Тема 4 -3 Світові тенденції розвитку відносин власності .

На сучасному етапі людство в своєму розвитку вступило в таку фазу, коли досягнутий рівень добробуту може підтримуватися й зростати лише за умови зростання самостійності, підвищення відповідальності, активної участі в прийнятті рішень і зацікавленості в результатах праці безпосередніх робітників -головного фактору виробництва. Це об'єктивно вимагає передачі хоча б частини прерогатив власника особам найманої праці, перетворення їх на співвласників та співуправителів виробництва. Тобто, необхідно подолати те відокремлення робітника від засобів виробництва, яке породжує приватна капіталістична власність, знецінюючи матеріальні стимули до ефективної праці. Зробити це можна шляхом персоніфікації власності, тобто розосередженням її серед усіх працюючих.

Ідея перетворення найманого робітника на співвласника була порушена ще соціалістами-утопістами і в тій чи іншій формі прослідкується в усій історії становлення й розвитку капіталізму. В міру концентрації капіталу та ускладнення відносин власності акценти переносилися на різні аспекти цієї ідеї. У США, напри­клад, як реакція на небезпеку концентрації капіталу в руках вузької групи монополістів, виникла концепція розосередження власності шляхом передачі акцій найманим працівникам. Законо­давче вона була зафіксована у 1974V p. під назвою "ESOP"'27' (ЕСОП)- Формально система акціонерної робочої власності, перед­бачена ЕСОП, являє собою пайове товариство робітників, яке володіє й розпоряджається акціями підприємств від їхнього імені та в їхніх інтересах.

У Швеції в руслі соціал-демократичної ідеології з'явилася концепція вилучення (інституціоналізація) надприбутків приватних корпорацій у так звані робочі фонди, які повинні відігравати роль інструменту колективної участі трудящих у прибутках і контролі над сукупним капіталом.

Поруч із концепціями, що спираються на ідеологічні засади й певну перебудову суспільних відносин, отримали розвиток і чисто прагматичні концепції. Вони виходять з інтересів розвитку фірми та економіки в цілому. Серед цих концепцій у 80-ті роки 20 ст. отримали певне визначення такі:

• Циклічний підхід англійських економістів і соціологів Г.Рамсея, М.Пуля і Дж.Кригіна. В ньому підкреслюється взаємо­зв'язок інтенсивності розвитку різних форм участі трудящих у прибутках з економічним циклом і кон'юнктурою. На їхню думку, системи участі в прибутках підвищують життєдіяльність фірми, що дає можливість мобілізувати її внутрішні ресурси й успішно протистояти спаду (рецесії) в окремих галузях або в економіці в цілому.

• Дослідження економічної ефективності різних форм участі в прибутках у зв'язку з їх впливом на динаміку продуктивності праці, а також на соціальну ефективність (зниження рівня конфлі­ктів, підвищення трудової етики).

Названі концепції знаходять практичне втілення в країнах Заходу у величезній різноманітності форм участі трудящих у прибутках і управлінні формою. Всі ці форми можна звести в три основні типи:

1. Всі наймані працівники фірми є її співвласниками й повніс­тю здійснюють контроль над управлінням фірмою.

2. Наймані працівники володіють більшою частиною капіталу й здійснюють контроль більшості.

3. Наймані працівники володіють меншою частиною капіталу фірми, рамки контролю й участі в управлінні мінімальні.

У сучасних умовах фірм, які повністю належать працюючим, відносно мало й вони, як правило, невеликі. Наприклад, у Швеції їхня кількість складає лише 26% загальної кількості фірм, а середнє число зайнятих на фірмі не перевищує 35 чоловік. Абсо­лютна ж більшість фірм, що використовують системи участі в прибутках, належать до третього типу, їхній персонал володіє акціями, які складають лише незначну частину капіталу фірми, а ступінь їх контролю й участі в управлінні мінімальний,. Проте це не знімає загальної тенденції до посилення процесу усуспільнення власності в капіталістичному світі. Свідченням того є те, що системи участі в прибутках в тій чи іншій формі практикувалися в розвинутих країнах ще в 30-ті роки. Однак лише з кінця 70-х років, завдяки спеціальному законодавству, починається їх широкомасштаб­не впровадження. Зокрема, у Великобританії в кінці 70-х і в 80-ті роки були прийняті закони, які надавали пільги при оподаткуван­ні фірмам, що розподіляли акції між найманими працівниками залежно від розмірів заробітної плати, стажу роботи або надавали їм право купувати акції фірми за фіксованими початковими цінами. В результаті за першу половину 80-х років питома вага найманих працівників у всіх сферах економіки Великобританії, охоплених системами участі в прибутках, зросла з 13 до 23%.

У США найбільш розповсюджена форма участі найманого пер­соналу у власності підприємств - програми ЕСОП. Ці програми мають свої особливості в кожній фірмі, але їх об'єднують певні загальні принципи:

- фірма засновує траст-фонд, який викуповує акції фірми в її держателів і керує акціонерним капіталом від імені найманих працівників, між якими ці акції розподіляються;

- прибуток, який отримується, частково йде на погашення бор­гу (кредит, узятий для викупу акцій), частково на дивіденди;

- власники внутрішніх акцій мають часткове або повне право голосу на зборах акціонерів;

- власники внутрішніх акцій мають обмежені права володіння, вони не можуть продавати на біржі або реалізувати їх за повну вартість фірмі до виходу на пенсію. У випадку звільнення з роботи власник внутрішніх акцій отримує компенсацію залежно від стажу роботи у фірмі - від 20 до 70% їхньої вартості;

- учасниками програми можуть бути всі особи найманої праці, які досягли 21 року і працювали в даній фірмі не менше одного року.

Значним імпульсом для розвитку таких програм у розвинутих країнах світу стала серія законодавчих актів, скерованих на їх економічне стимулювання. Всього до 1990р. було прийнято 17 законів, перший з яких (1977р.) встановив 50% податкових пільг з відсотків від позики, що надається для реалізації програми. Згідно з законом 1986р. встановлені значні пільги, щодо оподаткування прибутків, які розподіляються між учасниками програм. У результаті цього в США число фірм, у яких здійснюються дані програми, зросло з 1600 у 1974р. до 10000 у 1990р., а чисельність найманих праців­ників, охоплених програмами, з 250 тис. до 10 млн. чоловік.

Ще ширше розповсюдження отримала інша форма власності осіб найманої праці - власність, пов'язана з пенсійними та страховими фондами. Так, у США за 1970 - 1986 pp. активи пенсійних фондів збільшилися з 637 млрд. до 1967 млрд. дол., а чисельність пайовиків досягла 68 млн. чоловік, або 52% самодіяльного населення. Широке розповсюдження пенсійних фондів і масова участь у них трудящих дає підстави деяким теоретикам Заходу робити далекосяжні соціально-політичні висновки. Так, відомий американський соціолог П.Дракер у концепції "Соціалізм пенсійних фондів" стверджує, що через пенсійні фонди особи найманої праці стають дійсними "капіталістами", тобто тими, хто реально володіє, контролює й розпоряджається капіталом країни.

Щодо соціалізму П.Дракер, може й перебільшив, бо дійсний контроль і управління капіталом, незважаючи на те, що на ринку капіталів СІЛА діє до 1,5 тис. великих пенсійних фондів, знахо­диться в руках вузького кола осіб - у декількох сот чоловіків. Але фактом залишається те, що в сучасних умовах відбувається дезінтеграція прав власності. Це означає, що право володіння, розпорядження й користування, яке раніше (при індивідуальній приватній власності) належало одній особі, тепер усе більше розподіляється за функціональною ознакою між широким колом осіб, кожна з яких тією чи іншою мірою стає причетною до вико­ристання сукупного капіталу. Відбувається це у вигляді широкого розповсюдження власності: акціонерної, пайової, партнерської, кооперативної тощо.

Цей процес в основі своїй має загальну тенденцію до усуспіль­нення виробництва, зумовлену розвитком продуктивних сил. У сучасних умовах у розвинутих країнах світу він прискорюється рядом факторів. По-перше, проблема власності набуває особливого значення як гарант соціальної захищеності, що в умовах високих темпів НТР розвиток економіки хоч і прогресує, але проходить нелінійно. Це дестабілізує робочі місця, знецінює деякі професії. За цих умов будь-яка форма співволодіння капіталом розглядаєть­ся більшою частиною найманих працівників як захист від соціаль­них негараздів. По-друге, розвиток інноваційних130' процесів у сучасній економіці неможливий без розкріпачення творчої енергії людей найманої праці. А це вимагає їх участі у співволодінні та управлінні сукупним капіталом. Тому загальна тенденція розши­рення прав власності та їх розповсюдження на все більш широке коло найманих працівників буде розвиватися й посилюватися.

І391  Там же. С. 17.

І301. Інновація - нововведення. В економіці - впровадження нових технологій, форм організації праці, управління тощо.

Отже, розповсюдження прав власника на широкі верстви осіб най­маної праці в сучасних умовах набуває характеру загальноцивілізаційної тенденції. Це безпосередньо пов'язано з об'єктивною необхідністю подолання відчуження безпосереднього виробника від засобів виробництва.

Все більшу роль у суспільному виробництві починає відігра­вати не індивідуальна приватна, а колективна усуспільнена влас­ність на засоби виробництва, яка формується із заощаджень трудящих.

Іншою важливою зміною в сфері відносин власності на сучас­ному етапі розвитку ринкової економіки стало різке зростання значення державної власності. Зумовлено це тим, що ринковий механізм не тільки не знімає, а ще більше загострює соціальні та екологічні проблеми, а також проблеми користування колективни­ми товарами та послугами (про що мова піде в наступних темах).

Особливо зростає питома вага держави у виробничій і соціаль­ній інфраструктурах (на відміну від України, де держава в цих сферах здає одну позицію за другою приватному капіталу та сумнівним фондам), де державна власність відіграє, безумовно, провідну роль. Державний сектор економіки має місце як у нових індустріальних країнах (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг), так і в старих (Швеція, Голландія, Португалія і т.д.). Традиційно висока питома вага цього сектора в національній економіці Франції (33%), Австрії (37%), Італії (більш як 40%). У світі немає країни з розвинутою економікою, де держава не була б власником. У сучасних умовах через державний бюджет у розви­нутих країнах розподіляється від третини до половини валового національного продукту

Що означають такі зміни у відносинах власності? Перехід до колективних форм власності, а також різке зростання обсягу й питомої ваги державної власності мають важливе значення для функціонування всього капіталістичного господарського механізму тому, що в рамках цих процесів капітал як власність і капітал як функція розділилися. Стосовно сучасного капіталістичного госпо­дарювання це означає, що процес прийняття господарських рішень переходить від власників капіталу до тих, хто безпосередньо керує підприємством.