2.4 Закон грошового обігу

Закон вартості і форма його прояву у сфері обігу (закон грошового обігу) характерні для всіх суспільних формацій, в яких існують товарно-грошові відносини. Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошової о обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на число обертів (швидкість обороту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей.

Розвиток кредитних відносин обернено впливає на кількість грошей. Зменшення кількості грошей викликане погашенням шляхом взаємозаліку певної частини боргових вимог і зобов'язань. Кількість грошей для обігу і платежу визначається в умовах розвинутого кредитного господарства наступними умовами:

• загальним обсягом товарів та послуг, що знаходяться в обігу (пряма залежність);

• рівнем товарних цін і тарифів на послуги (пряма залежність, так як чим вищі ціни, тим більше потрібно грошей);

• ступенем розвитку безготівкових розрахунків (обернена залежність);

• швидкістю обігу грошей, в тому числі кредитних (залежність обернена).

Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу, набуває наступного вигляду:

Кількість грошей, які необхідні для обігу:

Сума цін товарів, що реалізуються

Сума цін товарів, проданих в кредит

Сума платежів по боргових зобов'язаннях

Сума платежів, що взаємно погашаються

Середня кількість оборотів грошей як засобу обігу та як засобу платежу

Таким чином, на кількість грошей, необхідних для обігу, впливають різні фактори, які залежать від умов розвитку виробництва.

При металевому обігу кількість грошей регулювалась стихійно, за допомогою грошей в функції засобу накопичення та заощадження (скарбу). Якщо потреба в грошах зменшувалась, то зайві гроші (золота монета) вилучалися з обігу в скарби, якщо збільшувалась – відбувався прилив грошей в обіг. Тому кількість грошей в обігу завжди підтримувалась на необхідному рівні. При обігу розмінних на золото банкнот можливість їх вільної о обміну на метал (золото, срібло) виключає знаходження в обігу їх зайвої кількості.

Якщо обіг обслуговується банкнотами, не розмінними на золото, чи паперовими грошима (казначейськими білетами), то в цьому випадку обіг готівкових грошей здійснюється у відповідності до закону паперово-грошового обігу. Специфічний закон обігу паперових грошей може виникнути лише із відношення їх до золота, лише через те, що вони є представниками останнього. І закон цей зводиться до того, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, в якій дійсно оберталося б символічно представлене ними (золото чи срібло).

Отже, коли кількість паперових грошей буде рівною теоретичній кількості золота, що необхідна для обігу, ніяких негативних явищ не виникне – паперові гроші чи нерозмінні банкноти будуть відігравати роль грошових знаків, тобто замінників золотих монет. Зазначена вимога забезпечує стійкість грошей і характерна для всіх суспільних формацій, де існує грошовий обіг. Нічим не обмежена емісія грошей призводить до порушення цього закону, переповнення сфери грошового обігу зайвими грошовими знаками та їх знецінення.

Умови та закономірності підтримки грошового обігу визначаються взаємодією двох факторів: потребами господарства в грошах та фактичним надходженням грошей в обіг. Це головна умова стабільності грошової одиниці. Якщо в обігу більше грошей, ніж потребує господарство, то це призводить до знецінення грошей – зниження купівельної спроможності грошової одиниці.