Методи оцінки кредитного ризику в діяльності фінансових установ державної форми власності

курсовая работа

1.1. Сучасний стан банківської системи в Україні

Банківська система України як незалежної держави є дворівневою. До першого рівня належить Національний банк України, що являє собою "банк банків", а до другого - сукупність комерційних банків. Процес створення сучасної банківської системи, яка відповідала б умовам ринкової економіки, в Україні ще триває і триватиме не один рік. Це повязано з тим, що в українській економіці ще не відбулася необхідна перебудова, вона не стала по-справжньому ринковою. Незважаючи на це, вже зараз можна стверджувати, що основи банківської системи ринкового типу в Україні побудовані.

Національний банк виконує майже всі функції, притаманні центральному банку ринкової держави. Він застосовує такі ринкові інструменти грошово-кредитного регулювання, як обовязкове резервування коштів банків, кредитну політику і політику рефінансування банків, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку тощо.

Розбудова банківського сектору України носить комплексний та системний характер і потребує взаємодії зусиль всіх учасників процесу - банків, Національного банку України, органів законодавчої та виконавчої гілок влади. Національний банк України виступає із ініціативою переходу до якісно нових, більш цілеспрямованих підходів до розбудови такої банківської системи, яка буде стимулювати розвиток економіки, викликатиме довіру населення та найголовніше буде конкурентоспроможною на зовнішніх ринках [10,11,5].

Як свідчить міжнародний досвід, важливою передумовою ефективного регулювання грошово-кредитного ринку є координація фіскальної та монетарної політики. Одним із її проявів є підтримка урядом центрального банку у забезпеченні цінової стабільності, в тому числі шляхом створення передумов для ефективного регулювання грошово-кредитного ринку шляхом нівелювання негативного впливу на цей процес боргової та бюджетної політики. Недостатня узгодженість урядової та монетарної політики суттєво знижує ефективність дій центрального банку як регулятора грошово-кредитного ринку і зводить їх фактично до кількісного регулювання через усунення негативного впливу чинників ліквідності, насамперед непередбачуваного руху коштів на рахунках уряду в центральному банку [4].

Окремої уваги потребує довіра громадян до банківської системи як чинник зміни обсягу готівки поза банками та ліквідності банківської системи. У жовтні 2011 року штучно спровоковане посилення недовіри до фінансового стану окремих банків, а також девальваційні очікування негативно позначилися на довірі громадян до вітчизняної банківської системи. Внаслідок було вилучено 2.7% депозитів на суму 9.21 млрд. грн.

Серед внутрішніх (неавтономних) чинників впливу НБУ на ліквідність банківської системи, поряд із валютними інтервенціями, слід виокремити обовязкові резервні вимоги. Мета цього рішення -- стимулювання позитивних зрушень у структурі активно-пасивних операцій банків, поступове обмеження економічними методами обсягів залучення коштів за кордоном і посилення привабливості проведення операцій банків у національній валюті. У підсумку зріс попит на ліквідність банків для формування обовязкових резервних вимог, що дало змогу зменшити надлишкову вільну ліквідність банківської системи.

Крім посилення ролі обовязкових резервних вимог у регулюванні грошово-кредитного ринку, Національний банк України вжив низку інших заходів, покликаних усунути зростання ризиків ліквідності, зумовлені погіршенням структури активно-пасивних операцій банків. Так, з метою підтримки банками достатнього рівня регулятивного капіталу для покриття валютного ризику ліквідності було внесено зміни до Інструкції "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні", які стосувалися розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу / платоспроможності (Н2) у частині зважування довгострокових активних операцій, здійснених із перевищенням строків розміщення над строками залучення коштів, на коефіцієнт ризику 50% і врахування валютного ризику, вимірюваного сукупною сумою відкрито валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами [12].

Стрімке зростання обсягів кредитування, неадекватне наявній внутрішній ресурсній базі банків, та часті звернення банків за підтримкою ліквідності до Національного банку України зумовили необхідність вжиття такого заходу, як застосування відмови в підтримці ліквідності банків за всіма інструментами рефінансування у разі наявності постійної незбалансованості між термінами та обсягами залучених і розміщених коштів. Крім того, зростання ролі зовнішніх залучень у ресурсній базі банків, зокрема іноземних запозичень, зумовлює збільшення залежності банків від зовнішніх фінансових інститутів і шоків на світових ринках капіталів та нарощує системні ризики, які створюють загрозу фінансовій стійкості банківської системи України.

Однією з причин того, що банки в Україні відчувають гривневий дефіцит ліквідності, є їх політика, орієнтована в умовах девальваційних очікувань на накопичення та притримання конвертованої іноземної валюти. При цьому вони надмірно покладаються на підтримку їх ліквідності НБУ через інструменти рефінансування [5-7].

Делись добром ;)