2. Сутність валюти та її класифікація

Валюта - грошова одиниця, що використовується для вимірювання величини вартості товарів і послуг. Взагалі грошова одиниця будь-якої країни називається валютою.

У сучасних умовах міжнародний обмін товарами і послугами став можливим лише за умови функціонування на світовому ринку загального, інтернаціонального за змістом вартісного еквівалента, коли гроші обслуговують міжнародні економічні відносини і використовуються як міжнародна розрахункова одиниця чи міжнародний засіб обігу або платежу, - це світові гроші, функціональною формою яких є валюта.

Поняття "валюта" широко використовується в економічній літературі. Але, незважаючи на широке застосування, сутність цього економічного терміну не знайшла однозначного трактування.

Деякі економісти визначають валюту як грошову одиницю будь-якої країни [15, 2]. В інших наукових роботах, поняття "валюта" означає грошову одиницю, яка використовується у функціях світових грошей, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу та платежу [24]. Зведення поняття валюти до грошової одиниці у всіх визначеннях у кращому випадку некоректне, оскільки грошова одиниця - лише незначна складова явища грошей, повязана з масштабом цін, і вона не спроможна вичерпати таку складну функцію грошей, як світові грошей [12].

Враховуючи сказане, ми згодні з професором Савлуком М.І., у тому що найбільш прийнятним є визначення валюти як будь-яких грошових коштів, формування та використання яких прямо чи опосередковано повязане із зовнішньоекономічними відносинами.

Валюта обслуговує міжнародний сектор економіки. На її основі функціонує валютний ринок, формується валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви. Поняття валюти включає готівкові і депозитні гроші, чеки, векселі, сертифікати, акредитиви, акції, облігації. Головним призначенням світових грошей стає виконання функцій інтернаціональної міри вартості, за якою порівнюються не безпосередньо вартості окремих товарів, а купівельні спроможності національних валют. Таким чином, вони поєднують національні грошові вартості.

У широкому розумінні валюта залежно від емітента валютних коштів тепер вживається у трьох значенням (рис.1.1):

Рис. 1.3. Класифікація валют [10]

міжнародний розрахунок торгівля експортний

Тепер у системі міжнародних валютних відносин ключові позиції займають саме колективні валюти. Це форма світових грошей, позбавлених товарної основи. Інвестиційною підвалиною, що забезпечує можливість застосування колективних валют, є утворення і функціонування міжнародних валютних союзів. У межах окремих союзів колективні валюти використовуються не тільки як міжнародна інтернаціональна міра вартості шляхом зіставлених валютних курсів, а і як міжнародний платіжний засіб і засіб нагромадження. Сформувалися такі види міжнародних валют, як:

- СПЗ - спеціальні права запозичення, уведені в систему розрахунків Міжнародним валютним фондом (МВФ) з 1 січня 1970 р.;

- Євро - європейська валютна одиниця, функціонує з січня 1999 року у рамках валютної системи "Спільного ринку" (12 країн).

Валюта класифікується за багатьма критеріями (рис. 1.3). Залежно від країни емітента валютних коштів валюта поділяється на: національну; іноземну; міжнародну (регіональну).

Національна валюта - це встановлений законом платіжний засіб певної країни, що емітується національною банківською системою. Національна валюта є основою національної валютної системи. Наприклад, для Росії - це кошти, номіновані в рублі, для України - у гривні, для США - долари.

Іноземна валюта - це грошова одиниця, що емітується банківською системою інших країн. Іноземна валюта є обєктом купівлі-продажу на валютному ринку, зберігається на рахунку у банках, але не є законним платіжним засобом на території певної держави. Винятком можуть бути тільки періоди сильної інфляції.

Міжнародна (регіональна) валюта - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, що емітується міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонує за міждержавними угодами.

Один з головних чинників, забезпечують можливість застосування міжнародних (регіональних) валют, - це утворення і функціонування міжнародних (регіональних) валютних союзів. Основними ознаками таких міжнародних формувань є:

- введення системи твердих валютних курсів;

- зобовязання країн-учасниць підтримувати повну взаємну конвертованість своїх валют;

- погодження внутрішньої і зовнішньої економічної політики;

- координація політики регулювання грошової маси та обсягів грошової маси.

За режимом використання валюти поділяються на: конвертовані; неконвертовані. Конвертованість національної грошової одиниці - це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки. Таким чином, неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обмінювати на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввезення та вивезення жорстко обмежується. У свою чергу конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться та ввозяться через кордон.

Конвертованість передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу, тобто вона притаманна саме ринковій економіці. Для адміністративно-командної економіки конвертованість є чужим явищем. Конвертованість національної валюти за поточними операціями є однією з основних статутних вимог Міжнародного валютного фонду (МВФ) для його членів (стаття VІІІ Статуту МВФ). Україна оголосила про своє приєднання до цієї статті на підтвердження поточної конвертованості у 1997 році.

У світовій практиці конвертованість валюти класифікують за кількома критеріями:

1. За повнотою конвертованості:

- повна конвертованість, за якої здійснюється вільне (без жодних обмежень) використання національної валюти для всіх категорій субєктів підприємства (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) на будь-які цілі. Прикладом повністю конвертованих валют є: долар США, австрійський долар, англійський фунт стерлінгів, канадський долар, японська єна, євро, СДР тощо;

- часткова конвертованість, за якої вводяться певні обмеження на обмінні операції. Обмін національної валюти на іноземні дозволяється тільки для певних категорій субєктів підприємництва або за певними видами операцій. На вимогу МВФ, вказані обмеження не повинні зачіпати платежі за поточні міжнародні операції, інакше валюта втрачає за регламентом фонду статус конвертованої.

Валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу - є міжнародна торгова валюта.

Міжнародна резервна валюта - це валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги тощо. Її головною функцією є створення валютних державних резервів.

Економічні, політичні, культурні та інші форми звязків між окремими країнами породжують грошові відносини між ними, повязані з оплатою отримуваних товарів і послуг у валюті (рис.1.2).

Рис. 1.2. Валютні відносини [19]

Валютні відносини є основним елементом зовнішньоекономічної діяльності різних економічних субєктів. Вони включають у себе всю сукупність економічних відносин, що виникають у процесі кредитно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері.

Учасниками валютних відносин можуть бути: уряди або їх окремі структури; банки; фізичні або юридичні особи; держави; міжнародні організації; міжнародні фінансові інститути.

Розвиток валютних відносин можливий за існування особливого ринку, на якому можна вільно купувати або продавати валюту. Такий ринок називається валютним.

Під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності завжди виникає потреба в обміні однієї національної валюти на іншу. Саме тому встановлюється валютний курс.

За допомогою валютних курсів здійснюються такі їхні функції: засіб інтернаціоналізації грошових відносин (створюється цілісна світова система грошей); порівняння, зіставлення вартостей (цін) товарів на національному і світовому ринках. На цій основі національні витрати порівнюються з суспільно необхідними інтернаціональними витратами праці; зіставлення цінових структур і результатів відтворювального процесу окремих країн (порівняння рівнів продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної плати, платіжного балансу); перерозподіл національного продукту між країнами, які мають зовнішньоекономічні звязки. Використання валютного курсу розглянуто на рисунку 1.3.

Рис. 1.3. Використання валютного курсу [27]

Отже, робота кожного комерційного банку в рівній мірі як впливає на загальне економічне становище, так й залежить від нього за своєю структурою та динамікою. Банк здійснює купівлю-продаж безготівкової валюти, виконуючи доручення клієнтів, конвертує кошти клієнтів в будь-яку валюту, яка використовується на міжнародних фінансових ринках, котра необхідна клієнтам для виконання своїх обовязків перед контрагентами нерезидентами.