logo search
МЕТОДИЧКА_ИСТОРИЯ РОССИИ

Тема 5. Народництво і робітничий рух 70 – 80-х pp. XIX ст. В Російській імперії. Основні питання

1. Народницький рух 70-х pp. XIX ст. та його теоретичні засади:

а) суспільно-політичні погляди народників;

б) революційні гуртки і групи на початку 70-х pp. «Ходіння в народ»;

в) виникнення і діяльність «Землі і волі» 70-х pp.;

г) особливості діяльності «Народної волі» і «Чорного переділу».

2. Початок робітничого руху і перші робітничі організації в Росії:

а) робітничий рух в 70-х pp. XIX ст.;

б) «Південноросійський союз робітників», його програма і практична діяльність.

3. Робітничий рух 80-х – початку 90-х pp. XIX ст.:

а) робітничий рух 80-х pp. XIX ст., Морозівський страйк 1885 p.;

б) група «Визволення праці» і її значення.

Тематика доповідей

  1. Суспільно-політичні погляди народників.

  2. Виникнення і діяльність "Землі і волі".

  3. Виникнення й діяльність "Народної волі".

  4. М.К. Михайловський та його погляди.

  5. Перші робітничі політичні організації в Росії.

Революційний рух у Росії від часів падіння кріпосного ладу до середини 90-х pp. можна розглядати як один період – буржуазно-демократичний за своїм змістом, різночинський за складом учасників руху, народницький (у широкому розумінні слова) за їх світоглядом.

Необхідно зазначити, що народництво 70-х pp. безпосередньо продовжувало традиції революційної боротьби 60-х pp. Нове покоління революціонерів пов'язували з попередниками як спільні демократичні погляди, так і переконання у можливості для Росії обминути капіталістичну стадію розвитку, віра в сільську общину. Програма народників передбачала повалення самодержавства, ліквідацію станових привілеїв дворянства та свавілля бюрократично-чиновницького апарату царизму, безплатну передачу селянам землі (що, до речі, об'єктивно вело до розвитку капіталістичних відносин).

Треба підкреслити, що головними теоретиками революційного народництва були М.О. Бакунін, П.Л. Лавров, П.М. Ткачов, а у легальній публіцистиці провідну роль відігравав M.К. Михайловський. Їхні імена уособлювали різні течії, незгоди з питань тактики революційної боротьби. Вони не мали також єдиних поглядів на основні соціально-економічні питання розвитку Росії. Важливо знати, що народники створили свої організації. У 1876 p. виникла народницька організація, що здобула назву "Земля і воля" (друга), керівниками якої були Г. Плеханов, О. Михайлов, Н. Натансон та ін. Внаслідок незгод всередині "Землі і волі" в серпні 1879 р. вона розкололася на дві організації – "Чорний переділ" та "Народну волю". Діяльність останньої у політичному плані стала найвищим злетом у революційній боротьбі народництва.

Необхідно звернути увагу на те, що у 70-х pp. XIX ст. у загальному потоці російського визвольного руху народжувався і міцнів пролетарський напрямок, а з робітничого середовища висувалися перші ватажки й організатори робітничого руху – П. Алексєєв, В. Герасимов, П. Мойсеєнко, В. Обнорський, С. Халтурін. Слід проаналізувати діяльність перших пролетарських організацій в Росії – "Південноросійський союз робітників" (1875) та "Північний союз російських робітників" (1878 – 1880). У 80-х pp. робітничий рух зробив новий крок. На цей час припадає завершення в Росії формування класу пролетарів. Основну масу капіталістично експлуатованих робітників становили тепер люди, що повністю порвали зв'язки зі своїм господарством. Страйковий рух 80-х pp. відзначався більшою масовістю, гостротою класової боротьби, більш чітким формуванням вимог. Проте в основному це була економічна боротьба. Серед страйків необхідно згадати Морозовський страйк 1885 p. на Нікольській мануфактурі в Орєхово-Зуєві, де робітники піддавалися нещадній експлуатації. Цей страйк став важливим рубежем у розвитку робітничого руху.

Особливу увагу треба приділити вивченню групи "Визволення праці", заснованої Г.В. Плехановим у 1883 р. в Женеві. Саме з її діяльністю пов'язане поширення марксизму в Росії.

Джерела

  1. Агитационная литература революционных народников. Потаенные произведения 1873 – 1876 г. – Л., 1970.

  2. Вдовин В.А. Сборник документов по истории СССР: Для семинарских и практических занятий (период капитализма). Вторая половина ХІХ в. – М.: Высшая школа, 1975. – 350 с.

  3. Кропоткин П.А. Записки революционера. – М.: Мысль, 1990. – 526 с.

  4. Лавров П.Л. Избранные произведения: В 2 т. – М., 1965.

  5. Материалы по истории СССР. Освободительное движение и общественная мысль в России XIX в.: Для семинарских и практических занятий / Под ред. И.А. Федосова. – М.: Высшая школа, 1991. – 416 с.

  6. Мороз Н.А. Повести моей жизни. – М., 1965. – Т. 1 – 2.

  7. Плеханов Г.В. Русский рабочий в революционном движении: Статьи 1885 – 1903 гг. – Л.: Лениздат, 1989. – 251 с.

  8. Революционное народничество семидесятых годов ХІХ века: Сб. док. и матер. / Редкол.: С.Н. Валк. и др. – М., 1964 – 1965. – Т. 1: 1870 – 1875. – 1964. – 530 с.; Т. 2: 1876 – 1882. – 1965. – 472 с.

  9. Светленко С.И. Революционно-народническое движение 70-х годов ХІХ века на Украине в воспоминаниях современников: Учеб. пособ. – Д.: ДГУ, 1990. – 76 с.

  10. Ткачев П.Н. Сочинения: В 2 т. – М.: Мысль, 1975 – 1976. – Т. 1. – 1975. – 655 с.; Т. 2. – 1976. – 646 с.

  11. Ткаченко П.С. Московское студенчество в общественно-политической жизни России второй половины XIX в. – М.: МГУ, 1958. – 336 с.

  12. Хрестоматия по истории СССР. 1861 – 1917 / Сост. В.Ф. Антонов и др.; Под ред. В.Г. Тюкавкина. – М.: Просвещение, 1990. – С. 213 – 256. – 414 с.