Тема 11. Розвиток інтеграційних процесів в діяльності банків та страхових компаній.

У концепції управління великими ризиками, до яких відносять фінансові, поряд зі страхуванням, суттєве економічне значення може мати самострахування. Самострахування, як форма самостійного покриття збитків за рахунок власних коштів здійснюється різними методами, найпоширенішими з яких є затратний та фондовий. Перший з них передбачає фінансування невеликих витрат за рахунок поточних коштів підприємства. Другий метод полягає у попередньому формуванні спеціальних цільових фондів. У фінансовій літературі він має назву ретроспективного²¹.

На користь застосування самострахування свідчать багато чинників, у тому числі і, безумовно, характер та величина ризику. Зокрема у фаховій літературі навіть висловлювалася думка про те, що страхуванню в першу чергу підлягають натуральні ризики, тоді як підприємницькі ризики, до яких відносяться фінансові, повинні обслуговуватися шляхом самострахування ⁾. Саме цим можна пояснити вимогу законодавств багатьох країн про обов'язкове формування господарськими товариствами різних форм за рахунок власних доходів спеціальних резервних фондів. В Україні цього вимагає Закон "Про господарські товариства", який статтею 14 постановив відраховувати у цей фонд кошти в обсязі не меншому 25 відсотків статутного фонду товариства'⁰. Польське законодавство від усіх господарських суб'єктів вимагає формування резервного фонду в обсязі не меншому третини величини статутного фонду, а від кредитних установ, крім цього, починаючи з 1997р. вимагається створення окремого додаткового резерву, призначеного на відшкодування втрат віджредитної діяльності ⁾.

Подібне рішення у 1998р. прийняв також Національний банк України, зобов'язавши комерційні банки за рахунок підвищених кредитних ставок формувати спеціальний резерв для відшкодування втрат від кредитних ризиків. Обсяг цього резерву на початку 2000 p. становив лише 62,9% від його розрахункової величини, що свідчить про його незначну ефективність⁰. Активізація самострахування з його відомими вадами стає перепоною на шляху розвитку зовнішнього страхування, а тому викликає аргументовані нарікання і заперечення з боку професійних страховиків^. Слід зауважити, що такий підхід до самозабезпечення нагадує повернення до давньої лихварської практики. Аналізуючи поведінку лихварів у Галичині після прийняття урядом Австро-Угорщини у 1877 p. закону про заборону лихварства, Іван Франко підкреслював, що тепер вони,".. .вимагаючи пунктуального сплачування внесків, майже завжди вимагали навіть вищих процентів, доводячи, що цю надвишку нараховують собі як премію за риск"^. Подібно і тепер завищену ціну банківського кредиту практики називають премією за ризик неповернення кредиту, рівень котрої навіть пропонують розраховувати за спеціальною математичною формулою⁴^

Даючи теоретичне обґрунтування практиці застосування самострахування, окремі автори стверджують, що визначальним критерієм при виборі форми страхового захисту є частотливість та величина ризику. Тобто ризики, що проявляються з великою частотливістю, але не завдають відчутних збитків, можуть обслуговуватися через самострахування, усі інші - економічно вагоміші та загрозливіші -доцільно передавати професійним страховикам^.

Разом з тим, обслуговування особливо великих та катастрофічних ризиків вже стає невигідним як страховикам - через реальну можливість покриття надзвичайно великих збитків, так і страхувальникам -через необхідність внесення непосильних страхових премій. Така ситуація посилилась у 80-х роках у багатьох країнах Європи та Америки. Причиною тому, головним чином, стало введення у цих країнах жорсткіших вимог у сфері цивільної відповідальності підприємств, страхувати яку професійним страховим компаніям ставало невигідно. Отже, підприємствам залишилось покладатися лише на власні сили - самострахуватися. Але, як показав досвід, застосування традиційних методів самострахування з метою обслуговування великих і катастрофічних ризиків було неефективним, оскільки традиційному самострахуванню як затратного, так і фондового характеру властивий ряд таких недоліків:

• неможливість розкладки (розподілу) ризиків між більшою кількістю суб'єктів відсутність коштів для повного покриття збитків у даний момент;

• небезпека нераціонального, нецільового використання зарезервованих коштів.

Саме тому з метою уникнення цих та інших недоліків, але при одночасному збереженні ідеї самострахування, на світовому страховому ринку виник новий тип організації страхових відносин, який почав динамічно розвиватися і вдосконалюватися. Його основна особливість у тому, що кошти самострахування отримують тепер окрему інституційну форму управління, що наближує його до професійних страховиків. Правда, останні неприхильне сприйняли організовану систему самозахисту, побачивши у ньому грізну альтернативу на страховому ринку⁰. Тобто це страхова компанія, як правило, товариство, в утворенні якого бере участь одна або кілька споріднених фірм, зацікавлених в організації самозахисту від спеціальних, часто властивих лише їм, ризиків. Фірма, яка створила товариство із самострахування, у правовому відношенні приймає статус фірми-матері, а створене товариство стає її дочірньою фірмою. Ця специфічна форма субординації послужила причиною того, що таке товариство самострахування почало іменуватися англомовним поняттям "captives", що у перекладі означає "залежний"^. Вже пізніше воно стало страховим терміном і широко сприйнялося на міжнародному страховому ринку". Вважають, що перші компанії типу "captives", а вірніше, їх прототипи, появилися ще у 1920 р. у Великобританії. Були ними фірми, які організовувалися підприємствами з метою співстрахування тільки у галузі майнового страхування. Однією з перших таких фірм була "Blacfairs Insurance", заснована хімічним концерном "Unilever nf Imperial Chemicals Insurance Limited". Але справжнього розквіту ця тенденція досягла у США лише у 50 - 70-і роки, а дещо пізніше знайшла популярність і у країнах Західної Європи та інших регіонах світу. Їх швидкому розповсюдженню, на думку спеціалістів, сприяв ряд наступних причин:

1. Відсутність інших можливостей для покриття колосальних збитків.

2. Обмеження страхової відповідальності професійними страховиками.

3. Можливість економії на оплаті страхового посередника (брокера, маклера).

4. Економія на податках. Страхові платежі вилучалися з-під оподаткування.

5. Економія на управлінських видатках.

6. Підвищення власної участі у покритті ризиків.

7. Повніше та оперативніше обслуговування ризиків власною фірмою '.

На підставі результатів дослідження теоретичних засад розвитку інтеграційних процесів у дисертації було запропоновано розглядати економічну інтеграцію як процес взаємного зближення економічних суб'єктів через переплетіння господарських зв'язків, їх глибоку взаємодію та об'єднання з метою отримання економічного ефекту. Автором визначено, що розвиток загальної економічної інтеграції сприяв виникненню інтеграційних процесів на ринку фінансових послуг. Уже з кінця 80-х років ХХ ст. на фінансових ринках промислово розвинутих країн створилися умови, які сприяли взаємному проникненню банківського і страхового сегментів ринку в таких проявах: реформування фінансового сектора і лібералізація державного регулювання відносно сфер діяльності обох фінансових інститутів; зростання конкуренції; стрімкий розвиток інформаційних технологій; падіння прибутковості спеціалізованих сегментів фінансового ринку.

Проведений у роботі аналіз наукових досліджень як західних, так і вітчизняних учених щодо оцінки процесів та напрямків взаємодії банків і страхових компаній дозволив автору розробити багатокритеріальну класифікацію основних ознак інтеграції цих установ (рис. 11.1).

Рис. 11.1. Класифікація ознак та видів інтеграції банківської та страхової діяльності

Аналіз наукових праць щодо розподілу інтеграційних процесів на стадії (розподілу сфер діяльності, конкуренції, кооперації, корпоратизації), дозволив визначити специфічні особливості кожної зі стадій, сформулювати основні форми взаємодії і співпраці, які притаманні кожній з них, а також розглянути організаційно-економічні і правові форми, що властиві цим стадіям.

Останні десятиріччя характеризуються розвитком інтеграційних процесів у різних країнах і в масштабах світового господарства в цілому. На сьогодні як практики банківської та страхової справи, так і науковці дійшли до розуміння інтеграції як узагальнюючого процесу пошуку найбільш ефективної організаційно-функціональної та керуючої структури в умовах еволюції фінансових відносин в економіці. Аналіз розвитку інтеграційних процесів діяльності банків та страхових компаній свідчить, що ініціаторами співпраці між ними можуть виступати як банки, так і страхові компанії.

Функціонально-структурна узгодженість взаємодії банків та страхових компаній на ринку фінансових послуг відбувається з урахуванням наступних принципів: структурно-функціональної диференціації; збалансованості економічних інтересів банків та страхових компаній; оптимізації співвідношення ризику та дохідності; субсидіарності та лібералізації норм регулювання. У дисертаційній роботі автором зазначено, що інтеграція банків та страхових компаній - це поняття, що має комплексний характер, сутність якого полягає у процесах поступового об’єднання їх діяльності (від спільного продажу послуг до створення спеціалізованих фінансових установ), спрямованих на отримання економічного ефекту, який досягається в результаті взаємодії трудових, матеріальних та фінансових ресурсів.

На підставі результатів аналізу сучасних тенденцій глобалізації фінансових ринків, інструментів, технологій організації та регулювання взаємодії між банками і страховими компаніями встановлено, що основою розвитку інтеграційних процесів є певні економічні умови, які базуються на властивостях загальних і специфічних функцій банків та страховиків (рис. 11.2).

Рис. 11.2. Загальні і специфічні функції банків та страхових компаній

В Україні об’єднання страхових компаній та банківських установ як стратегічний напрямок розвитку фінансового ринку має свої передумови: намір банків розширити набір своїх послуг; нові можливості банків, які виникають в умовах пенсійної реформи і введення другого рівня пенсійного забезпечення – недержавного; зростаючі ризики банківських установ, які потребують страхового захисту; довірче управління страховими резервами з боку банків; зовнішні обставини, пов’язані з відкриттям національних банківських і страхових ринків для іноземних інвесторів.

Виділять чотири етапи розвитку інтеграційних процесів на банківському та страховому ринках в Україні, визначити особливості кожного.

На першому етапі (1991-1993 рр.) у межах діючого законодавства взаємодія банків та страхових компаній відбувалася тільки за умов участі страховиків у системі захисту від банківських кредитних ризиків. Ініціатором розвитку цих відносин виступали банки, страхові компанії здебільшого використовували таку послугу, як страхування відповідальності позичальника перед банком за виконання зобов’язань за кредитними угодами.

Другий етап (1993-1995 рр.) розвитку взаємодії банків та страхових компаній визначається тим, що діяльність як банків, так і страхових компаній стає більш регламентованою завдяки впровадженню спеціального законодавства. Кінець 1994 року позначився банківською кризою та банкрутством окремих банків, що призвело до кризи на страховому ринку та стало доказом повної фінансової залежності зобов’язань страховиків від банків.

Третій етап (1996-2000 рр.) розвитку банківського та страхового ринків позначився посиленням взаємодії між банками та страховиками, активізацією процесів консолідації та централізації. Указане підтверджується динамікою обсягів сплачених статутних капіталів банків та страхових організацій, збільшенням їх статутних фондів. Необхідно відмітити значне зростання страхових резервів страховиків, яке свідчить про посилення захисту страхової діяльності та більш якісне виконання функції управління ризиками. Слід відзначити, що, якщо на перших двох етапах основною загальною функцією банківських та страхових установ була функція управління кредитними ризиками, то на третьому етапі відбувався розвиток інтеграційних процесів між банками та страховими компаніями на паритетних засадах та було закладене підґрунтя виконання цими установами інвестиційної функції та функції капіталізації.

За результатами порівняльного аналізу виконання банками та страховими компаніями функції капіталізації залучених грошових коштів доведено, що домінуюче становище на ринку залучення ресурсів мають банківські установи, так як страхові компанії на сучасному етапі не в змозі запропонувати достатньо надійні і привабливі самостійні продукти для розміщення і капіталізації коштів, особливо довготермінового. Водночас страхові компанії захищають банки від фінансових ризиків, таким чином спільна діяльність банків та страхових компаній створює умови для розвитку функції управління ризиками та приводить до більш ефективного виконання функції капіталізації, яке відбувається за рахунок залучення коштів страховими компаніями і розміщення їх у банках.

За результатами дослідження процесів виконання загальних функцій банками та страховими компаніями в Україні розраховано інтегральний показник з використанням методу структурування множин Т.Сааті, який надає узагальнюючу оцінку ступеню розвитку банківської системи та страхового ринку, враховуючи регіональний аспект.

Установлено, що нерівномірність розвитку банківсько-страхового сектора, з одного боку, обмежує можливості ефективного регіонального розвитку, а з іншого, - сприяє формуванню необхідних взаємозв’язків між банками та страховими компаніями на міжрегіональному рівні, тобто недостатня розвиненість будь-якого з секторів, що аналізуються, в одному регіоні має компенсуватися співробітництвом з представниками цього сектора з інших регіонів (табл.2).

Узагальнення існуючих науково-практичних підходів до визначення ступеня розвитку інтеграційних процесів на світовому, регіональних та національних фінансових ринках дозволило визначити особливості взаємодії банків та страхових компаній на кожній із стадій інтеграції: розподілу сфер діяльності, конкуренції, кооперації та об’єднання.

Слід відмітити, що в більшості випадків інтеграція між банками та страховими компаніями до теперішнього часу знаходиться на стадії клієнтських відносин і вони виконують свої класичні функції згідно з суспільним призначенням, тобто на стадії розподілу сфер діяльності. Зазначено, що на першій стадії розвитку взаємодії банків та страхових компаній така співпраця дозволяє значно розширити клієнтську базу і забезпечити отримання її учасникам додаткового доходу. Взаємодія забезпечує порівняльні переваги у формуванні значних обсягів грошових коштів, що суттєво підвищить інвестиційні можливості партнерів і ефективність використання цих коштів.

Проведене дослідження дозволило дійти висновку, що динамічний розвиток ринкового середовища та універсалізація організацій призводять до створення конкурентних позицій на сучасному етапі розвитку інтеграційних процесів у банківсько-страховому секторі. Водночас слід відмітити, що конкуренція (ІІ стадія інтеграції) між банками та страховими компаніями на вітчизняному ринку фінансових послуг майже відсутня у зв’язку з жорстким нормативним регулюванням сфер діяльності кожного з посередників.

У дисертаційному дослідженні при визначенні специфіки розвитку третьої стадії взаємовідносин між банками та страховими компаніями встановлено, що кооперація на інституційному рівні в Україні здійснюється за ініціативою банків, які формують умови для розвитку партнерських відносин і здійснюють вкладення у капітал страхових компаній. Аналіз кооперації між банками та страховиками на технологічному (операційному) рівні дозволив дійти висновку, що специфікою цього рівня є необхідність впровадження новітніх банківсько-страхових продуктів, технологій та комплексного обслуговування страховими компаніями банків.

У дисертації зазначено, що використання комплексного страхування має розвиватися та впроваджуватися у зв’язку з інтеграцією України у міжнародні фінансові організації, що збільшує кількість зовнішніх ризиків, притаманних банківській діяльності. При впровадженні конкретної програми комплексного страхування банку мають бути враховані два фундаментальних підходи: максимально широке покриття майже всіх банківських ризиків та врахування конкретних індивідуальних умов страхування. Однак зазначено, що впровадження „Вankers Вlanket Вond” (B.B.B.) (комплексного страхування ризиків банків) в Україні буде передчасним доти, доки не розроблені взаємовигідні схеми покриття банківських ризиків страховими компаніями, де будуть узгоджені ліміти страхування, франшизи та технології супроводження таких ризиків.

На підставі проведеного у дослідженні аналізу встановлено, що постійна договірна кооперація банків і страхових компаній створює економічні та технічні передумови для їх подальшої інтеграції, тобто до концентрації капіталів шляхом об’єднання і створення різних організаційних форм, здебільшого у вигляді концернів та фінансових супермаркетів, що визначає специфіку четвертої стадії розвитку інтеграційних процесів між банками та страховими компаніями. Зазначено, що процеси створення стратегічних альянсів між банками та страховими компаніями відіграють одну з провідних ролей в економіках розвинутих країн і мають високий потенціал успіху в умовах глобальної конкуренції, оскільки за умови невеликих операційних витрат і менших потребах в інвестиціях можуть швидко досягти стратегічних цілей та ефекту синергії.

Для вивчення причинно-наслідкових зв’язків окремих сторін процесів інтеграції у дисертаційному дослідженні було використано метод експертних оцінок на підставі проведеного опитування фахівців банків та страхових компаній. Результати анкетування та обробки значного обсягу даних дозволили дійти висновків: взаємодія банківського і страхового бізнесу в Україні зумовлена наявністю спільної зацікавленості в розвитку концепції „bancassurance”; страхові компанії у меншій мірі, ніж банки, готові до реалізації цієї концепції; недостатній розвиток комплексного банківського страхування в Україні пояснюється відсутністю досвіду роботи та необхідних технологій, а також існуючою недовірою банківських установ до страхових компаній. Отримана в результаті дослідження інформація стала основою для науково-практичного аналізу тенденцій розвитку інтеграційних процесів у діяльності банківських установ та страхових компаній.

Результат теоретичного дослідження та аналізу діяльності банків і страхових компаній дозволив запропонувати алгоритм вибору моделі інтеграції, партнера для співпраці, ефективну організаційну форму співпраці. За цим алгоритмом формулюється головна мета інтеграції, відбувається попередня оцінка можливого партнера інтеграції за запропонованим інтегральним показником, а також оцінка власних позицій стосовно відповідного ринку. Інтегральний показник – це вектор, величина якого вказує на ступінь економічного розвитку досліджуваного об’єкта. Він визначається як , а довжина вектора:

(1)

Для цілей аналізу були використані індексні показники, оскільки абсолютні значення не характеризують динаміку розвитку об’єкта аналізу (а відповідно і його перспективи). Отже, для банків інтегральний показник було визначено як:

, (2)

де Х_об – темп зростання сплаченого статутного капіталу; Y_об – темп зростання обсягів кредитно-інвестиційного портфеля; Z_об – темп зростання отриманого фінансового результату.

Для страхових компаній інтегральний показник було визначено як:

, (3)

де Х_ос– темп зростання сплаченого статутного капіталу; Y_ос– темп зростання показника різниці між власним капіталом та сплаченим статутним капіталом; Z_ос – темп зростання сформованих страхових резервів.

Результати, отримані на основі проведеного дослідження, подані у табл.

Таблиця

Розмір можливої економії за рахунок використання моделей інтеграції

Дані табл. свідчать, що на сучасному етапі розвитку інтеграційних процесів між банками і страховими компаніями можлива організація їх взаємодії тільки на основі моделей інтеграції А і В. В той же час, аналіз інтеграційних процесів, що відбуваються у практиці іноземних фінансових посередників, дозволяє дійти висновків, що більш ефективними є відносини, які формуються на умовах моделі С.

Вказана модель інтеграції С обґрунтовує необхідність створення банківсько-страхового об’єднання, діяльність якого сприятиме акумуляції грошових ресурсів і створить можливість формування та управління інвестиційним портфелем. Проведене дослідження з використанням економіко-математичних методів (метод Марковіца) і сертифікованого програмного забезпечення “Альт-інвест” довело ефективність впровадження моделі С у діяльність банків та страхових компаній.

Тенденції розвитку інтеграційних процесів у діяльності банківських установ та страхових компаній свідчать про їх здатність створювати організаційно-економічні структури, які відповідають моделям інтеграції А,В,С. Головною метою таких об’єднань є забезпечення стабільності розвитку, надійності та прибутковості його учасників за рахунок спільного використання як грошових потоків, так і сумісних продуктів та послуг. Автором розроблено та запропоновано критерії умов інтеграції при впровадженні різних інтеграційних моделей, а саме: ринковий, фінансовий, кадровий, управлінський, інформаційний.