6.10.2. Правові засади міжнародної передачі технології

Основним завданням правового захисту результатів інтелектуальної діяльності у промисловості - це надання авторам технічних рішень, вченим, винахідникам, розробникам на визначений строк як винагороди за їхню творчу діяльність виключного права розпорядження своїм винаходом. Законодавчий захист винаходів гарантує автору, що результати його творчої діяльності не будуть безвідплатно використовуватись третіми особами.

У наш час більшістю країн світу визнаються такі основні типи захисту інтелектуальної власності (більш докладно див. розділ 1.4):

патенти, які закріплюють за автором виключне право власності на винахід, корисну модель чи взірець, тобто право продукувати та збувати продукцію, яка втілює винахід, або використовувати технологічні процеси, які являють собою винахід, на монопольних засадах;

авторське право, яке поширюється на твори у галузі науки, літератури та мистецтва (наукові праці, літературні та художні твори, конструкторські креслення, програми для ЕОМ, бази даних, виконавча діяльність артистів, фонограми, радіо- та телепередачі);

товарний знак на виробах компаній, фірмовий знак, знак обслуговування.

Право власності на винахід дозволяє власнику у випадку, якщо це право буде порушено, звернутись до суду та стягнути з винної сторони збитки. По­рушенням прав на об'єкти власності, які охороняються, можна вважати незаконне введення у комерційний обіг (виготовлення, ввезення, продаж, пропозиція до продажу) товарів чи/та послуг, які їх містять. Санкції, які можуть бути введені до порушників, такі:

заборона на подальшу діяльність, зв'язану з порушенням (тягне за собою зупинку виробництва);

• сплата великих штрафів;

• відшкодування збитків (влючаючи втрачену вигоду) власнику порушених прав;

• відшкодування судових витрат;

• кримінальне покарання у вигляді позбавлення свободи.

В основному перелічені вище санкції є майновими і дуже жорсткими.

Результатом технологічного обміну е надання ліцензії, яка виступає як дозвіл ліцензіара (власника технології або прав промислової власності) на використання ліцензіатом (особою чи організацією, які купують технологію або відповідні права) винаходу, науково-технічного досягнення, технічних знань та виробничого досвіду секретів виробництва, комерційної та іншої інформації, необхідної для організацн виробництва, а також торгової мфки протягом визначеного строку за обумовлену у ліцензійній угоді винагороду.

Розрізняють два основних види ліцензій (більш докладно див. розділ 1.4):

патентні ліцензії, які надають право використання запатентованого винаходу;

безпатентні ліцензії (ноу-хау ліцензії), які дають право на використання науково-технічних досягнень, технологій, ноу-хау, які не захищені патентом. Ці ліцензії часто виступають компонентами зовнішньоекономічних угод (торгівля машинами та обладнанням, інвестиційні проекти, виробниче співробітництво, СП).

Предметом безпатентних ліцензій можуть бути:

непатентоспроможні науково-технічні досягнення (ноу-хау); слід зазначити, що єдиного трактування поняття "ноу-хау" (know-how- знаю як) у світі не існує. Зазвичай до ноу-хау відносять технічні знання, практичний досвід, технічну, комерційну, управлінську інформацію, які мають комерційну цінність та вико­ристовуються у виробництві, але які не забезпечені патентним захистом. Ноу-хау може являти собою, наприклад, прийоми та навички виробництва, дані про оптимальні розміри, режими, матеріали; результати НДДКР у вигляді схем, описів, креслень; інструктивно-методичні матеріали тощо.

патентоспроможні, але не запатентовані з яких-небудь причин винаходи, наприклад, через прагнення власника нової технології зберегти її у секреті з економічних міркувань. Недоліки патентування можуть виявитися у такому:

• процедура патентування займає час;

• патент може бути опротестований;

• публікації патентних відомств полегшують імітацію нововведення ("обхід патента");

• у деяких випадках немає гарантії, що конкуренти не будуть незаконно використовувати запатентований винахід (наприклад, у хімії).

Надання ліцензії оформляється ліцензійною угодою, тобто договором, за яким власник винаходу або іншого науково-технічного досягнення видає ліцензіату дозвіл на використання у визначених межах цих науково-технічних досягнень. В угоді обумовлюється характер та обсяг прав, що передаються, виробнича сфера та географічні границі використання предмета ліцензії. Залежно від цих характеристик розрізняють прості (невиключні), виключні та повні ліцензії (див. п. 1.4). Вибір виду ліцензії при укладанні угоди визначається характером винаходу, особливостями ринку тієї чи іншої країни. Прості ліцензії характерні для товарів масового виробництва, виключні - для несерійних товарів.