Модель фінансової діяльності комерційного банку та її застосування на прикладі АКБ "Правекс-банк"

курсовая работа

1.2 Фінансовий потік активних операцій комерційного банку та резервів на зменшення його ризикованості (вихідний грошовий потік активів)

Кредит (від лат. Creditum - позичка, борг) є однією з найскладніших економічних категорій Банковское дело: Учебник /Под ред. О.И.Лаврушина - Москва, «Финансы и статистика», 1998 . Як економічна категорія кредит являє собою сукупність визначених економічних відносин. Їхнє відокремлення в окремий вид відбувається на основі особливостей субєктів і обєктів цих відносин. З цих позицій кредит можна характеризувати як відносини між кредитором і позичальником із приводу зворотного руху вартості.

Кредитні операції це відносини між кредитором і позичальником (дебітором) по наданню першим останньому визначеної суми коштів на умовах платності, терміновості, зворотності. Банківські кредитні операції підрозділяються на дві великі групи Иванов В.М. Деньги и кредит. К.,1999, МАУП:

активні, коли банк виступає в особі кредитора, видаючи позики;

пасивні, коли банк виступає в ролі позичальника (дебітора), залучаючи гроші від клієнтів і інших банків у банк на умовах платності, терміновості, зворотності

Кредити розподіляються по терміну використання:

термінові, надані на визначений у договорі термін (коротко(до 1 року), середньо(від1 до 3 лат), довгострокові(понад 3 років));

до запитання, видані на невизначений термін; за вимогою кредитора повинні бути повернуті у визначене їм час;

прострочені, термін погашення яких, установлений кредитним договором, пройшов;

відстрочені кредити, терміни погашення по який були перенесені на більш пізній термін.

Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються забезпеченими, чи ломбардними, а якщо без забезпечення - незабезпеченими, чи бланковими.

Банківський кредит дуже зручна й у багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг, яка дозволяє гнучко враховувати потреби конкретного позичальника і пристосовувати до них умови одержання позики (у відмінність, наприклад, від ринку цінних паперів, де терміни й інші умови позики стандартизовані).

Відповідно виділяється пряме банківське кредитування, коли кредитні відносини підприємства споконвічно виникають як відносини з банком, і непряме банківське кредитування, коли первісно виникають кредитні відносини між підприємствами, що згодом звертаються в банк у пошуках способу дострокового одержання коштів комерційного кредиту (за векселем).

Банківський кредит надається субєктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах раціонального кредитування, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є ресурси банку власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

До кредитних операцій належать активні операції банку, що повязані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобовязань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будьяке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобовязання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Форми кредиту класифікуються за принципами [14]:

1. За джерелами кредитів:

- зовнішнє кредитування;

- внутрішнє кредитування;

2. За строками кредити поділяються на:

- надстрокові - добові, тижневі, до трьох місяців;

- середньострокові - між 15 роками;

- довгострокові - понад 57 років;

3. За валютою позики:

- у валюті країнипозичальника;

- у валюті країникредитора;

- у валюті третьої країни;

- у міжнародній розрахунковій грошовій одиниці (СДР);

4. За забезпеченістю:

- забезпечені (товарними документами, цінними паперами, векселями, нерухомістю тощо);

- бланкові - під зобов язання боржника;

5. За субєктами кредитних відносин:

- державний;

- приватний;

- кредит міжнародних фінансових організацій;

7. За видом ставки кредита:

- фіксована;

- плаваюча;

- комбінація ставок;

8. За способом погашення кредита:

- з рівномірним погашенням;

- з нерівномірним погашенням;

- з одночасним погашенням;

- з ануїтентним погашенням (відсотки погашаються разом з основним боргом);

9. За технологією реалізації кредиту:

кредитна лінія ;

револьверний кредит ;

консорціумний кредит ;

кредит «овернайт»;

кредит «овердрафт»;

Міжбанківські кредити розподілені на два основних види, в яких виділені окремі підвиди кредитів [4]:

а) 151 Строкові депозити, які розміщені в інших банках

б)152 Кредити, які надані іншим банкам

Комерційні банки виконують наступний перелік операцій кредитування юридичних осіб [4]:

а) Кредити РЕПО - кредити під заставу цінних паперів клієнтів з умовою їх повернення при поверненні кредиту та сплати процентів

б) «Вексельні кредити» кредитування за рахунок врахування векселів (виплати коштів клієнтам в обмін на право отримання коштів від векселедавця)

в) «Факторингові кредити» кредитування за рахунок врахування факторингових угод(виплати коштів клієнтам в обмін на право отримання коштів за відпущені товари по дебіторській заборгованості покупців)

г) Кредити за внутрішніми торговими операціями

д) Кредити за експортно-імпортними операціями

е) Кредити в поточну діяльність клієнтів

ж) Кредити в інвестиційну діяльність (включаючі іпотечне кредитування)

з) Кредити у формі фінансового лізингу

и) Кредити, які надані органам державного управління

Згідно з „Планом рахунків в комерційних банках України” [4], комерційні банки виконують наступний перелік операцій кредитування фізичних осіб:

а) Кредити на поточні потреби

б) Кредити в інвестиційну діяльність

З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку [3].

а) Норматив максимального розміру кредитного ризику на

одного контрагента (Н7)

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобовязань.

Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобовязань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

Рішення про проведення банком операцій з одним контрагентом/ позичальником у розмірі, що перевищує 25 відсотків регулятивного капіталу банку (з урахуванням сум усіх операцій), має прийматися правлінням та/або радою банку.

Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.

б) Норматив великих кредитних ризиків (Н8)

Норматив великих кредитних ризиків установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою повязаних контрагентів.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу повязаних контрагентів уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи повязаних контрагентів і всіх позабалансових зобовязань, наданих банком щодо цього контрагента або групи повязаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп повязаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобовязань, виданих банком щодо цього контрагента або групи повязаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

Якщо один контрагент банку входить одночасно до складу кількох груп повязаних контрагентів, то при розрахунку нормативу великих кредитних ризиків (Н8) сума наданого кредиту контрагента, що входить до складу кількох груп, враховується один раз.

Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:

якщо перевищення становить не більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються,

якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.

в) Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо обєктивно.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобовязань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобовязань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

г) Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобовязань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобовязань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40 відсотків.

Ризик - є невідємним атрибутом кредитування. Тут виникають кредитний і процентний ризики. Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [6] (далі резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

За результатами класифікації кредитного портфеля банк визначає категорію кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора. Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобовязані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах [6].

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні".

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Cучасний теоретичний склад активів інвестиційного портфеля комерційного банка включає 3 основних види активів:

а) інвестиції в державні цінні папери, які рахуються як безризикові та

можуть бути використані для рефінансування банка з боку

Національного банку України;

б) інвестиції в комерційні цінні папери, які нормативно контролюються

Національним банком України за обсягами та нормою створення

резервів на відшкодування можливих збитків від операцій з ними за

рахунок валових витрат банку;

в) кредитні інвестиції (іпотечне довгострокове інвестування) з випуском

вторинних цінних паперів - іпотечних сертифікатів та рефінансуванням власних інвестицій (діє з 2004 року).

З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме за прямими інвестиціями, Національний банк установлює нормативи інвестування в комерційні цінні папери з нефіксованим прибутком [9].

Прямі інвестиції банків це внесення банками власних коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштів і від власного імені) лише на підставі письмового дозволу Національного банку, що надається згідно з правилами, установленими відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

З метою обмеження інвестиційного ризику, повязаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), норматив загальної суми інвестування (Н12).

До розрахунку нормативів інвестування не включаються суми акцій та інших цінних паперів, придбаних банком:

а) у звязку з реалізацією права заставодержателя, та за умови, що банк не утримує їх більше одного року;

б) з метою створення фінансової холдингової групи, за умови, що емітентом придбаних акцій є інший банк;

в) у результаті андер-райтингу, за умови, що придбані цінні папери перебувають у власності банку не більше одного року;

г) за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою встановлюється для обмеження ризику, повязаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

До коштів, що інвестуються, включаються:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та на інвестиції, що випущені установою;

вкладення в асоційовані та дочірні установи.

Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.

Норматив загальної суми інвестування (Н12)

Норматив загальної суми інвестування встановлюється для обмеження ризику, повязаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку. Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи.

Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 відсотків.

Згідно з «Положенням про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами» [7] банк зобовязаний створювати резерв на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що виникають у разі погіршення фінансового стану емітента цінного папера, зниження ринкової ціни цінного папера внаслідок зміни норми ринкових процентних ставок, зміни інвестиційної політики банку.

Банк може зазнати збитків від операцій з цінними паперами внаслідок:

1. Погіршення фінансового стану емітента цінного папера.

2. Зниження ринкової вартості цінних паперів внаслідок зміни ринкової норми дохідності.

3. Спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку формується у разі зниження ринкової вартості групи цінних паперів (для цінних паперів на інвестиції всього портфеля цінних паперів) нижче рівня балансової вартості цієї групи (портфеля) цінних паперів. Факт перевищення ринкової вартості групи цінних паперів (портфеля цінних паперів) над балансовою вартістю цієї групи (портфеля) цінних паперів у фінансовому обліку не визнається і при визначенні оціночної суми резерву до розрахунку не приймається.

4. Балансовий портфель цінних паперів банку може включати цінні папери, що емітовані резидентами та нерезидентами України.

5. Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що перебувають у портфелях банку: на продаж 15 і більше календарних днів, на інвестиції за станом на 1 січня наступного за звітним періодом.

7. З метою розрахунку резерву відповідно до цього Положення в портфелі цінних паперів банку виділяються такі категорії цінних паперів:

Категорія 1. Цінні папери в портфелі на продаж, що мають активний ринок.

Категорія 2. Цінні папери в портфелі на продаж, що не мають активного ринку.

Категорія 3. Цінні папери в портфелі на інвестиції, що мають активний ринок.

Категорія 4. Цінні папери в портфелі на інвестиції, що не мають активного ринку.

Делись добром ;)