logo search
БС_конспект / Тема 11

11.1 Історія розвитку банківської системи Росії

У Росії до 60-х років XIX ст. банківська система була централізованою і перебувала під жорстким контролем держави. Однак розвиток промислового капіталізму в Росії вимагав створення відповідної кредитно-банківської системи. Протягом порівняно короткого часу в Росії було проведено реформу і створено банківську систему, яка відіграла важливу роль у суспільно-економічному житті країни.

У 1860 році на базі Державного комерційного банку було створено Державний банк (зараз ЦБ Росії), що став важливим інструментом реформування грошово-кредитної системи.

Державному банку не було надано право самостійної емісії, він випускав грошові засоби на вимогу уряду за спеціальними указами. Емісія грошових знаків майже повністю покривалась золотим запасом. Банк цілком залежав від держави і розвивав свої активні операції за рахунок так званих "вільних засобів казначейства" (внесків держави), а не за рахунок емісії банкнот і депозитів підприємств та приватних осіб.

У 1882 році в Росії було створено Селянський поземельний банк, який сприяв вигідній реалізації земель поміщиків, які розорились, і платіжній спроможності селян у їх придбанні. Крім операцій по наданню позик і продажу землі, банк здійснював випуск та розміщення цінних паперів (особливо облігацій, за рахунок яких формувалась основна частина його ресурсів).

На підтримку дворянства у 1885 році створено Державний дворянський земельний банк, який надавав дворянам на пільгових умовах іпотечні позики терміном до 66 років у розмірі 60% від вартості їх маєтків. Для тих позичальників, хто був не в змозі вчасно розрахуватися по кредиту, банк давав відстрочку без стягування пені. Це було можливим через фінансову допомогу Державного банку. Проіснував до 1917 року.

До кінця XIX ст., крім наведених банків, було створено значну кількість (декілька сотень) великих і дрібних банківських установ (акціонерні комерційні банки, міські банки, товариства взаємного кредиту, ощадні каси). Швидкий розвиток промисловості сприяв розвитку банківських монополістичних утворень (Московський комерційний, Петербур­зький міжнародний, Азовсько-Донський, Волзько-Камський та інші банки), які мали значну кількість філій в Росії та за кордоном (до 100 філій кожний).

На початку XX ст. (1908-1914рр.) банківській системі Росії був притаманний період злиття потужних комерційних банків і створення могутніх об’єднань (Соединенный банк, Русско-Азиатский банк та ін.). За п’ять років активи таких банків зросли втричі (активи інших банків лише подвоїлись). Ці банки кредитували промислові синдикати та нафтові концерни і отримували від цього надприбутки. Вони також ставали потужними акціонерами промислових підприємств, купували та створювали власні підприємства, установлювали контроль над транспортом, торгівлею, дрібними приватними банками.

Наступна реформа, яка почалася після Жовтневої революції, була зумовлена націоналізацією економіки, яка відбувалася в державі. Отже, відразу після Жовтневої революції в Росії створилася така банківська система: Народний банк (так став називатися Державний банк); банки короткостро­кового комерційного кредиту (акціонерні і міські банки, товариства взаємного кредиту); банки довгострокового кредиту (державні дворянські земельні банки, міські кредитні товариства); ощадні каси, каси міського і земського кредиту, установи дрібного кредиту тощо.

У жовтні 1918 р. було прийнято декілька законодавчих актів, що вирішили долю складових банківської системи країни. У цей час ліквідовуються товариства взаємного кредиту, міські банки і дворянські земельні банки. На початку 1919 р. було припинено діяльність функціонуючих в межах РРФСР іноземних банків. Решта банків націоналізовано і в результаті країна одержала своєрідний "єдиний банк" в особі лише Народного банку РРФСР, який розгорнути банківську діяльність не встиг. Політика "військового комунізму" обмежила (майже припинила) товарно-грошові відносини, і в 1920 р. Народний банк був скасований.

Досить швидко в ході громадянської війни виявилася неспроможність політики "військового комунізму", і на початку 1921 р. було оголошено про перехід до нової економічної політики (непу). Відразу ж виникла необхідність відновлення товарно-грошових відносин, створення ринку, зміцнення рубля, а також відтворення банківської системи. Тому одним з перших кроків на цьому шляху стало (у жовтні 1921 р.) рішення про відновлення Державного банку.

До жовтня 1925 р. у країні поряд із Держбанком налічувалося більше 1200 спеціалізованих комерційних банків (без кредитних кооперативів). Необхідність у такій структурі банківської системи була зумовлена особливостями ринкових відносин періоду непу.

У другій половині 20-х років у зв'язку з відмовою від непу і переходом до формування командно-адміністративної системи управління економікою знову було поновлено ідею "єдиного банку". Це вимагало корінної перебудови системи спеціалізованих банків, які функціонували в період непу.

Реформа була проведена в період з 1927 по 1932р. Був прийнятий закон СРСР "Про принципи побудови кредитної системи", яким передбачалося обмеження сфери діяльності спеціалізованих банків і посилення централізованого керівництва ними з боку Держбанку СРСР.

З 1957 р. відбувається ліквідація майже всіх спеціалізованих банків і в СРСР залишилося три банки - Держбанк СРСР, Будбанк і Зовнішньоторговельний банк СРСР (перші два банки здійсню­вали операції на внутрішньому ринку, третій – на зовнішньому). Банківська система проіснувала в такому складі до початку 1986 р.

У 1987 р. було проведено в країні радикальну економічну реформу, і це вимагало перебудови банківської системи. Було вирішено реорганізувати діючі й утворити нові спеціалізовані банки. У результаті банківська система почала складатися з Державного банку СРСР, Агропромбанку, Промбудбанку, Житлосоцбанку, Зовнішекономбанку і Ощадного банку).

Наприкінці XX ст. почала зароджуватися думка про необхідність переходу до ринкової економі­ки і виник новий напрям формування банківської системи. Почали створюватись комерційні і кооперативні банки і їх чисельність швидко зростала (якщо на 1 січня 1989 р. у СРСР їх налічувалося всього 43, то уже через два роки в Росії їх було більше 1200). У країні почалося формування дворівневої банківської системи і Держбанк СРСР став виконувати функції центрального банку. З 1991 року Держбанк СРСР припинив своє існування, а центральним банком Росії став центральний банк РРФСР (Банк Росії).

На даний момент відповідно до діючого законодавства банківську систему Росії створюють: Банк Росії, Банк зовнішньої торгівлі РФ, Ощадний банк РФ, комерційні банки різних видів, а також інші кредитні установи, які мають ліцензію на здійснення окремих банківських операцій.