Милаш

Актуальньїе вопросьі международного коммерческого арбитража: к 70Международного коммерческого арбитражного суда при Торгово

лате Российской Федерации / Под ред. А. С. Комарова. Спартак, 2002.

128

Розділ 2. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

цього міжнародного договору. Положення таких міжнародних договорів можуть або повністю виключати юрисдикцію державних судів щодо розгляду комерційних спорів, або надавати зацікавленій стороні (гос- подарюючому суб'єкту країниправо на звернення з позовом до будь

до недержавного). Так, згідно зі ст. 1 Конвенції про розв'язання арбі- тражним шляхом цивільно

економічного та науково 1972 р., всі спо-

ри між господарськими організаціями, що випливають з договірних та інших цивільноекономічного та науковоцієї Конвенції, підлягають розгляду в арбітражному порядку, за винят- ком підсудності цих спорів державним судам. Під вищеозначеними відносинами Конвенція розуміє відносини з договорів: купівлітоварів; про спеціалізацію та кооперування виробництва; про виконан- ня підрядних, будівельних, монтажних, проектних, проектно конструкторських, пошукових, експериментальних робіт; надання транспортновідносини, що виникають у процесі економічного та науковоспівробітництва країн ції спори, указані в ст. 1, підлягають розгляду в арбітражному суді при торговій палаті в країні відповідача або за домовленістю сторін у третій країнікатегорій спорів у країнахарбітражні суди, розгляд таких спорів за взаємною згодою сторін буде

здійснюватися цими арбітражними судами. Відповідно до Угоди про

порядок вирішення спорів, пов 'язаних зі здійсненням господарської ді-

яльності2, укладеної 1992 р. країнами

чі суб'єкти кожної з країнкраїн тражних (господарських) судів, третейських судів та до інших органів, до компетенції яких належить вирішення справ, що випливають із до- говірних та інших цивільносуб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними. Компетентний суд країни

Конвенция ратифицирована Указом Президиума ВС СССР № 4161

20 апреля 1973 г.

Угоду ратифіковано Постановою ВР № 2889

129

Господарське право. Частина друга

вправі розглядати вищезазначені спори, якщо на території даної країни учасниці СНД:

а) відповідач мав постійне місце проживання чи місцезнаходження на день пред'явлення позову (якщо у справі бере участь декілька від- повідачів, що перебувають на території різних країнспір розглядається за місцем знаходження будьвибором позивача);

б) здійснюється торгова, промислова або інша господарська діяль- ність підприємства (філіала) відповідача;

в) виконано чи мало бути повністю або частково виконано зобов'язання з договору, яке є предметом спору;

г) мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для ви- моги про відшкодування шкоди;

д) має постійне місце проживання або місце знаходження позивач за позовом про захист ділової репутації;

є) знаходиться контрагентнадає послуги (виконує роботи) і спір стосуться укладення, зміни або розірвання договорів.

За умови відсутності арбітражної угоди та відповідних положень міжнародних договорів, які наділяють юрисдикцією міжнародні арбі- тражі, комерційний спір між господарюючими суб'єктами з різних країн визначається за загальними правилами про підсудність (зазна- чені правила передусім містяться в міжнародних двосторонніх догово- рах про правову допомогу з цивільних справ).

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний ар-

бітраж» арбітражною угодою є угода сторін про передачу до арбітра-

жу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між: ними у зв 'язку з будь но від того, мають вони договірний характер чи ні.

Арбітражна угода викладається в повній письмовій формі (в єди- ному документі, підписаному сторонами) або повній спрощеній письмо- вій формі (шляхом обміну листами, повідомленнями телетайпом, телеграфом або з використанням інших засобів електрозв'язку, що за- безпечують фіксацію такої угоди), а також досягається шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, у яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує.

Арбітражна угода може бути представлена у вигляді окремої умови зовнішньоекономічного договору (арбітражного застереження) або як

окрема угода (договір). Арбітражним застереженням є домовленість

130

Розділ 2. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

сторін зовнішньоекономічного договору, що, як правило, безпосередньо включена до його змісту та передбачає передачу всіх чи деяких катего- рій спорів, що можуть виникнути між ними в майбутньому, на розгляд певного арбітражу. Втім, зазначена домовленість може бути викладена

в окремому від самого зовнішньоекономічного договору документі та бути його частиною, якщо в самому зовнішньоекономічному договорі

посилання на документ, що містить угоду сторін про передачу до певного арбітражу всіх або певних спорів, і це посилання є таким, що

робить її частиною зовнішньоекономічного договору. Третейським за-

писом є домовленість сторін про передачу вже існуючого між ними

конкретного спору на розгляд певного арбітражу, яка відповідно міс- титься в окремій від зовнішньоекономічного договору угоді.

минулі часи в законодавстві певних країн (Іспанії, Португалії, Ар- гентини) арбітражному застереженню та третейському запису надавало- ся різне правове значення. Так, наявність одного арбітражного застере- ження визнавалася недостатньою для наділення арбітражу компетенцією. Необхідною підставою арбітражного розгляду було додаткове вчинення третейського запису. При ухиленні однієї зі сторін від здійснення третей- ського запису зазначений в арбітражному застереженні третейський суд не може розпочати арбітражний процес (арбітражне застереження фак-

тично не мало виконавчої сили) 1. Подальший розвиток міжнародної

торгівлі, поширення комерційних зв'язків вимагали приведення законо- давства про міжнародний комерційний арбітраж цих країн до міжнарод- но визнаних принципів, які набули закріплення в Типовому законі Юн сітрал, Ньюзовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. та ін. Сьогодні законодавства всіх країн визнають однакове значення обох видів арбітражної угоди (для звернення до арбітражу достатньо однієї з них). Утім, можливою є ситу- ація, коли різні спори, що випливають з того самого зовнішньоекономіч- ного договору, передаються на розгляд арбітражу на підставі різних видів арбітражної угоди. Така ситуація може виникнути якщо сторони перед- бачають в арбітражному застереженні тільки певні категорії спорів, які будуть підлягати розгляду в арбітражному порядку. Відповідно, коли за цим договором виникає інший спір, розгляд якого не був передбачений арбітражним застереженням, тоді для застосування арбітражного по- рядку сторони повинні вчинити третейський запис.

Притика Ю. Д. Правові засади формування і функціонування міжнародного

комерційного арбітражу в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. С. 76

131

Господарське право. Частина друга

Арбітражній угоді властивий принцип автономності, що має такі форми вияву.

Недійсність зовнішньоекономічного договору автоматично не тягне за собою недійсність включеного до нього арбітражного засте- реження. Питання про дійсність арбітражного застереження як одно- го із видів арбітражної угоди вирішується судом окремо, незалежно від факту дійсності/недійсності договору, в якому міститься застере- ження.

Сторони в силу автономії волі можуть обрати право, що буде за- стосовано до їхньої арбітражної угоди, відмінне від права, застосова- ного до суті правового спору. Правом, застосованим до арбітражної угоди, регулюється низка питань, насамперед питання щодо її дійснос- ті. Якщо сторони не визначили право, застосоване до їх арбітражної угоди, то таке право буде визначено судом або арбітражем. Згідно з Єв- ропейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р., при відсутності вказівки сторін на право, застосоване до арбітражної угоди, суд застосовує право країни, в якій повинне бути винесене арбі- тражне рішення, а при неможливості визначити місце винесення арбі- тражного рішення в момент, суд визначає застосовне право відповідно до власних колізійних норм (як правило, у такому випадку підлягає застосуванню право, що має бути застосоване до суті суперечки). Від- повідно до Типового закону Юнсітрал про Міжнародний комерційний арбітраж, арбітражне рішення, незалежно від місця його фактичного винесення, вважається винесеним у країні, де проходив арбітраж. Що

стосується арбітражних регламентів, то в них здебільшого не врегу- льоване питання про порядок визначення права, застосованого до ар- бітражної угоди. Винятком є Арбітражний регламент Всесвітньої ор- ганізації інтелектуальної власності, де передбачено, що арбітражна угода має відповідати або праву місця арбітражного розгляду, або пра- ву, що застосовується до суті спору.

загальному вигляді структура арбітражного застереження вигля- дає так.

Гіпотеза застереження:

шуватися за допомогою арбітражу (усі або окремі — це має бути чітко зазначено).

Диспозиція застереження:

зазначена його правильна назва; якщо обрано арбітраж аа Ьос, повинно

132

Розділ 2. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

додатково зазначатися місце арбітражу, число арбітрів та їх національ- ність і кваліфікація; правила процедури;

Проблема обрання права, що має застосовуватися до арбітражної угоди, значно ускладнюється, якщо національне законодавство про міжнародний комерційний арбітраж не відповідає Типовому закону Юнсітрал про Міжнародний комерційний арбітраж, Європейській кон- венції про зовнішньоторговельний арбітраж. У зв'язку з цим бажано, щоб сторони окремо оговорили право, що має застосовуватись до ар- бітражної угоди.

МТП рекомендовано використання для умови про арбітраж шриф- ту червоного кольору або іншої якості та розміщення її вище місця, яке передбачене для підписів сторін. Однак, якщо у тексті самого договору міститься посилання на те, що договірні умови, які розміщені на зво- ротному боці проформи, є його складовою частиною, арбітражне за- стереження визнається дійсним.

2.12. Виконання іноземних арбітражних рішень

Інститут визнання та виконання іноземного рішення істотно по- легшує захист прав суб'єктів правовідносин з іноземним елементом.

світовій практиці існує дві основні системи, за якими відбуваєть-

ся визнання іноземних судових рішень.

Система екзекватури — безпосереднє визнання та виконання іноземного судового рішення (екзекватурою є постанова суду про дозвіл примусового виконання рішення).

Система англосудове рішення утворює презумпцію для особи, на користь якої вине-

сено та розглядається як підстава для постанови нового рішення 1.

Гарантії виконання арбітражної угоди як особливого договору, що

володіє процесуальним ефектом, встановлює Нью

про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень

1958 р., у якій на сьогодні бере участь понад 110 країн (для України Конвенція набула чинності 8 січня 1961 р.).

Данилькевич Н. И., Федоров О. Н. Междумародіюе частное право: Учебное

пособие. 181.

133

Господарське право. Частина друга

країнах нання іноземних арбітражних рішень діє система екзекватури. Відпо- відно до Конвенції кожна країнаякою сторони зобов'язуються передавати в арбітраж усі або окремі спори, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з яким небудь конкретним договірним або іншими правовідносинами, об'єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Кожна країна учасниця визнає арбітражні рішення як обов'язкові і приводить їх до виконання, на умовах, викладених у даній Конвенції.

Згідно із положеннями Конвенції для визнання і приведення у ви- конання арбітражного рішення, сторона, яка просить про це, повинна надати:

а) належним чином завірений оригінал арбітражного рішення або належним чином засвідчену його копію;

б) оригінал арбітражної угоди або належним чином засвідчену її копію.

Якщо арбітражне рішення або угода викладені неофіційною мовою тієї країни, де повинне відбутися визнання і приведення у виконання цього рішення, сторона, яка просить про зазначене, подає переклад цих документів відповідною мовою (переклад завіряється офіційним пере- кладачем або дипломатичною чи консульською установою).

визнанні або у виконанні арбітражного рішення незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено пише:

на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сто- рона подасть компетентному суду, в якого просить визнання або вико- нання, доказ того, що:

ною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки — за законом дер- жави, де рішення було винесено;

сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або

інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення;

угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови

питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо поста- нови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокрем- лені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітраж

134

Роздії 2. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

ного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана;

угоді між сторонами, або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж;

або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із за- коном якої воно було прийнято;

якщо суд визнає, що:

його законодавством;

його публічному порядку.

2.13. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності стано-

вить систему заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, які спрямовані на забезпечення збалансованості економіки

рівноваги внутрішнього ринку України та створення найбільш спри- ятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих за- рубіжних країн, які здійснюються Україною в особі її органів у межах їх компетенції.

Державне регулювання зовнішньоекономічної оіяльності спрямова- не на:

суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

ної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності неза- лежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здій- снення інвестицій;

нішньоекономічної діяльності.

135

Господарське право. Частина друга

Україна самостійно формує систему та структуру державного регу- лювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоеконо- мічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з чинним законодавством.

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовніш-

ньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України, до компетенції

якої належать:

ньоекономічної діяльності;

України;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

України про міжнародні договори України та приведення чинного за- конодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами;

ності на території України;

Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень:

України відповідно до законів України;

тів та відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльнос- ті; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

мічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує вико- нання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему

136

Розділ 2. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повнова- ження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міні- стрів України, які вона має згідно із законами України;

плану України;

коштів Державного валютного фонду України;

Націй з питань зовнішньоекономічної діяльності.

Національний банк України в межах своїх повноважень:

України та інших державних коштовностей, які забезпечують плато- спроможність України;

ками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

інших держав;

ними кредитами і позиками, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

економічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України;

банківську діяльність» та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України.

Міністерство економіки України у межах своїх повноважень:

здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зов- нішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі відповідно до міжнародних договорів України;

економічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

137

Господарське право. Частина друга

проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні роз-

слідування у порядку, визначеному законами України;

центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.

Державна митна служба України в межах своїх повноважень здій-

снює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.

Антимонопольний комітет України в межах своїх повноважень

здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції.

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі в межах своїх повно-

важень:

ної діяльності в Україні відповідно до законодавства України;

антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування від- повідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійсню- ється шляхом:

проявів недобросовісної конкуренції у сфері зовнішньоекономічної діяльності та захист інтересів національного товаровиробника;

мічної діяльності;

Ліцензування зовнішньоекономічних операцій — це комплекс ад-

міністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної по- літики з надання дозволу на здійснення суб'єктом зовнішньоекономіч- ної діяльності експорту (імпорту) товарів.

Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у двох формах: а) автоматичного ліцензування; б) неавтоматичного ліцензування.

Автоматичне ліцензування — комплекс адміністративних дій ор-

гану виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом ви- значеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встанов- люються квоти (кількісні або інші обмеження). Автоматичне ліцензу- вання експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення

138

Розділ 2. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

та видачі ліцензії не справляє обмежувального впливу на товари, екс- порт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню. У разі припинення обставин, що були підставою для запровадження автоматичного ліцензування,

також у разі існування інших процедур, за допомогою яких можна розв'язати завдання, для вирішення яких воно запроваджується, авто- матичне ліцензування імпорту має бути скасоване

Неавтоматичне ліцензування — комплекс адміністративних дій

органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення про- тягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких вста- новлюються певні квоти (кількісні або інші обмеження). Неавтоматич- не ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура

оформлення та видачі ліцензії використовується в разі встановлення квот (кількісних або інших обмежень) на експорт (імпорт) товарів.

Ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні у разі:

ньому ринку, які мають вагоме значення для життєдіяльності в Україні, особливо сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, про- дукції харчової промисловості та промислових товарів широкого вжит- ку першої необхідності або інших товарів. Таке ліцензування має тим- часовий характер і застосовується до моменту відновлення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку;

рин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археоло- гічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;

товаровиробника в разі обмеження експорту вітчизняних матеріалів, необхідних для забезпечення достатньою кількістю таких матеріалів вітчизняної переробної промисловості протягом періодів, коли внутріш- ня ціна на такі матеріали тримається на рівні, нижчому за світову ціну, за умови впровадження Кабінетом Міністрів України плану стабілізації та за умови, що такі обмеження не повинні призводити до зростання експорту товарів такої галузі вітчизняної промисловості. Такі заходи застосовуються виключно на недискримінаційній основі;

авторських прав;

139

Господарське право. Частина друга

України.

Ліцензування імпорту товарів запроваджується в Україні у разі:

тежів (якщо інші заходи є неефективними);

резервів;

товаровиробника у випадках зростання імпорту в Україну, що завдає значної шкоди або загрожує завданням значної шкоди національному товаровиробнику подібного або безпосередньо конкуруючого товару. Таке ліцензування має тимчасовий характер і застосовується на строк, який дає змогу не допустити завдання значної шкоди або компенсувати завдану значну шкоду національному товаровиробнику і дає йому мож- ливість відновити його прибутковість;

авторських прав;

України.

Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обме- жень), приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Мініс- терства економіки України з визначенням переліку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, періоду дії ліцензування та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару. В разі засто- сування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника рішення про запровадження режиму ліцензування приймається Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі згідно із законодавством.

Стосовно кожного виду товару може встановлюватися лише один вид ліцензії.

Ліцензії видаються на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономіч- ної діяльності Міністерством економіки України, а також у межах на- даних ним повноважень — відповідним органом Автономної Республі-

ко

Розділ 2. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

ки Крим, структурним підрозділом обласної, Київської і Севастополь- ської міських державних адміністрацій. Наказом Міністерства еконо-

міки та з питань європейської інтеграції України «Про порядок видачі

дозволів на імпорт в Україну» 1 від 6 березня 2003 р. № 52 затверджено:

Порядок видачі дозволів на імпорт в Україну товарів, щодо яких за- стосовані заходи нагляду або регіонального нагляду згідно з рішенням міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі; Інструкцію з оформлення дозволів на імпорт; Інструкцію із заповнення заяви на оформлення до- зволу на імпорт.

Квотування зовнішньоекономічних операцій здійснюється шляхом

встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, загальний обсяг експорту (імпорту) за якими не повинен перевищувати обсягу встанов- леної квоти.

Квотою (контингентом) є граничний обсяг певної категорії товарів,

який дозволено експортувати з території України (імпортувати на тери- торію України) протягом встановленого строку та який визначається

натуральних чи вартісних одиницях.

Содержание