові внески, призначені на будівництво або покупку житла (власникам таких внесків надано право першочергового користування житловим кредитом);

молодіжні внески, що відкриваються молодим людям, які зобовязуються за договором робити регулярні місячні внески на депозит протягом заздалегідь обумовленого терміну;

виграшні внески, залучення засобів на яких стимулюється їх участю в розіграші грошових виграшів, автомобілів, непродовольчих товарів, будівельних матеріалів і др.;

пенсійні ощадні внески.

Іншим підрозділом процентної політики є кредитна політика. За користування кредитами позичальники сплачують банку відсотки, при визначенні розміру яких банк виходить з процентної політики, що проводиться в державі, рівня інфляції, вигляду і терміну кредиту, ступеня захисту банківської риски (якості представлених заставних зобовязань, гарантій, поручительств) і інших чинників. Розмір процентних ставок, порядок, періодичність, терміни нарахування і сплати відсотків, а також механізм їх стягнення у кожному конкретному випадку визначаються банком індивідуально за узгодженням з клієнтом і закріплюються в кредитному договорі. Процентні ставки за кредити можуть бути фіксованими (твердими) або регульованими (плаваючими). По фіксованих ставках позики зазвичай видаються на термін, що не перевищує 30 днів, і погашення їх супроводжується заздалегідь встановленими виплатами по відсотках, незмінних протягом всього терміну користування позикою. Кредити на триваліший термін вимагають застосування плаваючих процентних ставок, рівень яких протягом терміну кредитування банком може переглядатися з обовязковим повідомленням позичальника, що має бути зафіксоване в кредитному договорі. Плаваючі ставки коливаються залежно від розвитку ринкових стосунків, зміни розміру відсотків по депозитах (внескам), попиту, що складається, і пропозиції на кредитні ресурси, а також стани економіки. При використанні плаваючої ставки процентний ризик несе позичальник [44].

Економічна роль позикового відсотка не реалізується автоматично, а досягається певною процентною політикою і є результатом конкретної системи управління позиковим відсотком. Під системою управління позиковим відсотком розуміється організація всіх елементів механізму функціонування позичкового відсотка, тобто система процентних ставок, критерії диференціації рівня відсотка, методи регулювання системи процентних ставок, джерело сплати відсотка. При формуванні своєї процентної політики банк повинен планувати процентні ставки так, щоб отримувані банком відсотки забезпечували покриття витрат (зокрема для виплати відсотків по його пасивних операціях) і отримання ним необхідному прибутку.

Таким чином, поняття процентної політики застосовується як на макроекономічному рівні, так і на мікроекономічному. На макроекономічному ринку процентну політику втілює НБУ, шляхом зміни облікової ставки він може впливати на процентну політику комерційних банків.

Делись добром ;)