1.1 Іпотечний кредит у системі кредитних відносин
Важливу роль в ринковій економіці відіграє іпотечний кредит. Надання позик під нерухомість завжди було однією з головних банківських операцій. Кредитна діяльність, пов'язана з іпотечною, здійснюється, як правило, спеціалізованими банківськими установами — іпотечними банками. В розвинутих країнах світу сформовані цілісні системи іпотечного кредитування, які відпрацьовувалися протягом багатьох десятиліть і навіть століть.
Іпотечний кредит — це особлива форма кредиту, пов'язана з наданням позик під заставу нерухомого майна — землі, виробничих або житлових будівель тощо. Іпотечні позики надаються на довгостроковій основі. Іпотечний кредит стає можливим лише за умови приватної власності на землю і нерухомість.
Застава землі і нерухомого майна для отримання в банку довгострокового кредиту називається іпотекою.
Енциклопедичний словник бізнесмена дає таке її визначення: «Іпотека — англ.: mortgage [land charge]; нім. Hypotheke (f) [Grundschuld (f)]; фр.: hypoteque (f); пол.hipoteka — передача в заставу землі та іншого нерухомого майна з метою отримання кредитної позички, так званого іпотечного кредиту або кредиту під заставну» [12].
Закон України «Про заставу» визначає іпотеку так: «Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи.»[2].
Закон України «Про іпотеку» визначає іпотеку так:
Іпотека - це спосiб забезнечення виконання зобов‘язань, за яким нерухоме майно, що є предметом застави, залишається у заставодавця, або в третьої особи. [5, ст.1] .
Отже, іпотека, по-перше, — це використання нерухомого майна з метою забезпечення зобов’язання; по-друге, — це право звернення стягнення на нерухоме майно на підставі законодавства, іпотечної угоди та (або) рішення суду.
Предмет іпотеки — це заставлене нерухоме майно, яке є предметом кредитного зобов’язання. Таке майно може заставлятися, якщо воно не вилучене з цивільного обігу, може відчужуватися заставодавцем і на нього можливе звернення стягнення.
Предметом іпотеки можуть бути:
земельна ділянка, частка в праві спільної власності на земельну ділянку;
жилий будинок, приміщення, квартира, частина жилого будинку;
дачний будинок, садовий будинок, гараж та будь-яка інша будівля господарського призначення;
підприємство або його структурний підрозділ як цілісний майновий комплекс;
інше майно, віднесене законом до нерухомого.
Неподільне майно не підлягає передачі в іпотеку частинами. Частина речі, яка належить до нерухомого майна, передається в іпотеку лише після її виділення із складу нерухомого майна.
Предметами іпотеки можуть бути не лише вже існуючі об’єкти, які перебувають у розпорядженні заставодавця на момент виникнення іпотеки. До них можуть також належати створювані об’єкти або такі, створення (чи придбання) яких передбачається у майбутньому, в зв’язку з чим і виникає потреба в іпотечному кредитуванні. В такому разі має місце застава нерухомості для її купівлі або розвитку.
Предметом іпотеки не можуть бути:
об’єкти державної та комунальної власності, приватизація яких заборонена законом;
національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання.
Учасниками іпотечних відносин є заставодавець та заставоутримувач.
Заставодавець — це особа, яка передає майно в іпотеку. Заставодавцем при заставі нерухомого майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно, а також особа, якій власник у встановленому законом порядку передав майно з правом його застави.
Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа — майновий поручитель.
Майновий поручитель — це особа, яка передає в іпотеку належне їй за правом власності майно або інше майно, яким вона має право розпоряджатися та передавати в іпотеку для забезпечення кредитного зобов’язання боржника перед заставоутримувачем (кредитором).
Заставоутримувач — це особа, якій передається в іпотеку майно для забезпечення кредитного зобов’язання боржника перед нею.
Іпотека реалізується шляхом укладення іпотечної угоди. В разі, коли борг за основним зобов’язанням перевищує визначену законом суму, іпотека може провадитися шляхом видачі заставної, до якої додається іпотечна угода.
Іпотечна угода укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню [1, ст.572-579].
Взаємовідносини між учасниками іпотечних відносин показані на рис.1.1. на прикладі видачі іпотечного кредиту [22,с.17].
Якщо заставодавцем є позичальник (боржник), іпотечні відносини мають двосторонній характер «заставодавець (позичальник) — заставоутримувач (кредитор)». Якщо заставодавцем є третя особа (майновий поручитель), іпотечні відносини набувають трьохстороннього характеру «позичальник — заставодавець (майновий поручитель) — заставоутримувач (кредитор)».
Майновий поручитель в разі примусової реалізації застави, зумовленої невиконанням кредитного зобов’язання позичальника перед заставоутримувачем, має право на вчинення регресного позову.
Регресний позов — це вимога майнового поручителя до позичальника, відповідального за збитки, завдані майновому поручителю.
В процесі іпотечних відносин їх учасники можуть змінюватися, тобто заставоутримувач може поступитися своїми правами за заставною іншому заставоутримувачу.
Рис. 1.1. Учасники іпотечних відносин: а — застава майна позичальником; б — застава майна майновим поручителем.